Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Отець В'ячеслав Гриневич SAC: медіа - це Ареопаг сучасності
18:30 Понеділок 0 284
14-10-2019, 18:30

Отець В'ячеслав Гриневич SAC: медіа - це Ареопаг сучасності

Отець В'ячеслав Гриневич SAC розповідає про своє навчання у Римі, ефективну комунікацію у Церкві, соціальні проекти, а також про власний рецепт щастя. 
Отче, Ви мали досвід навчання у Папському університеті Святого Хреста. Розкажіть про нього?

Папський університет Святого Хреста в Римі – це невеликий навчальний заклад, не такий великий, як Григоріанський чи Латеранський. Його основними навчальними напрямками є інституційна комунікація та канонічне право. Відрізняє цей університет від інших те що, крім якісної освітньої програми, викладачі та студенти творять дружні взаємини, які не закінчуються з отриманням наукового ступеню, а продовжуються після.

Раз на два роки університет організовує зустріч католицьких працівників медіа з усього світу. Цей захід є потужним інструментом для створення взаємодії між медійниками та країнами які вони презентують під час зустрічі. Крім того, що досвід Папського університету дав мені знання з інституційної комунікації, я отримав змогу побачити красу вселенської Церкви з її серця - Святого Престолу, Риму.


Як, на Вашу думку, можна налагодити ефективну комунікацію в Церкві?


Питання не з простих, вимагає окремого інтерв'ю (посміхається). Щоб відповісти простіше: ефективна комунікація – це створення умов для того, щоб голос Церкви був почутим. Наука Церкви та Папа говорять про те, який вигляд має ефективна комунікація в Церкві. Медіа є Ареопагом сучасності, який дає змогу свідчити про Бога, як у своєму часі це зробив апостол Павло. Ефективну комунікацію можна порівняти з кулінарією. Не достатньо мати різноманітні інгредієнти, потрібно вміти їх поєднати, потрібен рецепт, соус. Тоді окремі складники стають стравою. Подібного рецепту вимагає і комунікація нашої Церкви в Україні.

Який вигляд має життя Церкви в Італії очима римо-католика з України?

Життя – бурхлива справа… Це добре видно у Римі. Міська метушня, жестикулятивне італійське спілкування, галас туристів, це те до чого звикаєш приблизно за рік. Три роки навчання проминули в калейдоскопі прекрасних подій, зустрічей, нового досвіду.

Що саме стало для Вас новинкою?

Новим досвідом можна назвати роботу в комунікаційних відділах під час заходів, які організовував Святий Престол, скажімо, зустріч голів Європейської конференції єпископів з політиками Європарламенту, який називався «Переосмислити Європу». Це був дуже цікавий захід, і завдяки навчанню, ми могли взяти участь в організації цього та інших заходів за участю Папи.

Навчання в Римі дало можливість доторкнутися до практичних речей сфери комунікації нашої Церкви. Це живий контакт з лідерами громадської думки, з людьми, які творять історію не лише церковного, але й політичного життя.

Бувши деякий час у Житомирі, майже 6 років тому, Ви займалися допомогою бідним. Чи мало це служіння продовження у Римі?

Моїм основним заняттям у Римі було навчання. Навчання вимагало багато зусиль. Інколи, в зимовий період, ми зі студентами мого факультету, ходили на центральний вокзал Терміні та роздавали канапки. Навколо вокзалу громадилося багато безпритульних, емігрантів.

Пам’ятаю одного разу ми приготували два види канапок, одні з шинкою, інші з сиром. Коли ми підійшли до групи безпритульних, емігрантів, один з них попросив канапку з сиром, вона була остання. Коли інший попросив також з сиром ми сказали, що з сиром вже закінчилися і є лише з шинкою. Чоловік який просив канапку сказав, що він мусульманин і не може їсти шинки… Тоді перший чоловік віддав йому половину канапки, яку перед тим отримав. В таких моментах розумієш, що «бідність», «емігранти» мають людське обличчя, не те яке часто нам показують медіа.

Ви були одним із ініціаторів проекту "Життя Вулиці". Яка його доля зараз?

«Життя Вулиці» – це частина проекту, який мав на меті допомогти безпритульним не жебракувати, а працювати та за свою роботу отримувати винагородження. Це був вуличний журнал, який єднав творчих людей, поетів, дизайнерів, лідерів громадської думки та «людей вулиці» в єдину команду яка боролася зі стереотипністю, шаблонністю яка супроводжувала безпритульних.


Крім цього проекту були й інші заходи: Різдвяні обіди, висаджування крокусів разом з міською владою та безпритульними (крокуси символізували самих безпритульних, які навесні першими прокидаються з під снігу, але деякі помирають через брак уваги), збір теплих речей, фотовиставка «небезликі»…


«Життя Вулиці» нам не вдався, як ми хотіли, через недостатню роботу з розповсюдження журналу. Так іноді буває, що не все йде так, як мріялося… На той час в Житомирі не було жодного осередку в якому безпритульні могли би сховатися від зими, холоду, поголитися, помитися. Наше служіння спричинилося до того, що в місті декілька років тому ГО «Милосердя» (з котрою ми спільно організовували ці заходи), відчинила осередок для безпритульних, і головне, що взимку не помер жоден з безпритульних на вулиці. І це наш успіх. Зараз частину соціальної роботи, скерованої на допомогу безпритульним, продовжує робити спільнота Об’єднання Католицького Апостольства з Житомира, співпрацюючи з ГО «Милосердя».


Ви справляєте враження щасливого священника! Який Ваш рецепт щастя?

Рецепт щастя, важко сказати… Я не досконалий кухар, часто роблю елементарні помилки. Але знаю, коли невпевнений, що робити далі, як виправити помилку, як вирішити ту чи іншу ситуацію тут важливо слухати. Господь промовляє до мене через людей яких зустрічаю, але найсильніше через покинутих, забутих, знедолених. У кожного свій рецепт… Мій простий – слухати.

Дякую Вам отче, за розмову і бажаю всіх необхідних дарів Святого Духа у тому служінні, яке Господь Вам довірить через Мати Церкву.

Аліна Петраускайте, КМЦ

Отець В'ячеслав Гриневич належить до Товариства Католицького Апостольства (паллотини). Народився 7 березня 1986 року у Житомирі. Свячення пресвітерату отримав 2 червня 2012 року. Як священник здійснював своє служіння у Житомирі, Одесі, США, зона АТО. У 2015-2017 роках навчався у Папському університеті Святого Хреста у Римі.

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Інтерв'ю 17:47 Середа 0 894 Професор Хазан: після аборту мама продовжує бути мамою, але мертвої дитини Розмова з відомим польським лікарем професором Богданом Хазаном. Навколо його відмови зробити аборт зчинилась ціла буря протестів, а водночас і акцій підтримки на користь професора. Яке майбутнє чекає медиків? Чому лікар, який раніше робив аборти, у певний момент змінив свою позицію? Чи місце докорам совісті у медичних установах?