Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Церковний метод розв’язання проблем ґрунтується на діалозі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 23 жовтня 2019 року

Церковний метод розв’язання проблем ґрунтується на діалозі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 23 жовтня 2019 року

Діяння апостолів – ХІІІ: «[Бог] відчинив поганам двері віри» (Діян 14, 27). Місія Павла й Варнави та Єрусалимський собор
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Книга Діянь апостолів розповідає, що після тієї переломної зустрічі з Ісусом Єрусалимська Церква стараннями Варнави прийняла святого Павла. Він почав проголошувати Христа, проте через ворожість деяких осіб мусив виїхати до Тарса, свого рідного міста. За Павлом вирушив і Варнава, аби розшукати його й долучити до довгої мандрівки Божого слова. Можна сказати, що книга Діянь, яку ми коментуємо в цих розмовах, – це текст про довгий шлях Божого слова: слово Боже має бути проголошене – і проголошене повсюдно. Початок цій мандрівці поклали сильні гоніння (див. Діян 11,19); але це, замість стримати евангелізацію, стало нагодою розширити поле діяльності, на якому можна сіяти добрі зерна слова. Християни не бояться. Навіть коли мусять тікати, вони тікають зі словом і потроху сіють це слово повсюдно.

Павло й Варнава спочатку приходять в Антіохію Сирійську, де перебувають рік, аби навчати силу-силенну людей і допомагати вкорінитися тамтешній спільноті (див. Діян 11, 26). Вони проголошували віру єврейській спільноті, юдеям. І завдяки проповіді, якою двоє євангелізаторів – Павло й Варнава – впливали на серця вірян, яких тут уперше названо «християнами» (див. Діян 11, 26), Антіохія набула ваги й сили місіонерського центру.

Книга Діянь визначає природу Церкви не як твердині, а як намету, здатного розширити свій простір (пор. Іс 54, 2) і стати доступним для всіх. Церква «виходить назовні», інакше це не Церква; вона завжди розширює свій простір, аби увійти міг кожен, інакше це не Церква. «Церква з відчиненими дверима» («Evangelii gaudium», 46), завжди з відчиненими дверима. Коли я бачу двері якогось храму – тут, у цьому місті, або в іншій дієцезії, звідки я родом – зачиненими, то розумію: це поганий сигнал. Двері храмів мусять повсякчас бути відчинені, бо це символ Церкви, яка завжди відкрита. Церква «покликана бути відкритим домом Отця. […] Щоб той, хто відповідає на поклик Духа та приходить у пошуках Бога, не зустрівся з холодом замкнених дверей» (там само, 47).

Але для кого ця новизна відчинених дверей? Для язичників, бо, хоч апостоли й проповідували юдеям, язичники теж приходили стукати в двері Церкви. І ця новизна відчинених для язичників дверей викликає жваву суперечку. Деякі юдеї вважають, що, аби здобуття спасіння, необхідно спочатку через обрізання стати юдеями, а вже потім отримати хрещення. Вони кажуть: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися» (Діян 15, 1), – тобто не зможете приступити до хрещення. Спочатку юдейський обряд, а потім хрещення: така була їхня позиція. Щоб урегулювати цю справу, Павло й Варнава консультуються в Єрусалимі з радою апостолів і старійшин, і так відбувається перший в історії Церкви собор – Єрусалимський; про це зібрання Павло згадує в Посланні до галатів (2, 1-10).

Там розглядали дуже тонке богословське, духовне й дисциплінарне питання: ішлося про зв’язок між вірою в Христа й дотриманням Мойсеєвого Закону. Вирішальними стали виступи Петра та Якова, «стовпів» Церкви-матері (див. Діян 15, 7-21; Гал 2, 9), які запропонували не нав’язувати язичникам обрізання, а лише просити їх відкинути ідолопоклонство в усіх його проявах. Плодом обговорення стає спільна постанова, яку учні утверджують так званим апостольським листом, надісланим до Антіохії.

Єрусалимське зібрання – це важлива ілюстрація того, як долати розбіжності й шукати «істину в любові» (пор. Еф 4, 15). Воно нагадує, що наш церковний метод розв’язання проблем ґрунтується на діалозі, який починається з уважного й терплячого вислуховування та триває в розпізнанні всього, що відбувається, у світлі Духа. Адже саме Дух допомагає подолати замкненість і напругу, працюючи в серцях, аби заради правди й добра вони досягли єдності. Апостольський лист допомагає нам зрозуміти синодальність. Цікаво, як він написаний: апостоли розпочинають його словами «Подобалось бо Святому Духові й нам». Синодальністі властива присутність Святого Духа, інакше це не синодальність – це переговори й консультації, це парламент, це зовсім інша річ…

Просімо Господа посилити в усіх християнах, а насамперед у єпископах і священниках, прагнення й відповідальність сопричастя. Нехай допоможе нам жити діалогом, слуханням і зустріччю як із братами у вірі, так і з віддаленими нашими братами, і дасть силу пізнати самим і явити іншим плідність Церкви, покликаної в усі часи бути «щасливою матір’ю» багатьох дітей (пор. Пс 113, 9).

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
23 жовтня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va