З Марією за руку: чудеса у нашій сім'ї

Ми, Вадим та Альона, в подружжі вже 30 років. Неодноразово ми досвідчували дію Бога в своєму житті. Він рятував у складних ситуаціях, був поряд, коли нашій старшій доньці оголосили діагноз, при якому відмовляють нирки. Це була неділя, серце линуло до лікарні, до дитини, якій були лише 8 років. Але ми з величезною надією поїхали до храму, впали перед дарохранительницею і разом з усією спільнотою віруючих, на чолі з отцем Леоном Квапішем, нашим заступником на Небі, відмовили повний Розарій в інтенції зцілення Ольги.

В лікарні нас зустріла завідуюча, покликала до кабінету, в мене зомліло серце. Вона повідомила, що отримала результати аналізу і нічого не розуміє, взяли повторні, бо було все у нормі й жодне лікування не могло дати такого швидкого одужання. Ми зайшли до палати, наше дитя сяяло, на обличчі був рум’янець. Ми разом подякували Богові й Пресвятій Діві за зцілення нашої доньки.

Це чудо Розарія нас укріпило у вірі, бо ми були новонавернені і робили тільки перші кроки. Тому, без Розарію ніколи не вирушали в дорогу, без Нього не починали й не закінчували справ з бізнесу. У тяжкі дев’яності, в прямому сенсі, мого чоловіка врятував Розарій і коронка до Божого Милосердя, коли конкуренти зажадали його життя. На півдороги зупинили машину й повернули до міста.

Прийшли в життя чоловіка й інші випробування...

Через 7 років швидка забрала його з футбольного поля. Лікарі поставили страшний діагноз цироз печінки. У 38 років, людині, яка не торкалася алкоголю й нікотину, 7 останніх років поспіль, спортсмену, чудовому люблячому чоловікові, прекрасному батькові, гарячому християнину...

Я не хотіла у це повірити! Але аналізи показали рівень білірубіну 150 мкмоль/л. Черговий лікар сказав мені, що з таким показником не живуть. Вадим втрачав тиск, був жовтим і слабким, втрачав свідомість. Я вимагала реанімації й молилася. Розарій це єдина річ, яку Вадим міг взяти з собою туди, в місце боротьби, де ти сам на сам, де тільки твоя хвороба і Бог.

Троє діб боротьби без сну, в молитві. Лікар Людмила Петрівна, дуже сміливо прийняла рішення лікувати підшлункову залозу, а не печінку. І мала рацію. Наслідки залишилися. Але є найцінніше — життя й величезна можливість служити Творцеві.

Через декілька місяців після лікарні, нас запросив мій брат на хрещення своєї маленької донечки Інни. Чудова церемонія продовжилася в гарному ресторані на березі річки Рось. Можна лише уявити стан людини, яка споживає лише гречку, а бачить перед собою різноманітні страви. Невдовзі я знайшла Вадима на березі річки. Він молився Розарій! Через годину отримав звільнення від гастрономічних задоволень.

З того часу минуло 10 років. Мій чоловік спокійно може підсмажити шашлик, служачи своїм близьким, прийняти гостей, сісти за спільним столом і споживати гречку.

Зараз Господь довірив нам велику Справу — ми маємо ліцензовану приватну школу, де живе й панує Розарій. Він допомагає вчителям і дітям. Він провадить і захищає.

Пресвята Богородице Діво, молись за нас!