Тебе навіки возвеличувати будемо: Доме золотий, Ковчегу завіту

Зовсім інакше у випадку із закликом «Доме золотий» чи «Ковчегу завіту». Ці заклики вимагають певних пояснень та теологічних знань.

Заклик «Доме золотий» складається з двох дуже важливих для кожної людини понять. Перше з них – це дім, який є синонімом безпеки, опіки, любові, найпрекрасніших моментів та згадок, а також місцем, до якого людина повертається, особливо у важкі моменти. В об’явленнях св. Фаустини Ковальської, апостолки Божого милосердя, можна знайти слова Ісуса, Який прагне відпочивати у її серці, прагне в ньому мешкати. Коли приймаємо Христа у Святому Причасті, наші серця стають Його домом. Ми стаємо живими дарохранительницями Бога. Це досвід багатьох містиків, і св. Терези від Дитятка Ісус також. Людина стає домом Бога.

І друге поняття – золото. Зазвичай асоціюємо його з розкішшю та багатством. Проте в житті Марії не було багатства – Вона жила вбого. Золото як метал не підддається корозії, його блиск і властивості вічні, вони захоплюють людину. Таким було життя Марії, Яка зберегла свою внутрішню красу. Блиском чеснот Вона ясніє перед обличчям Бога.

Поєднання дому і золота вказує на святиню в Єрусалимі, яку збудував Соломон. Підлога, вівтар і все всередині було зроблене з золота (пор 1Цар 6, 20-22). Коли Соломон завершив зводити будівлю, він сказав: «Я збудував храм імені Господа, Бога Ізраїля» (1Цар 8, 20). У вищому сенсі це могла сказати Непорочна Діва. Вона сама себе збудувала святинею чеснот, яка сяє і блищить золотом.

Як Єрусалимська Святиня була місцем присутності Яхве, так життя Марії стало золотим домом для Втіленого Бога. Цей заклик нам нагадує про те, що щодня я теж стаю домівкою Ісуса, Якого приймаю. Цей заклик заохочує до того, аби цей дім був золотий не розкішшю, а моєю вірністю Євангелію – аби не втрачав свого блиску.

Черговий заклик «Ковчегу Завіту» перегукується з попереднім. Ковчег Завіту знаходився у Єрусалимській святині. У ньому зберігали кам’яні таблиці, на яких Бог висік свій завіт з Обраним народом – Десять заповідей, які отримав Мойсей на Синаї, жезл Аарона і посудину з манною, якою Бог годував ізраїльтян у пустелі (Вих 25). Однак людина зруйнувала чергові «договори» з Богом, відходячи від завіту, звертаючись до божків, грішачи... Тому Бог через пророків хотів донести людям, аби вони опам’яталися, часом карав їх, але водночас заповідав завіт, якого ніщо не зруйнує, – вічний завіт. Закон написаний не на кам’яних таблицях, а в серцях людей. Цей завіт став фактом завдяки Стражданням, Смерті та Воскресінню Ісуса Христа. Марія – Ковчег Завіту через факт Втілення, завдяки своїй покорі: «Нехай мені станеться». Св. євангеліст Йоан у своєму Пролозі до Євангелія напише: «Слово стало Тілом і оселилося між нами». Цим наметом є Марія. Вона стала Ковчегом – дарохранительницею – таким, який знаходиться у наших костелах, де Слова стають Тілом.

Вона залишилась вірна завіту, який уклала з Богом у момент Благовіщення. Завжди і всюди вона почувалась Слугинею Господньою. Завжди і всюди мала одне гаряче прагнення, аби сталося згідно з Його словами і волею. Завжди і всюди була вірна закону, не нарікала і не противилась, не зважаючи на те, чи сам Бог від Неї чогось хотів, чи робив це через кесаря Августа, через євреїв чи Пилата.

Цей заклик нагадує, що, оскільки Марія є Ковчегом Завіту, яка носить у собі Христа – особливо тоді, коли поспішає з Христом у своєму лоні до Єлизавети, стаючи першою місіонеркою – так само і я маю бути ковчегом завіту в очах інших людей, несучи в собі Христа і пригадуючи, що Бог вірний своїм обітницям. Закликає мене до свідчення, бо зі святині, намету зустрічі – костелу – Христос виходить назовні, до щоденного життя в мені. Це я маю бути таким ковчегом завіту для інших моїх братів та сестер, який несе в собі живого Бога.

З іншого боку маємо наслідувати Марію у Її послусі і вірності завіту, закону, владі... Ніколи не забуваймо, що Бог також нас веде через інших людей, який озброює своєю повагою, владою... Людей, які для нас стають такими ковчегами завіту. Це представники Церкви, про яких сам Ісус сказав: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк 10, 16). А про цивільну владу повчає апостол: «Нема бо влади, що не була б від Бога... Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню» (Рим 13, 1-2).

Диякон Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ