Діяння апостолів – ХІІІ: «[Бог] відчинив поганам двері віри» (Діян 14, 27). Місія Павла й Варнави та Єрусалимський собор
Дорогі брати і сестри, доброго дня!Книга Діянь апостолів розповідає, що після тієї переломної зустрічі з Ісусом Єрусалимська Церква стараннями Варнави прийняла святого Павла. Він почав проголошувати Христа, проте через ворожість деяких осіб мусив виїхати до Тарса, свого рідного міста. За Павлом вирушив і Варнава, аби розшукати його й долучити до довгої мандрівки Божого слова. Можна сказати, що книга Діянь, яку ми коментуємо в цих розмовах, – це текст про довгий шлях Божого слова: слово Боже має бути проголошене – і проголошене повсюдно. Початок цій мандрівці поклали сильні гоніння (див. Діян 11,19); але це, замість стримати евангелізацію, стало нагодою розширити поле діяльності, на якому можна сіяти добрі зерна слова. Християни не бояться. Навіть коли мусять тікати, вони тікають зі словом і потроху сіють це слово повсюдно.
Павло й Варнава спочатку приходять в Антіохію Сирійську, де перебувають рік, аби навчати силу-силенну людей і допомагати вкорінитися тамтешній спільноті (див. Діян 11, 26). Вони проголошували віру єврейській спільноті, юдеям. І завдяки проповіді, якою двоє євангелізаторів – Павло й Варнава – впливали на серця вірян, яких тут уперше названо «християнами» (див. Діян 11, 26), Антіохія набула ваги й сили місіонерського центру.
Книга Діянь визначає природу Церкви не як твердині, а як намету, здатного розширити свій простір (пор. Іс 54, 2) і стати доступним для всіх. Церква «виходить назовні», інакше це не Церква; вона завжди розширює свій простір, аби увійти міг кожен, інакше це не Церква. «Церква з відчиненими дверима» («Evangelii gaudium», 46), завжди з відчиненими дверима. Коли я бачу двері якогось храму – тут, у цьому місті, або в іншій дієцезії, звідки я родом – зачиненими, то розумію: це поганий сигнал. Двері храмів мусять повсякчас бути відчинені, бо це символ Церкви, яка завжди відкрита. Церква «покликана бути відкритим домом Отця. […] Щоб той, хто відповідає на поклик Духа та приходить у пошуках Бога, не зустрівся з холодом замкнених дверей» (там само, 47).
Але для кого ця новизна відчинених дверей? Для язичників, бо, хоч апостоли й проповідували юдеям, язичники теж приходили стукати в двері Церкви. І ця новизна відчинених для язичників дверей викликає жваву суперечку. Деякі юдеї вважають, що, аби здобуття спасіння, необхідно спочатку через обрізання стати юдеями, а вже потім отримати хрещення. Вони кажуть: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися» (Діян 15, 1), – тобто не зможете приступити до хрещення. Спочатку юдейський обряд, а потім хрещення: така була їхня позиція. Щоб урегулювати цю справу, Павло й Варнава консультуються в Єрусалимі з радою апостолів і старійшин, і так відбувається перший в історії Церкви собор – Єрусалимський; про це зібрання Павло згадує в Посланні до галатів (2, 1-10).
Там розглядали дуже тонке богословське, духовне й дисциплінарне питання: ішлося про зв’язок між вірою в Христа й дотриманням Мойсеєвого Закону. Вирішальними стали виступи Петра та Якова, «стовпів» Церкви-матері (див. Діян 15, 7-21; Гал 2, 9), які запропонували не нав’язувати язичникам обрізання, а лише просити їх відкинути ідолопоклонство в усіх його проявах. Плодом обговорення стає спільна постанова, яку учні утверджують так званим апостольським листом, надісланим до Антіохії.
Єрусалимське зібрання – це важлива ілюстрація того, як долати розбіжності й шукати «істину в любові» (пор. Еф 4, 15). Воно нагадує, що наш церковний метод розв’язання проблем ґрунтується на діалозі, який починається з уважного й терплячого вислуховування та триває в розпізнанні всього, що відбувається, у світлі Духа. Адже саме Дух допомагає подолати замкненість і напругу, працюючи в серцях, аби заради правди й добра вони досягли єдності. Апостольський лист допомагає нам зрозуміти синодальність. Цікаво, як він написаний: апостоли розпочинають його словами «Подобалось бо Святому Духові й нам». Синодальністі властива присутність Святого Духа, інакше це не синодальність – це переговори й консультації, це парламент, це зовсім інша річ…
Просімо Господа посилити в усіх християнах, а насамперед у єпископах і священниках, прагнення й відповідальність сопричастя. Нехай допоможе нам жити діалогом, слуханням і зустріччю як із братами у вірі, так і з віддаленими нашими братами, і дасть силу пізнати самим і явити іншим плідність Церкви, покликаної в усі часи бути «щасливою матір’ю» багатьох дітей (пор. Пс 113, 9).
Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
23 жовтня 2019
Переклад КМЦ за vatican.va