12 жовтня Церква згадує святого Серафима з Монтегранаро, ченця

Хлопець не був здібний до господарчих робіт і не виявляв кмітливості розуму, тому батьки вислали його до знайомого рільника випасати овець. Завдяки такій праці Фелікс мав багато часу для молитви й роздумів. Після смерті батьків зневага від рідних посилила його прагнення піти в монастир, що він і зробив у 16 років, узявши ім’я Серафим.

Перші чернечі роки були дуже тяжкі, бо юнак, хоч і докладав усіх зусиль, мав проблеми з виконанням найпростіших завдань, за що постійно отримував догани й кари. Та всі прикрощі він зносив зі смиренням і вдосконалювався в цій чесноті на взірець серафимського вчителя – святого Франциска.

Серафима часто переводили між монастирями. Він не полишав молитви, часто в пізні години, за що отримав благодать почути голос Господа й силу у виконанні обов’язків. З того часу був взірцевим садівником. Бог обдарував майбутнього святого дарами зцілення, пізнання й читання в душах людей. За його заступництвом був зцілений смертельно хворий єпископ, за що Серафим отримав догану – єпископ-бо вже планував бути з Господом у раю, а не продовжувати земне паломництво. Іншим разом він передбачив народження кількох дівчаток, кажучи вагітній жінці, що в неї буде Урсула з товаришками.

Центром духовного життя для Серафима були Євхаристія й любов до Богородиці. Силу він черпав у молитві, любив природу і тварин і виявляв велике терпіння до братів. Носив убоге вбрання й не розлучався з вервичкою і хрестиком. Попри випробування, не втрачав радості й мав чудове почуття гумору. Помер в Асколі-Пічено, канонізований 1767 року.

Зображають святого в капуцинському вбранні. Атрибути – розарій, хрест.

Уклала Юлія Бойко