23 квітня – довільний спомин святого Адальберта Празького (Войцеха), покровителя Польщі й Чехії

За легендою, дивна хвороба, на яку він страждав у дитинстві, змусила батьків дати обітницю Богові, що якщо Войцех одужає, то стане священиком. Згодом юнак справді обрав цей шлях. Його наставником був Адальберт Магдебурзький, чиє ім’я хлопець узяв собі під час миропомазання.

982 року помер празький єпископ Детмар. Постало питання про наступника, і після дискусій обрали Адальберта, якому тоді щойно виповнилося 27 років, хоч він сам і не бажав такої високої посади.

Найближчі шість років Адальберт провів у постійній молитві, пості, скромному житті й постійному піклуванні про свою кафедру та паству. Молодий єпископ вимагав, щоб християни не були багатоженцями, і нажив собі ворогів серед можновладців, які мали такий звичай. Він велів священикам клопотатися про справи Церкви, а не жити з жінками офіційно чи й неофіційно, і так налаштував клір проти себе.

Адальбертові довелося постійно зіштовхуватися з труднощами, конфліктами та язичницькими віруваннями. Погіршувались і стосунки з місцевим князем – через намагання єпископа унезалежнити Церкву від князівської влади. Через усе це близько 988 року він вирішив полишити Прагу і податися до Рима, щоби просити Папу про звільнення від такого пастирства. Духовне життя було для нього першим у списку пріоритетів, і без організаційних обов’язків Войцех зміг би присвятити життя тільки Богові. Він навіть устиг постригтися в ченці бенедиктинського монастиря.

Однак Прага звернулася до Папи Римського з листом: прислати назад єпископа, бо ж він глава Церкви. Після наказу Папи Адальберт повернувся. Але Мюнхенський митрополит звинуватив його в невиправданому полишенні Празької кафедри. Так і визначився напрямок місіонерства святого Войцеха-Адальберта: доброзичливо прийнятий польським королем Болеславом І Хоробрим, він пішов від нього навертати прусів-язичників. Король дав Адальбертові 30 солдатів для захисту, але той ішов проповідувати Добру Новину, тож відіслав їх назад, за що згодом і поплатився. Десь під пруським поселенням Холін (нинішнім Ельблонгом) святий загинув 23 квітня 997 року. Йому відрубав голову язичницький жрець, а інші нападники підняли тіло єпископа на списах. Святому Адальбертові тоді виповнилвся лише 41 рік.

Мощі Адальберта викупив князь Болеслав І Хоробрий, давши взамін стільки золота, скільки вони важили. Реліквії були врочисто перенесені до Ґнєзна, тодішньої столиці Польщі. Оттон ІІІ, імператор Священної Римської імперії, послав звістку про смерть Адальберта Папі, долучивши до листа прохання про його канонізацію. Це був перший випадок, коли в такій справі звернулися саме до Папи – раніше святих проголошували місцеві єпископи. Канонізація відбулася 999 року, і здійснив її Папа Сильвестр II, який також заснував Митрополію святого Войцеха у Ґнєзні.

Покровитель Польщі, Чехії, Угорщини.

Його атрибути: посох, весло (яким його вдарив язичник під час проповіді), сім списів, відрубана голова в руках.