20 червня Церква згадує блаженного Владислава Буковинського, пресвітера

Про початкову освіту й віру хлопчика піклувалися вдома. 1914 року він вступив у філологічну гімназію в Києві, а з 1917 навчався в польськомовній гімназії в Проскурові (нині Хмельницький). 1920 року родина мусила виїхати в Польщу, уникаючи більшовицького впливу. Молодий Владислав здав екстерном іспити на атестат зрілості й 1921 року вступив у Ягеллонський університет на факультет права, який закінчив з відзнакою.

З 1926 року навчався в семінарії у Кракові, свячення отримав 1931 року. Деякий час був душпастирем і катехитом у Рабці, згодом виїхав до Луцька, де продовжив пастирське служіння. Ставши 1939 року настоятелем луцької катедри, опікувався хворими й бідними. Був заарештований НКВС і мав 8 років провести в таборах, проте наступ німецької армії змусив більшовиків ліквідувати всіх ув’язнених. 1941 року Владислава розстріляли разом з іншими, але він чудом не отримав поранень. Під німецькою окупацією виконував обов’язки настоятеля, допомагаючи бідним сім’ям і полоненим і ховаючи єврейських дітей від смерті.

З 1946 року, заарештований НКВС і засуджений за зраду радянської влади, відбував покарання в таборах. Тяжко працюючи, щодня потай служив Євхаристію, багато молився, відвідував хворих, сповідав. 1954 року був засланий у Караганду, де працював сторожем на будівництві й таємно душпастирював. Хоча мав можливість виїхати на батьківщину, залишився в Караганді, провадячи широку місійну діяльність на теренах Казахстану, Таджикистану й Узбекистану. За нелегальну релігійну діяльність знову відбув трирічне покарання в таборі, але, повернувшись, не покинув служіння.

Апостол Казахстану й Середньої Азії помер 1974 року. Беатифікований 2016 року.

Зображають святого в сутані й комжі з фіолетовою стулою і хрестом, використовують фотографії.

Покровитель діалогу з мусульманами.

Уклала Юлія Бойко