Папа до Європи: Віднайди себе! Не бійся своєї історії та будь собою!

Про це пише Vatican News.

«Ти, що протягом століть була кузнею ідеалів, а тепер, здається, втрачаєш свій порив, не зупиняйся на тому, щоб дивитися у своє минуле як в альбом зі спогадами. Європо, віднайти себе саму! Віднайди свої ідеали, що мають глибоке коріння», – такий заклик Папи Франциска знаходимо в його листі, адресованому на ім’я Державного секретаря Апостольського Престолу кардинала П’єтро Пароліна, який цими днями матиме зустрічі з очільниками Європейського Союзу, братиме участь у засіданні Комісії Єпископатів Євросоюзу (COMECE), відвідає провід Ради Європи.

Візит відбуватиметься у контексті важливих річниць, про які Святіший Отець згадує на початку листа, датованого 22 жовтня, літургійним спомином святого Йоана Павла ІІ. Це п’ятдесятиріччя офіційної співпраці між Апостольським Престолом і Європейськими інституціями, вираженням якої є встановлення дипломатичних стосунків і офіс Постійного Спостерігача при Раді Європи, сорокаріччя COMECE, а також 70-річчя Декларації Шумана, що надихнула процес євроінтеграції. Тож напередодні згаданих зустрічей Папа вважає необхідним «поділитися деякими думками про майбутнє континенту», який йому «дуже дорогий», не лише з причини коріння, але й з огляду «на центральну роль, яку він мав, і повинен відіграти» в історії людства.

Не допустити повернення назад

За словами Глави Католицької Церкви, ця роль стає «ще значущішою» в контексті пандемії. Адже «європейський проект» зродився з наміром покласти край поділам минулого, в усвідомлення того, «що разом і в єдності» ми є сильнішими. Тож у наш час, в якому з’являються знаки «повернення назад», де дедалі більше переважає ідея самому дбати про себе, «пандемія становить вододіл, який примушує зробити вибір»: чи й далі прямувати шляхом останнього десятиріччя, позначеного спокусою автономності, чи наново відкрити «дорогу братерства», що надихнула батьків-засновників сучасної Європи.

Як зазначає Папа, протягом останніх місяців ми були свідками проявів обох тенденцій: як і односторонніх рішень, так і прагнення ступати «дорогою братерства» і «дорогою солідарності», проявляючи креативність. «Однак, – додає він, – розпочаті кроки потребують консолідації, щоби запобігти відновленню відцентрових сил». Адже «в період різких змін» існує загроза «втрати власну ідентичність», особливо тоді, коли «бракує спільних цінностей».

Заклик до Європи

«Тож Європі, – пише Глава Католицької Церкви, – хочу сказати: ти, що протягом століть була кузнею цінностей, а тепер, як здається, втрачаєш свій порив, не зупиняйся на тому, щоб дивитися на минуле як на альбом спогадів. З часом також і найпрекрасніші спогади тьмяніють і вже більше не пам’ятаємо. Раніше чи пізніше помічаємо, що риси власного обличчя розмиваються, почуваємося втомленими й обтяженими в теперішності та з малою надією поглянути в майбутнє. Без пориву ідеалів відкриваємо себе слабкими та поділеними, більш схильними до нарікання, дозволяємо, аби нас привабили ті, хто з нарікання та поділів будує стиль особистого, соціального й політичного життя».

«Європо, віднайди себе саму! Віднайди свої ідеали, що мають глибоке коріння. Будь собою! Не бійся своєї тисячорічної історії, що є вікном у майбутнє більше ніж у минуле», – закликає Єпископ Риму, заохочуючи не боятися «потреби істини», що від часів стародавньої Греції обійняла світ, «потреби справедливості», що розвинулася з римським правом, виразившись з часом у пошані до кожної людини та до її прав, «потреби вічності», збагаченої зустріччю із юдейсько-християнською традицією, що відображена в спадщині віри, мистецтва й культури.

Про яку Європу мріємо?

Як зауважив далі Папа, сьогодні, коли в Європі чимало людей зі зневірою запитують про її майбутнє, багато людей дивляться на неї з надією, переконані в тому, що «вона має щось, що може запропонувати світові та людству». «Тож про яку Європу мріємо в майбутньому? В чому полягає її оригінальний внесок?» – запитує він, уточнюючи, що в сучасному світі не йдеться про відновлення політичної гегемонії чи «центрального географічного місця», не про інноваційні вирішення економічних і соціальних проблем.
«Європейська оригінальність полягає, насамперед, в її концепції людини та дійсності, в її здатності до підприємливості та в її діяльній солідарності», – пише Святіший Отець, ділячись своїми мріями про Європу.

Дружня до людини й до людей

«Мрію, отже, про Європу-приятельку людської особи та людей. Як землю, на якій шанується гідність кожного, де людська особа є цінністю сама в собі, а не предметом економічного обрахунку чи торгівельним благом», – зазначає він, пояснюючи, що має на увазі землю, що «захищає життя в кожній його миті», від невидимого стану в лоні матері до природної смерті. Землю, що «сприяє праці як привілейованому засобу особистого зростання та будування спільного блага». Бути «друзями людської особи» означає також дбати про освіту та культурний розвиток, захищати слабшого. Це означає «захищати права, але також нагадувати про обов’язки», нагадуючи, що кожен покликаний «зробити свій внесок у суспільство».

Бути родиною

«Мрію про Європу, що буде сім’єю та спільнотою. Місцем, яке вміє цінувати особливості кожної особи та народу, не забуваючи про те, що вони поєднані спільною відповідальністю», – пише Святіший Отець, пояснюючи, що «бути сім’єю означає жити в єдності», вчиняючи відмінності скарбом, починаючи «від тієї фундаментальної між чоловіком та жінкою».

За словами Папи, останні роки, а також пандемія, показали, що індивідуалістичний підхід до життя та суспільства веде лише до розчарування та самотності, бо кожна людська істота прагне бути частиною спільноти. Тому «поділена Європа» виявиться нездатною долати виклики майбутнього, натомість, солідарна і братська «Європа-спільнота» зуміє зробити відмінності та внесок кожного скарбом, щоб разом ставити чоло проблемам, які перед нами.

Солідарність, що вчиняє ближніми

«Мрію про солідарну та великодушну Європу. Про відкрите та гостинне місце, де любов – найвища християнська чеснота – перемагає будь-які форми байдужості та егоїзму», – веде далі Єпископ Риму, пояснюючи, що «солідарність є фундаментальним вираженням кожної спільноти». Бути солідарним означає «провадити слабшого дорогою зростання», аби одного дня й він зміг допомагати іншим. Бути солідарними «включає ставати близькими», що у випадку Європи означає «через систему міжнародної кооперації» підтримати інші континенти.

«Солідарність живиться безкорисливістю та породжує вдячність. А вдячність спонукає нас дивитися на іншого з любов’ю, коли ж забуваємо дякувати за отримані добродійства, то стаємо схильними замикатися в собі, боятися того всього, що навколо нас та відмінне від нас», – зазначає Папа, звернувши увагу на різні страхи, якими позначені наші суспільства, «між якими, – додає він, – не можу мовчати про підозрілість в стосунку до мігрантів». За його словами, лише «Європа як солідарна спільнота» зможе дати адекватну відповідь на цей виклик.

Здорова світськість

«Мрію про Європу, що є по-здоровому світською, в якій Бог і кесар розділені, але не протиставлені. Про землю, відкриту на трансцендентність, на якій віруючий вільний у прилюдному визнаванні віри та пропонуванні в суспільстві власної точки зору», – пише Глава Католицької Церкви, наголошуючи, що «скінчилися часи конфесіоналізму», але сподівається, що також і «лаїцизму, що зачинає двері перед іншими й, насамперед, перед Богом», оскільки політична система, яка не шанує відкритості на трансцендентне, «не шанує належним чином людську особу».

Закваска нового динамізму

«Сьогодні на християнах лежить велика відповідальність: як закваска в тісті, вони покликані пробудити сумління Європи, надихнути процеси, що породять новий динамізм у суспільстві. Закликаю їх, отже, сміливо та рішуче докладати зусилля на те, щоби робити свій внесок у кожній сфері, в якій вони живуть та діють», – підсумовує Папа свого листа до кардинала Пароліна, зазначаючи, що ці слова зроджуються з його пастирської турботи й переконаності в тому, що «Європа може ще багато чого подарувати світові», а тому просить донести ці думки співрозмовникам під час зустрічей, запланованих на найближчі дні, покликаних також стати «слушною нагодою для поглиблення стосунків між Апостольським Престолом і Європейським Союзом та Радою Європи, й для утвердження Церкви в її євангелізаційній місії та служінню спільному благу».