Розпочинаємо новий цикл матеріалів, що допоможуть віртуально відвідати визначні місця Святої Землі. Цього разу пропонуємо, разом із нашим екскурсоводом дияконом Яцеком Яном Павловічем, пройти слідами Муки та Воскресіння Христа. Перша наша зупинка - Віфанія.
Віфанія – село, розташоване, за євангельськими даними, на східних схилах Оливкової гори (пор. Мк 11,1), на відстані 15 стадій (тобто близько 2700 м) від Єрусалима (Йн 11.18) і приблизно відповідає території сьогоднішнього аль-Ейзарія. Це спотворена назва Лазаріума, яку християни дали в IV ст. цій маленькій ділянці, котра з часом розрослося навколо церкви, збудованої над гробницею Лазаря.Віфанія – знайома назва для читачів Євангелія. Ми пригадуємо дім Лазаря та його сестер; Марту, яка господарює вдома, і Марію, яка в містичному екстазі все забуває, просто бажаючи почути слова Спасителя. Марта приходить до Ісуса, щоб поскаржитися на бездіяльність своєї сестри, але Господь промовив у відповідь їй: «Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато що, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...» (Лк 10, 38-42)
Саме тут Ісус здійснив одне із трьох воскресінь, описаних у Євангелії. Він воскресив свого друга Лазаря через чотири дні (інші два воскресіння – молодий чоловік з Наїна і дочка Яїра).
Надходить година прощання Ісуса з учнями і з цим світом. Починається його подорож до Єрусалима, де Він принесе в жертву самого себе заради відкуплення світу. Найвища Рада вирішила Його вбити, й Ісус готується випити чашу страждань. Перш ніж це станеться, Він повертається до гостинної Віфанії, де хоче бути серед друзів. Це субота перед Його муками. Для Нього там було організовано бенкет у домі прокаженого Симона, якого, за традицією, зцілив Господь Ісус. Поки Ісус сидить за столом, Марія наближається до Нього з алебастровою посудиною, наповненою дорогоцінною олією нарду, якою вона намастить ноги Господу, витираючи потім їх волоссям.
Обурений цим, Юда Іскаріот скаже: «Чому ця олія не була продана за триста денаріїв і не була роздана бідним?» (Йн 12,5) Але Ісус відповідає: «Облиш її! Вона тримала це, щоб помазати мене у день мого похорону. Тому що бідних завжди маєте серед себе, а Мене – не завжди!» (Йн 12, 7-8) «Істинно кажу вам, де б не проповідувалося це Євангеліє у всьому світі, розповідатимуть і про те, що вона зробила – в пам’ять про неї». (Мт 26, 13; див. Мт 26, 6-13; Мк 14,3-9; Йн 12, 1-8)
Приїжджаючи до цього місця, я намащую паломникам чоло нардовою олією, посвяченою в Єрусалимі, на згадку про цю подію, аромат якої пізніше пошириться в автобусі, яким ми подорожуємо.
Віфанія віддавна приваблювала численних паломників. Як свідчить історик Євсевій Кесарійський, який проживав у 265-340 рр. за дві милі (приблизно 2 974 м) від Елії Капітоліни (саме так римляни перейменували Єрусалим), у Віфанії можна було побачити крипту Лазаря, а святий Єронім писав у 390 р. про церкву, зведену над його могилою.
Автентичність цього святилища задокументована серією свідчень починаючи від перших століть християнства аж до часів хрестових походів. На початку XII ст. церква та монастир святого Лазаря перейшли у власність каноніків Гробу Господнього, але в 1138 р. вони подарували монастир цариці Мелісенді, яка оновила і розширила його, поселивши тут бенедиктинок, і збудувала вежу, щоб захищатися від можливих нападів ворогів.
Тоді у Віфанії існувало дві церкви, недалеко одна від одної. Одна була на гробниці Лазаря, інша – у тому місці, де, як зазначає традиція, мав бути дім Марти та Марії, або, за іншими словами, Симона Прокаженого (напевно, обидва будинки стояли поруч).
Коли Єрусалим перейшов під владу мусульман, віфанські церкви незабаром були покинуті. Наприкінці XVI ст. руїни церкви св. Лазаря були перетворені на мечеть, і тому крипта Лазаря стала недоступною для відвідування християн. Але в 1613 р. отець Анжело з Месіни, кустош Святої Землі, отримав від мусульман право вирубати сходи в скелі, якими можна було б спуститися до могили Лазаря і відслужити там Святу Месу. Сьогодні це місце можна відвідати за окрему плату. Однак публічні молитви там не проводяться, оскільки це мечеть.
Новий костел побудовано в 1952-1953 рр. за проєктом А. Барлуцці на руїнах церков, на місці дому Святого Сімейства. Центральна площа, вкрита куполом, відповідає ширині центрального нефу церкви з VI ст., тоді як прямокутні апсиди, надаючи храму форми хреста, займають місце її апсиди та бічних нав. Головний і бічний фасади мають важкі лінії, немов римська гробниця.
Усередині, на мозаїках К. Вагаріні зображені сцени з історії Віфанії: воскресіння Лазаря, розмова Ісуса з Мартою та Марією, помазання Ісуса Марією в домі Симона Прокаженого. На площі перед церквою збереглися прекрасні мозаїки з церкви ІV ст., праворуч – невеликий монастир францисканців, збудований на руїнах житлових будинків візантійського і періоду хрестових походів. На захід від святилища знаходяться залишки бенедиктинського монастиря 1138 р.
Вийшовши з церкви, можна відвідати гробницю Лазаря. Ми спускаємось на 24 сходинки до передсінка з довжиною сторін 3 м, звідки через вузький вхід можна потрапити до похоронної камери, де було покладено тіло Лазаря. Згідно з Євангелієм, це була печера, вхід до якої закривав камінь. (Йн 11, 38)
За печерою, на захід від нової православної грецької церкви, можна побачити фундамент вежі, зведеної для захисту монастиря святого Лазаря королевою Мелісендою.
Диякон Яцек Ян Павловіч для КМЦ