«Найбільше з Господніх чудес»: святкування урочистості Пресвятих Тіла і Крові Христових у Луцьку

Про це повідомляє Луцька дієцезія.

Цю нескінченну свою любов Христос прагнув перелити в серця вірних і з цією метою установив це таїнство, коли разом з учнями споживав останню вечерю перед відходом з цього світу до Отця. Установив його як тривалу пам’ятку своєї муки, пам’ятку, що виконала давні обітниці, найбільше з усіх Його чудес, що мало бути потіхою для тих, кого засмутив Його відхід зі світу», — писав Тома Аквінський про таїнство Євхаристії (Opusculum 57).

У неділю, присвячену особливому, публічному вшануванню Пресвятих Тайн Тіла і Крові Христової, у нашій Церкві відбуваються євхаристійні процесії вулицями міст і сіл. Перша така євхаристійна процесія відбулася 1246 року у бельгійському місті Льєже. До загальноцерковного рівня це свято підніс 1334 року Папа Йоан ХХІІ. Це – свято особливої вдячності і пошани за неоціненний дар Євхаристії, живої присутності Господа серед нас під виглядом хліба і вина.

У Луцьку цього дня з самого ранку падав дощ, однак Господь і тут вчинив чудо – на процесію дощ припинився, а на закінчення продовжив падати далі. Євхаристійна процесія на чолі з ординарієм Луцької дієцезії, єпископом Віталієм Скомаровським, а також настоятелем кафедрального храму отцем каноніком Павлом Хом’яком та вікарієм отцем Романом Власюком вирушила з храму після урочистої Святої Літургії вулицями Старого Міста.

Особливим цього дня було також певне співпадіння – другий вівтар був встановлений навпроти Луцької в’язниці, колишнього монастиря сестер бригідок. Тут 23–24 червня 1941 року було замордовано енкаведистами, за даними різних джерел, від 2000 до 4000 тисяч в’язнів, серед них також священників. Цього дня виповнилося 78 років з дня цієї трагедії.Тоді ж у цій в’язниці був ув’язнений і приречений до розстрілу блаженний отець Владислав Буковинський, спомин якого відзначаємо 20 червня. Поранений, довгий час він лежав без свідомості під трупами, аж поки опритомнів і зміг вибратися з-під гори людських тіл. Пізніше, перебуваючи у різних місцях радянських виправних таборів, свої сили черпав з щоденної Євхаристії, звершуючи її на світанку, коли ще всі спали, схиляючи коліна на нарах, що служили водночас вівтарем, в тюремній робі замість орната.

Під час процесії ми супроводжуємо Ісуса, подібно до його земних сучасників, котрі ішли за Ним, куди б Він не пішов, з довірою ділячись з Ним усіма своїми проблемами і потребами.

«Я захоплений цією таїною любові: з мого бідного серця Господь хоче створити свій трон, щоб бути зі мною завжди, якщо лише я сам не відійду від Нього»,- пише один з духовних авторів ХХ століття.
Не забуваймо, що Христу набагато затишніше на престолі наших сердець, аніж в найпрекраснішій дароносиці.
Кажуть, що саме після написання Трактату по Євхаристію святому Томі Аквінському з’явився Розп’ятий Христос і лагідно сказав: «Ти добре написав про Мене, Томо. Проси, чого лише забажаєш, усе дам тобі». Тома не завагався з відповіддю: «Не хочу нічого, крім Тебе самого, Господи…»