7 жовтня – обов’язковий спомин Пресвятої Діви Марії Розарію

Розарій – найвідоміша молитва, але й найскладніша. Молитовне повторення є не лише в християнській традиції, а й в індуїзмі, буддизмі, ісламі. Утім, Розарій, хоч і побудований на повторенні тих самих слів, містить усю глибину християнського життя. Він поєднує усну та споглядальну молитву, звернення до Діви Марії й розважання разом із Нею про життя Ісуса Христа, повторювані формули та щире спілкування.

Уже в літургії VI століття трапляється молитва словами архангела Гавриїла. Поступово їх доповнили іменем Ісуса, що пов’язане з розвитком культу Його імені. Лише в XV столітті в середовищі трірських картузіанців до кожного «Радуйся, Маріє» почали додавати так звану клаузулу («…плід лона Твого Ісус, Якого Йоан охрестив у Йордані» – таку форму досі використовують в окремих парафіях), а блаженний Адольф із Ессена та блаженний Домінік з Прусії долучили для ррздумів таємниці Ісусового життя. Друга частина «Радуйся, Маріє» виникла лише в XVI столітті. Церковна традиція вважає святого Домініка Гузмана (1170–1221) особою, через яку християнський світ отримав Розарій (інколи на іконах святий отримує від Марії вервицю); у кожному разі, він поширював цю молитву в тогочасному вигляді, а Орден Проповідників досі особливо вшановує Діву Марію Святого Розарію.

Спомин пов’язаний із 1571 роком, коли християнський флот 7 жовтня переміг турків при Лепанто. У час загрози святий Папа Пій V закликав усіх вірних стати до молитви. Горливістю вирізнилися братства Святого Розарію, тому на знак подяки за отриману перемогу Папа встановив свято Пресвятої Діви Марії Розарію в храмах, при яких були такі братства. Після перемоги під Белградом (1716) Папа Климент ХІ поширив святкування на всю Церкву, 1833 року Леон ХІІІ додав у Лоретанську літанію ім’я «Цариця святого Розарію», а через два роки заохотив, аби в усіх храмах протягом жовтня молитися Розарій. Серед вірних відома Помпейська новенна на основі молитви на вервиці.

Уклала Юлія Бойко