Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сестра Єлизавета Пухальська CST: «Не бійтеся довіритися Господу і дати йому свою руку» (частина ІІ)
16:21 Вівторок 0 265
19-05-2020, 16:21

Сестра Єлизавета Пухальська CST: «Не бійтеся довіритися Господу і дати йому свою руку» (частина ІІ)

Продовження розмови з сестрою Єлизаветою Пухальською, яка належить до Згромадження сестер Святої Терези від Дитяти Ісус та нині пебуває на місіях у Болівії, говорили про її шлях розпізнання покликання до монашого та місійного життя, про  служіння в Болівії. Також сестра звернулася до молоді, що стоїть на шляху розпізнання свого покликання.
ПЕРША ЧАСТИНА

З міністрантами та братом Кшиштофом Валендовським SVD в Попільну середу

Як ви розпізнали покликання до місійного служіння?

Коли я вже була в монастирі, мене весь час не полишало прагнення повернутися до Росії. Від самого початку чернечого життя я молилася, щоб колись поїхати туди на місії. Мене вабив Кавказ, Сибір. Відчувала таку потребу і покликання, що прагну любові. Але це було нереально, тому що у нас немає монастиря в Росії. Однак прагнення поїхати на місії ніколи мене не полишало. Я не знала, що Господь для мене приготує. Після обрання Папи Франциска, який походить з Аргентини, пам’ятаю свою розмову з нашою Генеральною Настоятелькою: «Було б добре десь заснувати місійний монастир в Аргентині чи Південній Америці». Зі мною на одному році була сестра Наталія Озга, дядько якої служить єпископом в Африці у Камеруні. Він нас завжди запрошував до Африки. Але бажання їхати на місії до Африки я не відчувала, можливо, тому, що боюся павуків і змій. Генеральна Настоятелька теж не була «за».

Пам’ятаю, коли я працювала в захристії, до нас прийшов один місіонер і сказав, що багато років працював у Болівії. Я навіть не знала, де ця країна, думала, що десь в Африці. Але він сказав, що це в Південній Америці і заохочував, щоб я туди поїхала на місії. Ось так вперше у моєму житті з’явилося слово – Болівія. І потім в університеті на місіології отець-професор сказав: «Хто поїде на місії, одразу ставлю п’ятірку». У мене було тоді не здано багато різних предметів - щось не могла, щось пропустила. Від однокурсниць же я дізналася, що професор поставив мені п’ятірку. А я їм відповіла, що на місії не їду, бо у нас немає жодного монастиря на місіях.

З міністрантами та міністрантками в захристії

А як саме ви потрапили до Болівії?

За декілька років після того, як я почула вперше про Болівію, секретар єпископа брат Кшиштоф Валендовський SVD, не знаю, випадково чи ні, знайшов на Skype нашу Генеральну Настоятельку та запросив нас на місії до Болівії. А зараз розповідає, що настоятелька погодилася, а єпископ на той час нічого про це не знав, і він лише потім запитав про це єпископа. Це була насправді для мене радість, щось нове, я почала багато читати про Болівію і про місто Оруро, куди нас запрошували. Дійсно, в Болівії багато змій і павуків, але не в Оруро. Коли ми туди приїхали, то єдиними комахами, яких побачили, була тля в теплиці і мухи. Зараз, можливо, настала зміна клімату, і почали з’являтися павуки. Навіть немає комарів.

Я була одна з чотирнадцяти сестер, які написали прохання, що хочуть поїхати на місії до Болівії, але обрали лише трьох. Спочатку нас відправили до Центру місійної формації у Варшаві. Я дуже вдячна, що там навчалася, дев’ять місяців, вивчаючи іспанську мову, пізнаючи культуру людей, їхні звичаї та здобуваючи інші необхідні знання.

Які були перші враження від Болівії?

Ми троє поїхали на місії до Болівії – я, сестра Едита та сестра Йоанна. Коли прибули до Оруро, в аеропорту на нас вже чекав єпископ. Перше враження -  холод. Ми приїхали в серпні, коли в Україні було літо, а тут уже було дуже холодно. Перші тижні я навіть плакала від холоду. Дім, в якому ми живемо, дуже великий. Раніше тут проживало 70 дітей з особливими потребами, а протягом останніх 3-4 років тут ніхто не жив. Будинок був не в найкращому стані. Через гірський клімат дуже часто руйнуються стіни та дах. Тому будинок був прекрасний, але дуже сильно зруйнований. Ми розпочали свою діяльність, прибирали, пізнавали людей. Це було важко, тому що до кінця всього не розуміли. На жаль, сестра Едита захворіла, і не змогла тут жити, тому що тут бракує кисню в повітрі. Вона змушена була повернутися до Польщі, і нас залишилося дві. Ми тут з сестрою Йоанною Ольшевською вже чотири роки. На перше наше Різдво в Болівії ми сиділи і плакали.

Група жінок, які навчалися шити в школі у сестер

Які ваші та ваших сестер обов’язки у служінні в Болівії?

Після першого півроку перебування в Болівії я почала працювати в захристії в кафедральному храмі та працюю там і до цього часу. А сестра Йоанна постійно шукала можливості, щоб наш дім почав існувати. Спочатку ми намагалися зробити їдальню для бідних (це одна з місцевих груп) щосуботи, але не вдалося, і через декілька місяців їдальня припинила існування. Сестра Йоанна катехізувала в парафії, готуючи дітей до Першого Причастя та Миропомазання. Потім ми відкрили двері нашого дому для групи «Де кольорес». Це досить велика група, понад 500 чоловік, Щопонеділка вони зустрічаються в нашій великій каплиці. Ми їм допомагаємо. Я маю свою групу в «Де  кольорес». Кожен четвер маю зустріч з жінками. Ми молимося, роздумуємо над Божим Словом. Це щось подібне до парафіяльних груп, що діють при храмі у Бердичеві. Сестра Йоанна також деякий час працювала в Біблійній комісії дієцезії. Крім того, ми проводили кулінарні курси для жінок. Також печемо тістечка на продаж - це один зі способів нашого утримання. Робимо розарії. Займаємося усім можливим. Дякувати Богу, є багато замовлень.

Напевно маєте ще якісь цікаві служіння?

Вже другий рік у нас діє світлиця для дітей. У цьому році маємо 65 дітей віком від 3 до 18 років. Багато людей ще хоче, щоб їх діти ходили до нас, але, на жаль, це неможливо. Маємо декілька вчителів, яким мусимо платити, тому що волонтери сьогодні є, а завтра немає. Маємо 15 дітей, віком 3-5 років і дуже добре виховательку, яку готує їх до першого класу. Також маємо психологів.

В нашому домі живе світська місіонерка з Польщі, яка є фізіотерапевтом. Також завдяки допомозі з Польщі ми відкрили кабінет фізіотерапії, придбали необхідні ліжка та апарати. Можемо допомагати бідним, дітям, а також усім, хто потребує фізіотерапії. До нас приходять багато волонтерів з різних університетів, які хочуть в рамках практики чогось навчитися і також навчити наших дітей. Маємо катехезу. Минулого року ми приготували 8 дітей до хрещення. Одна з них (на фото) - дівчинка Марія Ісус, має 3 роки, На жаль, мама і бабця - люди з особливими потребами, а вона досить розумна. 11 дітей цього року приступило до Першого Причастя і 1 дитина до Миропомазання.

Кожна дитина з 3 років має катехезу. 10 родин, з яких походять наші діти, мають низький рівень життя. Майже усі діти з цих родин перебувають у нас цілий день. Ми їх забезпечуємо другим сніданком, обідом, міні-вечерею. Цього року маємо трохи допомоги з міста на харчування, але цього не вистачає. Але дякуємо Богу, що взагалі є.

Я далі працюю в захристії, займаюся міністрантками, бо маємо міністрантів та міністранток. У цьому році маємо 86 міністрантів. Настоятель попросив мене, щоб я приділила трохи уваги дівчатам. Дівчата у нас від 16 до 20 років. Намагаємося пробуджувати у них покликання до монашого життя. Раз в місяць готуємо міні-зустріч на декілька годин у нашому монастирі. З покликаннями тут важко. Тут інша культура, інша ментальність.

Чи маєте якесь господарство? 

Маємо теплицю біля свого будинку. В ній вирощуємо помідори, огірки, щоб поділитися з іншими, та щоб було для дітей і для себе. У нас велика ділянка, де почала рости трава. Ми хотіли купити козу, але тут регіон не для кіз. Тому сестра купила спочатку дві вівці, а на сьогоднішній день маємо віслюка та три вівці. Чекаємо на дві лами. Також у нас є кури, кролики. Здається, це прості речі, але це дуже притягує людей. Маємо двох дідусів, які кожного дня приносять відходи від картоплі чи моркви для наших тварин. Стараємося різними способами євангелізувати та притягувати людей до нашого дому. Оскільки в Оруро мало дерев, мріємо створити «райський куточок», бо землі трохи маємо. Правда, це вимагає багато праці, тому що земля не дуже добра - гори. Але маленьким кроками йдемо вперед.

Одне з наших дітей мало хрещення. Має ім'я Марія Ісус. Мама неповноцінна, а хрещена була на 8 місяці вагітності, тому я допомагала

Ваше слово до молоді, яка стоїть на шляху розпізнання свого покликання

До молоді, яка розпізнає своє покликання, я хотіла б звернутися словами святого Йоана Павла ІІ. «Не бійтеся жити для любові, бо для цієї любові варто жити». Живемо в дуже складному часі, коли здається, що монаше життя - це щось сіре, сухе. Не бійтеся! Не бійтеся сказати так! Не бійтеся довіритися Господу і дати йому свою руку, хай він вас веде. Не бійтеся піти за ним в незнане. Довіра та любов…

Так, наше життя може бути сірим, якщо я собі таке життя зроблю, але може бути різнокольоровим, навіть в щоденності, коли роблю щодня те саме. Багато залежить від мене: чи я усміхаюся до іншої людини, чи я відкриваю дійсно для неї своє серце, і чи я дійсно даю Господа.

Наше покликання, наше життя є прекрасним. І тут, на місіях, коли дивлюся на все, що бачу, на дівчат, хотілось би сказати: «Прийдіть, подивіться. Наше жниво є дуже велике, робітників потребуємо, тому що нас є лише дві, плюс світська місіонерка, але насправді, якщо б тут було ще десять сестер, то б для кожної було б багато цікавої праці. Не даємо себе, а даємо Ісуса. Живемо не своїм індивідуальним життям, а життям Ісуса і життям спільноти».

Якби хтось хотів та мав би можливість приїхати до нас, як волонтер, то запрошуємо. В минулому році у нас був один юнак з Бердичева, цього року мали приїхати двоє з під Києва. Також були у нас дівчата з Польщі, а одній так сподобалось, що вона повернулася до Польщі, отримала місійний хрест і зараз є з нами, як світська місіонерка вже другий рік. Тому заохочую читати про місії та їхати на місії, а якщо не дозволяє здоров'я або ще щось, то молитися за місії та місіонерів!

Написати сестрі Єлизаветі з питань місій можна – тут.

Максим Железницький

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
18:30 Понеділок 0 41 Єпископ Едвард Кава: ми перестали бути християнською країною У ефірі “Радіо Марія” єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава у бесіді із Сергієм Іваницьким розповів про те, чому пандемію використали для боротьби з Церквою, навіщо була зроблена спроба підірвати мандат довіри до Церкви. Також владика Едвард поділився, у чому на його думку, небезпека гендерних законопроєктів та підкреслив, що зараз ведеться справжня духовна війна проти християнських цінностей.
Інтерв'ю 17:31 Субота 0 129 Голова Папської Ради сприяння новій євангелізації: Пандемія не змінить віру Своїми думками про наслідки пандемії для звіщення Євангелія у світі, позначеному страхом перед вірусом, поділився Президент Папської Ради сприяння новій євангелізації архієпископ Ріно Фізікелла.