Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Якість віри можна явити, лише віддаючи життя до рук Отця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 25 вересня 2019 року
12:44 Неділя 0 111
13-10-2019, 12:44

Якість віри можна явити, лише віддаючи життя до рук Отця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 25 вересня 2019 року

Діяння апостолів – ІХ: Стефан, «повний Духа Святого» (Діян 7, 55), між дияконським служінням і мучеництвом
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Книга Діянь апостолів далі веде нас дорогами, якими Євангеліє мандрувало світом. Святий Лука з великим реалізмом показує як плідність цих мандрів, так і проблеми, що виникали у християнської спільноти. Негаразди траплялися повсякчас, уже від самого початку. Як же узгодити відмінності, які є в спільноті, не викликаючи суперечок і розколів?

Спільнота радо приймала не лише юдеїв, але й греків, тобто людей із діаспори, носіїв іншої культури, світогляду й духовності. Сьогодні ми називаємо їх язичниками. І їх радо приймали. Цьому співіснуванню був властивий крихкий і нетривкий баланс. На тлі труднощів виникали «бур’яни» – а який бур’янів найгірший, найруйнівніший для спільноти? Бур’ян ремствувань і скарг, пліток і нарікань: греки ремствують через неуважність спільноти до їхніх вдів.

Апостоли розпочинають процес розпізнавання, який полягає в тому, аби добре дослідити труднощі та спільно знайти вихід. Вони вирішують розподілити завдання – задля спокійного зростання всього церковного тіла та щоб уникнути перекосів між «дотриманням чистоти» Євангелія й піклуванням про найбідніших членів спільноти.

Учні дедалі більше усвідомлюють, що їхнє основне покликання – це молитва та проповідь Божого Слова, молитва та проголошення Євангелія; і вони розв’язують проблему, творячи ядро з «сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрості» (Діян 6, 3), які, отримавши свячення, відповідають за служіння при столах. Це диякони, покликані для цього, для служіння. Диякон у Церкві – це не віцесвященник, а хтось інший; він не для вівтаря, а для служіння. Він – хранитель служіння в Церкві. Диякон, який занадто любить ходити біля вівтаря, помиляється. Це не його шлях. Гармонія між служінням Слова та служінням милосердної любові – це закваска, завдяки якій зростає тіло Церкви.

Апостоли визначають сімох дияконів, серед яких особливо вирізняються Стефан і Филип. Стефан євангелізує потужно й мужньо, але його слова зустрічають упертий опір. І що ж роблять опоненти, не знайшовши іншого способу зупинити Стефана? Аби знищити людину, вони вдаються до найниціших засобів: наклепів і кривосвідчення. Ми знаємо, що наклеп завжди вбиває. Цей «диявольський рак», що виникає з прагнення знищити репутацію людини, перекидається й на усе тіло Церкви, серйозно шкодячи йому, коли люди задля досягнення дріб’язкових інтересів або прикриття власних провин об’єднуються в коаліції, щоб обмазати брудом когось іншого.

Приведений у синедріон і брехливо звинувачений – як це зробили з Ісусом, так чинитимуть і з усіма мучениками через кривосвідчення й наклепи, – Стефан на свій захист проголошує нове, христоцентричне прочитання священної історії. Пасха Ісуса, Який помер і воскрес, стає ключем до всієї історії Завіту. Переповнений божественним даром, Стефан сміливо засуджує лицемірство, як це робили й пророки, і сам Христос, і нагадує: «Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, Якого ви тепер стали зрадниками й убивцями» (Діян 7, 52). Він не вживає обтічних, ухильних слів, а каже прямо. Він говорить правду.

Це викликає бурхливу реакцію, і Стефана засуджують до смертної кари, до каменування. Але він виявляє справжню «породу» Христового учня. Не шукає лазівки, не звертається до осіб, які могли б його врятувати, а вкладає своє життя в Божі руки, і молитва Стефана в цей момент прекрасна: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» (Діян 7, 59). Він помирає як син Божий, пробачаючи: «Господи, не постав їм цього за гріх» (Діян 7, 60).

Ці слова Стефана вчать, що не красиві промови розкривають нашу ідентичність дітей Божих: якість віри можна явити, лише віддаючи життя до рук Отця та пробачаючи тим, хто ображає нас.

Сьогодні мучеників більше, ніж їх було на початку життя Церкви, і мученики є скрізь. Нинішню Церкву, багату мучениками, зрошує їхня кров, яка є «насінням нових християн» (Тертуліан, Апологетика, 50, 13) і забезпечує зростання та плідність Божого люду. Мученики – не постаті з образків, а чоловіки й жінки з плоті і крові, про яких Одкровення каже, що вони «обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця» (7,14). Ось справжні переможці.

Просімо й ми в Господа спроможності у спогляданні вчорашніх і сьогоднішніх мучеників навчитися повноцінно жити та приймати мучеництво щоденної вірності Євангелію і злагоди з Христом.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
25 вересня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий