Як сформувався культ святого Олафа

Про те, як сформувався культ Олафа Святого, нам сьогодні розповість наш автор Владислав Кіорсак, дослідник русько-скандинавських відносин (м. Львів).

Конунґа Олафа ІІ Святого (1015 — 1028) канонізували вже за рік після смерті. Його культ дуже швидко поширився північними землями та навіть потрапив на Русь, де, згідно тогочасних джерел, існувала церква цього святого.

Після Ісуса Христа та Діви Марії святий Олаф був третім найшанованішим святим у Норвегії. У тогочасній писемності виникла ціла літературна традиція, пов’язана із особою Олафа. Ісландські саги описують його як надзвичайно здібного політика, хороброго воїна, лікаря та борця за християнську віру у Норвегії.

Одним із образів цієї традиції є образ короля-цілителя. Згідно Сноррі Стурлуссона, коли майбутній правитель перебував на Русі, до дружини князя Ярослава Інгігерди прийшла вдова з проханням вилікувати її сина. У хлопця були нариви в горлі. Дружина князя порадила звернутися до Олафа. Олаф освятив хрестом шматок хліба та дав його з’їсти хлопцю. Після цього йому покращало і згодом від повністю одужав.

Ще один випадок пов’язаний із Еґілем, воїном короля Олафа. Згідно саги, Еґіль серйозно захворів. Автор не називає цю хворобу, однак її суть полягала у сильному болі в животі. Конунґ Олаф приклав свою руку до хворого місця та прочитав молитву. Одразу після цього біль угамувався.

Так Олаф став відомим лікарем, тож люди зверталися до нього у випадку різних хвороб та каліцтв. Зокрема, у сазі зазначено що: «... до короля Олафа приходило багато людей - кульгаві, сліпі, та люди, що страждають від різних недуг і всі поверталися зціленими…».

Не завершилися дива і по смерті правителя. Згідно тієї ж «саги про Олафа Святого», коли Торір, на прізвисько Собака, готував тіло конунґа до поховання, краплина його крові потрапила на рану Торіра і одразу загоїлася.


Ще одне диво сталося після смерті Олафа. На місці його поховання з’явилося священне джерело, вода з якого мала цілющу силу та могла вилікувати від різних недуг.

Варто зазначити, що наділення королівських осіб цілительськими функціями не є унікальними для скандинавських королівств. До прикладу, в Англії ця традиція походить від Едуарда Сповідника, який так само, як і Олаф, був канонізований католицькою церквою.


Однак не варто ототожнювати діяння норвезького правителя із європейськими «королями-чудотворцями», які мали спадковий дар зцілення певних захворювань. Цей феномен є дещо пізнішим і він сформувався на основі перших канонізованих королів. Ідея ж ісландських авторів полягала у створенні образу святого та описані дива є частиною цього образу.


Дослідники зазначають, що роль Олафа у християнізації Норвегії є перебільшеною, оскільки значна частина норвежців уже була охрещеною. Однак Олаф зміцнив інституційний аспект церкви, яку він використовував як інструмент централізації королівства.


Він сприяв створенню нових єпископій, запрошував ченців із Англії, Франці та Німеччини, а також нерідко у своїй релігійній політиці вдавався до насильницьких методів.


Не були такими вдалими і політичні та військові дії цього правителя. У боротьбі за владу із данським королем Кнудом Великим, Олаф зазначав нищівної поразки та був змушений тікати на Русь. Остаточна битва Олафа та Кнуда відбулася у 1030 р., де конунг Олаф загинув.


Чому ж культ Олафа став таким розповсюдженим? Норвезьке королівство у першій половині ХІ ст. було об’єктом боротьби двох династій – данських Кнютлінґів та норвезьких Горфаґерів, представниками яких були Кнуд та Олаф відповідно. Невдовзі після гибелі Олафа, на норвезькому троні утверджує владу його син Маґнус, який і сприяє формуванню культу батька.


Це було надзвичайно важливим вчинком з точки зору формування історичної пам’яті. Спільний культ локального святого об’єднував норвезьке суспільство та легітимізував династію Грофаґерів. Подібно до того, як язичницькі королі Норвегії відводили свій рід від бога Одіна, королі пізнього середньовіччя були нащадками Святого Олафа.

Олаф став символом Норвегії у тому вигляді, в якому вона існувала. І закріпив поняття сакральності королівської влади, яку уособлювали його нащадки.


Аналогічні процеси відбувалися і в інших королівствах. Символом Данії стає Кнуд Святий, у Швеції канонізують короля Еріка ІХ, покровителем англійців стає Едуард Сповідник.

Джерело: Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій