Соціальне підприємництво та релігійні організації стануть одним цілим?

Нещодавно Українська соціальна академія організувала міжнародну онлайн-подію «SOCIAL NAVIGATOR. Конференція про бізнес, який змінює світ». Захід, був присвячений міжнародному дню соціального підприємництва, який відзначають 26 червня. Глибокі доповіді лауреата Нобелівської премії професора Мохаммада Юнуса і професора університету Святої Марії (Великобританія), представника ініціативи «The Economy of Francesco» Джерардо Джірарді змусили задуматися над тим, чи все так добре у секторі соціального підприємництва в Україні? Особливо, коли мова йде про релігійні організації.

Нобелівський лауреат про соціальний і комерційний бізнес

Коли з представником тієї чи іншої української релігійної організації розпочинаємо говорити про соціальне підприємництво, то зауважуємо, що не завжди у них є правильне розуміння цього поняття. Ще гірша ситуація, коли у такій розмові вживаємо вислів «соціальний бізнес». У відповідь можна почути щось на взірець: «Ми ж благодійна релігійна організація, ми не заробляємо грошей».
У суспільстві поняття «бізнес» згіршене і фактично демонізоване. Пов’язане з чимось гріховним, жорстоким, охоплюючи в цілому усі негативні означення. І тому чисто на психологічному та емоційному рівні не корелюється з поняттям «соціальний».

Як говорить Мохаммад Юнус, соціальний і комерційний бізнес – це зовсім різні поняття. Соціальні компанії створюються для вирішення людських проблем (наприклад, безробіття чи зайнятість молоді тощо). Соціальний бізнес не має на меті жодного фінансового прибутку: все, що ви отримаєте – повернете те, що вклали. Натомість соціальний бізнес має на меті отримати якомога більше грошей. Тому у такий бізнес ідуть ті, для кого фінансовий прибуток і багатство важливі. Ті, хто займається соціальним підприємництвом, отримують задоволення у моральному плані – стають щасливими від того, що роблять інших щасливими.

Про страх відповідальності

Для релігійних організацій поєднання ділової моделі з певною місією, наприклад, християнською, може бути цінним інструментом для підтримки організації і одночасно свідчити про слідування Божому провидінню.
У сучасному аспекті соціальне підприємництво повністю відповідає Компендіуму Соціальної Доктрини Церкви. Це явище зовсім ніколи не було чужим для Церкви. Релігійні установи (через дискурс керівництва та інституційні мережі) історично відігравали важливу роль у формуванні діяльності релігійних членів та священників, а також благодійників. Це діяло через дискурс релігійного лідерства, наприклад, папські енцикліки. У цих документах папи закликали священників економічно підтримувати вирішення бідності та соціальних проблем у їх громадах.

Україна в історичному розрізі також має певну традицію соціального підприємництва серед релігійних організацій. Саме перші лікарні та школи, будинки для сиріт створювалися при церквах чи монастирях. Духовна інтелігенція, що особливо характерно для 17-19 століття, маючи доступ до освіти, завжди ділилася цим благом з бідним сільським населенням.

Чому ж тоді сьогодні соціальне підприємництво не є трендом серед релігійних організацій? Відповідь на це складне запитання має історичне підґрунтя – радянська влада в Україні переламала традицію соціального підприємництва релігійних організацій, переслідуючи Церкву та обмежуючи свободу віросповідання українського населення. А відновити втрачене важко, а ще важче вибудувати все з нуля.

Знову прийти до розуміння повної соціальної відповідальності релігійним організаціям складно. І, мабуть, страшно. Як слушно сказав Джерардо Джірарді, розповідаючи про соціальне підприємництво в різних куточках світу з філософією «The Economy of Francesco», кожен його ініціатор отримує певну відповідальність за життя суспільства.

Страх відповідальності можливо подолати малими, але впевненими кроками. Одним із таких кроків можуть бути інституції, орієнтовані виключно на релігійні організації, які підтримують і навчають основам соціального підприємництва. В Україні на сьогодні є всього одна така навчальна програма для релігійних організацій – «Пасторальний менеджмент», яка створена за ініціативи благодійного фонду Renovabis та Української соціальної академії.

Хто ж такі соціальні підприємці? Агенти змін?

У кожного різні шляхи, чому стають на шлях соціального підприємництва. Наприклад, мікрокредити для бідних – це та сфера соціального підприємництва, ідею якого Нобелівському лауреату підказало саме життя в його рідній країні Бангладеш. Голод, хвороба, численні природні катаклізми стають і ставали причиною багатьох людських смертей. Мохаммад Юнус вирішив допомагати співвітчизникам через кредитування. Так згодом виник Grameen Bank, який займається мікрокредитуванням для потребуючих зараз у різних куточках світу.

Хоча шляхи різні, але ціль одна – зробити людей щасливими, допомагаючи вирішувати хоч одну їхню проблему.

За даними Фонду Шваба соціального підприємництва, соціальні підприємці мають декілька спільних характеристик. По-перше, вони прагнуть досягати масштабних соціальних змін. По-друге, соціальні підприємці зосереджуються на соціальних чи екологічних змінах, які вони хочуть внести, заробляючи гроші на підтримку змін. По-третє, кожен з них намагається застосовувати інновації під час пошуку рішення соціальної проблеми. І по-четверте, використовують відгуки для адаптації та вдосконалення.

На Заході поширена думка, що соціальні підприємці відіграють роль агентів змін, тому що:
· вони приймають місію для створення та підтримки соціальної цінності, а не лише приватної цінності. Далі вони визнають і всіляко шукають нові можливості, які допоможуть виконати місію;
· крім того, вони беруть участь у процесі постійних інновацій, адаптації та навчання;
· далі вони діють сміливо, не обмежуючись наявними ресурсами;
· нарешті, вони демонструють відповідальність перед тим, кому вони служать, а також несуть відповідальність за результати.

Тобто соціальні підприємці одержимі своїми ідеями та зобов’язують життя змінюватися. Вони – візіонери. Тому що вони хочуть бачити суспільство без проблем.

Нова модель економіки через соціальне підприємництво

Мохаммад Юнус вважає, та й з цим зрештою не можна не погодитися, що за соціальним підприємництвом майбутнє людства. Для цього потрібно лише створити нову модель економіки, де цінність та гідність людського життя буде на першому місці. Тобто фактично взяти відповідальність за себе та іншу людину. Проявити милосердя у Христовій традиції.

В стратегічному плані сталий розвиток соціального підприємництва можливий, якщо однаково буде звернена увага на такі його п’ять форм капіталу: фінансовий капітал (тобто гроші), людський, інтелектуальний, мережевий та сервісний. При цьому важливість людського капіталу надзвичайна, бо в соціальне підприємництво інвестують люди. І реалізовують його також люди. Все інше похідне.

Кожна релігійна організація повинна зробити стратегічний вибір щодо розвитку кожної форми капіталу. Чим сильніша увага до розвитку людського таланту в організації та в її радах, тим більше шансів організації розвивати інтелектуальний, сервісний, мережевий та фінансовий капітал. Стійкість християнських інститутів залежить від здорової екосистеми організацій. Так, гроші є життєво важливими для життя будь-якої церкви чи організації, але саме інші форми капіталу справді будують громаду віри.

Про вплив пандемії COVID-19 на соціальне підприємництво

Дослідження Української соціальної академії щодо впливу пандемії коронавірусу на діяльність соціальних підприємців показало таке: приблизно 50% з опитаних не відчули значних змін.

Нобелівський лауреат висловив дуже слушні думки з цього приводу. За словами Мохаммада Юнуса попри будь-які кризи і катаклізми не можна розчаровуватися і опускати руки. Як і цунамі, паводок чи землетрус пандемія COVID-19 мине, адже життя продовжується. Все залежить від готовності людини у важкі та несприятливі часи брати більшу відповідальність за життя.

Навпаки, сьогодні саме такий час, коли роль соціального підприємництва особливо важлива. Адже на кону особлива цінність – людське життя.

Що може допомогти розвивати соціальне підприємництво в Україні? Нова модель економіки, філософія цінності людського життя, готовність релігійних організацій брати на себе більшу відповідальність із ширшими можливостями.