Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
13:50 Понеділок 1 599
18-05-2020, 13:50

17 цитат св. Йоана Павла ІІ

У день народження св. Йоана Павла ІІ пропонуємо добірку його думок та цитат, які розкривають сутність милосердя, цінність родини, сенс страждання та наслідки гріха, місце Діви Марії та покликання мирян.
Radiomaryja.pl

Не бійтеся! Відчиніть, відчиніть широко двері для Христа!

З проповіді святого Йоана Павла ІІ, яку виголосив 22 жовтня 1978 року на початку свого понтифікату:

«Брати і Сестри, не бійтеся пригорнути Христа і прийняти Його владу, допоможіть Папі та всім, котрі прагнуть служити Христові, служити людині та цілому людству. Не бійтеся! Відчиніть, відчиніть широко двері для Христа! Для Його спасенної влади відкрийте кордони держав, економічних та політичних устроїв, широкі обрії культури, цивілізації, розвитку! Не бійтеся! Христос знає, що носить у своєму серці людина. Він один це знає!

Сьогодні часто людина не знає, що приховується всередині її, в глибині її душі та серця. Так часто вона невпевнена у сенсі життя на цій землі та огорнена сумнівом, котрий перетворюється на відчай. Тоді дозвольте, прошу вас, благаю вас зі смиренням та довірою! Дозвольте Христові говорити до людини!»



Зображення: CNA

Христос Відкупитель об’являє людину самій же людині

З Енцикліки «Redemptor hominis» (Відкупитель людини), 1979

«Людина неспроможна жити без любові. Вона сама для себе стає незрозумілою істотою, її життя стає без значення, якщо її не виявляється любові, якщо її не зустрічається з любов’ю, якщо людина її не переживає і собі не присвоює, якщо не бере в ній життєвої участі. Власне тому Христос Відкупитель – як це ми сказали – в усю повноту об’являє людину самій же людині. Вона – якщо так можна висловитися –
є людською величиною таїнства Відкуплення. В цьому вимірі людина знаходить величність, гідність і вартість, властиві своїй людській природі. В таїнстві цього Відкуплення її знову «висловлюється» і, деякою мірою, знову твориться. Її наново створено!» (RH 10)



Зображення: Christian Today 

Нехай зійде Дух Твій! І відновить обличчя землі. Цієї землі!

З проповіді під час візиту до Польщі, Варшава, 1979:

«Я став на коліна перед цією могилою, разом з кардиналом Стефаном Вишинським, щоб поклонитися кожній зернині, яка падаючи в землю і вмираючи в ній - приносить плід. Чи це буде зерно солдатської крові, пролитої на полі бою, чи мученицька жертва в таборах і тюрмах. Чи це буде зерно тяжкої щоденної праці в поті чола на землі, коло верстата, у копальні, на заводах і фабриках.

Чи це буде зерно батьківської любові, яка не цурається того, щоб подарувати життя новій людині й докладає усіх виховних зусиль. Чи це буде зерно творчої роботи в університетах, інститутах, бібліотеках, майстернях національної культури.

Чи це буде зерно молитви та служіння за хворих, страждаючих та покинутих. Чи це буде зерно самого страждання на госпітальних ліжках, у клініках, санаторіях, вдома.

Це все в руках Богородиці ˗ під хрестом на Голгофі та ввечері на П’ятидесятницю. Все це в цій Євхаристії я охоплюю своїми думками та серцем і долучаю до одної єдиної Святої Жертви Христа на площі Перемоги. І я закликаю, син польської землі, і одночасно я: Папа Йоан Павло ІІ, закликаю з усієї глибини цього тисячоліття, закликаю напередодні свята Зіслання Святого Духа, закликаю разом з усіма вами:
Нехай зійде Дух Твій! Нехай зійде Дух Твій! І відновить обличчя землі. Цієї землі! Амінь.»



Мурал на вул. св. Йоана Павла ІІ у Києві 

Милосердя виявляється в розп’ятому й воскреслому Ісусі

З енцикліки «Dives in Misericordia» (Бог багатий милосердям), 1980:

«Бог багатий милосердям, - це Той, кого Ісус Христос об'явив як Отця.» (DM 1) «Робимо виклик до тієї батьківської любові, яку нам об'явив Христос у своєму месіанському посланництві, що своїх вершин досягла на хресті, у Його смерті й воскресінні...

Церква - у жодному моменті, у жодному періоді історії, зокрема в таку критичну епоху, як наша, - не може забувати про цю молитву, що є воланням до Божого милосердя за наявності того багатогранного зла, що тяжіє над людством та йому загрожує. Церква визнає і проголошує, що милосердя з певністю виявляється в розп’ятому й воскреслому Ісусі, тобто в пасхальному таїнстві. Власне це таїнство має в собі найповніше об’явлення про милосердя, тобто про цю любов, яка є могутніша від смерті, могутніша від гріха й від усякого зла, про любов, яка підносить людину з безодні упадку та звільняє її від найбільших загроз.» (DM 15)



Зображення: Aleteia

Повернути віру в сім’ю

З Апостольського Повчання «Familiaris Consortio»(Сімейна спільнота), 1981:

«Любити сім’ю означає знати й шанувати її цінності та можливості й завжди її підтримувати. Любити сім’ю означає розпізнавати небезпеки та лиха, які їй загрожують, щоб могти їх здолати. Любити сім’ю означає докладати зусиль до створення середовища, сприятливого для її розвитку.

Сучасна християнська сім’я часто переживає спокуси знеохоти й страху через нагромадження труднощів; тому визначною формою любові до неї буде повернути їй підстави для віри в себе, у ті багатства, які вона має за своєю природою та завдяки благодаті, у те посланництво, яке Бог довірив їй. Так! Потрібно, щоби сім’ї наших часів піднялися! Треба, щоб вони йшли за Христом!»(FC 86)



Зображення Abygail Alcove

Любов є найщедрішим джерелом сенсу страждання

З апостольського послання «Salvifici doloris» (Про християнський сенс страждань людини), 1984:

В глибині кожного страждання, яке переносить людина, а одночасно на фоні цілої сфери страждання з’являється запитання: «чому?» І є це запитання важке, подібно як важке є інше, паралельне тому, запитання про зло. Чому зло? Чому у світі зло? Коли запитуємо в такий спосіб, завжди, принаймні в якоїсь мірі, питаємо також про страждання. (SD 9)

Щоб ми могли пізнати справжню відповідь на запитання: «чому страждання», мусимо скерувати наш погляд на об’явлення Божої любові, остаточного джерела змісту всього що існує. Любов є також найщедрішим джерелом сенсу страждання, яке завжди залишається тайною: ми свідомі недостатності та обмеження наших пояснень. Христос дозволяє нам увійти в тайну і відкрити «чому страждання» оскільки ми здібні зрозуміти велич Божої любові. (SD 13)

Людина яка страждає неодноразово запитує Христа. Не може при цьому не помітити, що Той, кого запитує Сам страждає – тому хоче їй відповідати з хреста, з середини свого власного страждання. Буває однак, що потрібно довгого періоду часу, щоб цю відповідь людина почула. Тому що Христос на запитання людини про сенс страждання не відповідає прямо та на спосіб відірваний від її життя. Людина чує Його спасенну відповідь в міру, як стає учасником страждань Христових. (SD 26)




Душа, яка падає через гріх, тягне за собою Церкву і певним чином цілий світ

З апостольського звернення «Reconciliatio et poenitentia» (Примирення і покаяння), 1984:

«Говорячи про суспільний гріх, потрібно передусім визнати, що з огляду на людську солідарність, настільки таємничу і незбагненну, що реальну і конкретну, гріх кожної людини якимось чином впливає на інших. Це зворотний бік цієї солідарності, яка на релігійному рівні розвивається в глибокій та чудовій таємниці спільноти святих (спілкування святих), завдяки якій вдалося стверджувати, що «кожна душа, яка піднімається, відроджує світ». Цьому принципу сходження наверх відповідає, на жаль, принцип спускання вниз; тому можна говорити про спільноту гріха: душа, яка падає через гріх, тягне за собою Церкву і певним чином цілий світ.» (RP 16)



Зображення: wp.pl

Кирило і Мефодій це постаті, що наново збуджують тугу за з'єднанням між двома Церквами-сестрами – Східною і Західною

З енцикліки «Slavorum Apostoli» (Апостоли Слов’ян), 1985:

Кирило і Мефодій – це неначе ланки єднання, наче духовний міст між східною і західною традиціями, що з'єднуються разом в єдину велику традицію вселенської Церкви. Вони є для нас зразками і покровителями в екуменічному зусиллі Церков-сестер – Східної і Західної, щоб за посередництвом діалогу й молитви віднайти видиму єдність у досконалій і цілковитій спільноті, – в єдності, яка не є ані поглинанням, ані злиттям. Єдність – це зустріч у правді й любові, що були дані нам Святим Духом. Кирило і Мефодій своєю індивідуальністю і діяльністю, – це постаті, що наново збуджують в усіх християн велику тугу за з'єднанням і за єдністю між двома Церквами-сестрами – Східною і Західною. Для осягнення повної вселенськості кожний народ і кожна культура повинні здійснити власне завдання в загальному плані спасіння. Кожна окрема традиція, кожна помісна Церква повинна бути завжди відкрита й уважна до інших Церков і традицій та одночасно, до вселенської і католицької спільності; якщо б вона замкнулась у собі, то наражалася б на небезпеку зубожіння. (SA 27)



Зображення: Wiadomosci

Святий Дух не перестає бути Сторожем Надії в серці людини

З Енцикліки «Dominum et vivificantem» (Господа Животворящого), 1986:

Дорога Церкви проходить через серце людини, бо в ньому міститься таємне місце спасенної зустрічі зі Святим Духом: з прихованим Богом. Там власне Святий Дух стає „джерелом такої води, яка струмує в життя вічне“. Там Він приходить як Дух Істини, а одночасно як Утішитель, що Його обіцяв Христос. Звідти Він діє як Утішитель, як Представник і Заступник – особливо коли людина чи людство стає перед засуджуючим вироком того "обвинувачувача", що пронього каже Одкровення, що ,,обмовляв братів наших перед нашим Богом день і ніч“. Святий Дух не перестає бути Сторожем Надії в серці людини: всіх людей, а особливо тих, які „маючи зачаток Духа ... очікують визволення свого тіла“.



Молитва Йоана Павла ІІ перед образом Матері Божої Ласкавої у Львівській катедрі, архів арх. Мечислава Мокшицького 

Церква триває на молитві разом з Марією, а водночас дивиться на неї в світлі Слова, що стало Чоловіком. І так було завжди.

З енцикликі «Redemptoris Mater» (Мати Відкупителя), 1987

На світанку народження Церкви, на початку того довгого паломництва через віру, що розпочинається із П'ятидесятницею в Єрусалимі, Марія була з усіма тими, що становили зародок „нового Ізраїля“. Була присутня, як винятковий свідок Христового таїнства. Церква триває
на молитві разом з Нею, а водночас „дивиться на неї в світлі Слова, що стало Чоловіком“.

І так було завжди. Бо коли Церква щораз глибше вникає в найвище таїнство Воплоченого, роздумує також з глибокою пошаною і набожністю про Христову Матір (63). Марія нероздільним способом належить до Христового таїнства – і належить також до таїнства Церкви від початку - від Її народження. На основі того, чим Церква постійно має ставати з покоління в покоління серед усіх народів землі – перебуває Та, „Яка повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа“ (пор. Лк. 1,45).

Ота власне віра Марії, що позначає початок Нового і Вічного Союзу Бога з людством в Ісусі Христі, та героїчна віра Марії ,,випереджує“ апостольське свідчення Церкви, і постійно триває в її серці, затаєна як особлива спадщина Божого об'явлення. Усі, що з покоління в покоління, приймаючи апостольське свідчення Церкви, беруть участь в таїнственній спадщині, беруть участь, якоюсь мірою, теж у вірі Марії. (RM 27)



Зображення: Catholic Exchange

Чи Біблія не прагне нам сказати, що саме у “Невісті” — Єві, Марії — записана історія драматичної боротьби за кожну людину?

З Апостольського листа «Mulieris dignitatem» (Про гідність жінки), 1988:

«“Прадавній змій” прагне поглинути “дитя Невісти”. Якщо ми віднаходимо у цьому тексті відгомін Євангелія дитинства (пор. Мт 2, 13.16), то можемо помітити, що у парадигму біблійної “Невісти” від початку вписана боротьба зі злом та зі Злим. Це боротьба за людину, за її істинне добро, за її спасіння. Чи Біблія не прагне нам сказати, що саме у “Невісті” — Єві, Марії — записана історія драматичної боротьби за кожну людину? Аце водночас боротьба за її принципове “так” або “ні” Богові та віковічному задуму Бога щодо людини». (MD 30)



Зображення: Lm.pl

Непомічені або й незрозумілі, чужі для великих цього світу, але близькі улюбленому їх Отцеві

З Апостольського повчання «Christi fideles laici» (Вірні Христові миряни), 1988:

Покликання до святості миряни повинні розуміти й переживати не тільки як вимогу і категоричний обов’язок, а “швидше як виразний знак безмежної любові Отця, котрий відродив їх до святості власного життя. У такому розумінні покликання є істотним і невід’ємним складником нового життя, отриманого разом з хрещенням, а тому основним елементом їх гідності. У той же час, покликання до святості глибоко пов’язане з місією та відповідальністю, дорученими мирянам у Церкві та світі. Важливим є вже саме переживання святості, яке випливає з участі у житті святої Церкви і є першим і основним вкладом у будівництво самої Церкви як “єдності Святих”.

Осяяний вірою погляд радіє прегарній картині багатьох мирян, чоловіків та жінок, котрі саме у щоденному житті і діяльності, часто непомічені або й незрозумілі, чужі для великих цього світу, але близькі улюбленому їх Отцеві, є невтомними працівниками Господнього виноградника, покірними, але міцними силою Божої ласки митцями росту Божого царства в історії. (ChL 17)



Пам'ятник Йоана Павла ІІ на подвір'ї Дієцезіального санктуарію Матері Божої Фатімської у Довбиші, КМЦ

Свободи зовнішньої – хоч вона така дорогоцінна – самої по собі не може вистачати. У її джерела повинна бути завжди свобода внутрішня, притаманна синам Божим

Слова Папи Йоана Павла ІІ до молоді завжди були сповнені любові, а одночасно й вимогливі. Так писав до молоді, запрошуючи їх до Санктуарію Матері Божої в Ченстохові в 1990 році на зустріч під гаслом «Ви отримали Духа усиновлення»:

«Де можна краще зрозуміти, що означає бути Божими дітьми, як не коло підніжжя Матері Божої?»

«Свободи зовнішньої, однак,  – хоч вона така дорогоцінна – самої по собі не може вистачати. У її джерела повинна бути завжди свобода внутрішня, притаманна синам Божим, які йдуть за Духом (Гал 5,16) та які керуються чесним моральним сумлінням, яке здатне вибрати те,
що  добре; «… де Дух Господній ˗ там воля» (2 Кор 3,17). Це, дорога молоде, єдина дорога до створення людства більш зрілого  та гідного цього звання».



Zbigniew Wozniak

Вселенське покликання до святості тісно пов’язане зі вселенським покликанням до місійної діяльності

З енциклики «Redemptoris missio» (Місія Відкупителя), 1990:

Місійне покликання, за своєю природою, випливає з покликання до святості. Кожен місіонер є справжнім місіонером тільки тоді, коли вступає на шлях святості: «Святість є основною та необхідною передумовою для того, щоб Церква могла здійснити свою спасенну місію». Вселенське покликання до святості тісно пов’язане зі вселенським покликанням до місійної діяльності. Кожний вірний покликаний до святості та до місійної діяльності. Таким є побажання Собору, який «гаряче прагне освітити усіх людей блиском Христа, ясніючим на обличчі Церкви, звіщаючи Євангеліє всякому сотворінню». Місійна духовність Церкви веде до святості. Новий поштовх розвитку місії до народів вимагає святих місіонерів. Не досить лише відновлювати душпастирські методи, ані краще організовувати та координувати церковні установи, ані з глибокою проникливістю вивчати біблійні та богословськіо снови віри. Потрібно викликати новий «запал святості» серед місіонерів та й у всій християнській спільноті. (RM 90)



Пам'ятник Йоана Павла ІІ на території Вищої духовної семінарії РКЦ у Львові-Брюховичах, фото єп. Мар'ян Бучек

Люди не хочуть бути частиною анонімного, переляканого натовпу, вони хочуть бути впізнаними і названими на ім’я

З апостольського повчання «Pastores dabo vobis» (Дам вам пастирів), 1992:

Бог пообіцяв Церкві, що дасть їй не якого-небудь пастиря, а пастиря «відповідно до його Серця». Боже «Серце» вповні проявилося
в Серці Ісуса Христа, Доброго Пастиря. І Серце Ісуса сьогодні так само співчуває долі людського натовпу і дає йому хліб правди, хліб любові та життя (Мк 6, 30); Він прагне, щоб в інших серцях ˗ серцях священиків ˗ звучав наказ: «Ви дайте їм їсти» (Мк 6, 37). Люди не хочуть бути частиною анонімного, переляканого натовпу, вони хочуть бути впізнаними і названими на ім’я, вони хочуть йти безпечно життєвими стежками, вони хочуть, щоб їх знайшли, якщо загубляться, щоб їх любили, вони хочуть отримати спасіння як найвищий дар Божої любові: це зокрема робить Ісус, Добрий Пастир, ˗ і разом з Ним священики. (PV 82)



Візит Ad Limina Apostolorum українських єпископів, 1993 р., з архіву єп. Мар'яна Бучка 

Берегти спадщину віри – такою є місія, яку Господь доручив Своїй Церкві і яку Церква виконує у всі часи

З Апостольської Конституції «Fidei depositum» (Спадщина віри), 1992:

Берегти спадщину віри – такою є місія, яку Господь доручив Своїй Церкві і яку Церква виконує у всі часи. (…)

Як не дякувати Богові всім серцем за те, що ми можемо сьогодні подати цілій Церкві працю, яка має назву «Катехизм Католицької Церкви» і є «взірцевим текстом» оновленої катехизації з живих джерел віри! Катехизм Католицької Церкви - плід дуже широкої співпраці: він готувався упродовж шести років наполегливої праці, з великим запалом, у дусі особливої уваги до різних думок. Усі чотири частини пов'язані між собою: християнське таїнство є предметом віри (Перша Частина); воно здійснюється і передається в літургії (Друга Частина);
воно присутнє, щоб просвічувати і зміцнювати дітей Божих в їх справах (Третя Частина); воно стає основою нашої молитви, найвищим висловом якої є «Отче наш», і є предметом нашого прохання, нашої хвали та нашого заступництва за інших (Четверта Частина).

Через те я прошу пастирів Церкви і вірних, щоб вони прийняли цей Катехизм у дусі єднання і старанно використовували його, виконуючи свою місію проголошення віри і закликаючи до життя, яке відповідає Євангелію.



Пам'ятник Йоану Павлу ІІ на подвір'ї Апостольської нунціатури у м. Києві, КМЦ

Як відрізнити добро від зла? Відповідь можна знайти лише завдяки сяйву істини, що ясніє в глибині людського духа

З енцикліки «Veritatis splendor» (Сяйво істини), 1993

Жодна людина не може уникнути фундаментальних запитань: „Що я повинен робити?”, „Як відрізнити добро від зла?” Відповідь можна знайти лише завдяки сяйву істини, що ясніє в глибині людського духа, як свідчить про це Псалмоспівець: „Багато кажуть: «Хто нам покаже блага?» Яви нам, Господи світло лиця Твого!” (Пс.4,7).

Повноту краси і світла Божого лиця випромінює обличчя Христа – того, Хто є „образом невидимого Бога” (Кол.1,15), „відблиском його слави” (Євр.1,3), „благодаттю та істиною сповненим” (Йо.1,14): Він є „дорога, правда і життя” (Йо.14,6). Відповідно, остаточну відповідь на кожне з питань людини, а зокрема на релігійні та моральні питання, дає лише Ісус Христос. Більш того, сам Ісус Христос є відповіддю, як про це пригадує ІІ Ватиканський Собор: „Дійсно, таємниця людини знаходить справжнє вияснення тільки в таємниці ВоплоченогоСлова. Бо перший чоловік, Адам, був прообразом майбутнього, тобто Христа Господа. А Христос, новий Адам, повністю виявляє людині її суть і розкриває її високе покликання, об’являючи Таїнство Отця і його Батьківської любові” (VS 2)












Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
1 комментарій
czekajuczij
Додав czekajuczij
18 травня 2020 18:23
Дуже гарні фото! Дякую за підбір!
Святі дня 07:40 Середа 0 180 20 травня – довільний спомин Бернардина Сієнського, покровителя узалежнених від азартних ігор Народився Бернардин (1380–1444) у шляхетній родині в місцевості Масса-Мариттіма (Італія). У шість років залишився повним сиротою, і його взяв на виховання дядько, який мешкав у Сієні.