День зосередження для духовенства й богопосвячених осіб Луцької дієцезії у Рокитному

Про це повідомляє Луцька дієцезія.

Темою конференції отець назвав радість, адже, за його словами, Великий Піст веде нас насамперед до великої радості. Він нагадав діалог Ісуса з Петром, коли Петро тричі чує те саме запитання: «Чи любиш мене?» Ісус не чекав простої відповіді, Він входив у тривалий діалог із Петром. Адже любов потребує не лише слів, її видно з учинків. Ісус звертається також до тих, кого покликав до служіння Своїй пастві: любов до Христа видно по якості пастирського служіння. «Якщо Мене любиш, паси мої вівці». Цей діалог повториться пізніше: «Подивись на мою вівчарню і дай відповідь, чи любиш Мене», – тобто на свою парафію, чернечу спільноту, подивися, як ти служив, як працював для усіх цих людей, кожного зокрема, а не маси анонімних осіб. Радість, за словами папи Франциска, це не що інше, як ревність. Це плід духа, що зміцнює спільноти, вона має апостольський, місійний характер. Сумний християнин – це той, хто дозволив охолонути любові.

Пізніше єпископ Віталій запросив до слова подружжя Андрія й Ольги Мединських із Рівного, які належать до Комісії душпастирства родин при Конференції єпископату України і прибули, щоб поділитися пропозиціями й матеріалами щодо проведення Року святості подружжя та сім’ї в дієцезії та парафіях.

Андрій та Ольга Мединські, батьки 8 дітей, належать до неокатехуменальної спільноти. Одружені вже 18 років. Вони стали своєрідним «голосом» українських родин, які волають про допомогу, адже, за словами Ольги й Андрія, сучасні родини перебувають наче на війні, змагаючись із різноманітними проблемами і спокусами світу. Сучасна родина наражена на надзвичайну небезпеку, тож потребує особливої уваги й допомоги. Подружжям необхідна постійна християнська формація, щоб жити й належно виконувати свою роль у суспільстві й Церкві. Особливої підтримки сім’ї очікують саме від священиків, які могли б супроводжувати їх, організовувати зустрічі, вести парафіяльні спільноти й рухи за участю родин. Адже саме священик є тією об’єднавчою ланкою, завдяки якій такі спільноти не розпадаються, діють, приводять своїм прикладом і відкритістю інші родини до лона Церкви.

Представляючи плани Комісії на цей рік, подружжя Мединських висловили надію й очікування, що він стане не просто звичайною формальністю, але справжньою підтримкою для багатьох сімей. Як допомогу священикам запропонували «Катехетично-молитовний посібник», опрацьований Комісією у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні. Особливо важливою буде перегринація ікони Святого Сімейства, адже це дасть можливість зустріти Бога іншим сім’ям, можливо, зовсім невіруючим, бо люди часто просять, щоб ікона побула також у них і це є нагодою порозмовляти, запросити до Церкви, на зустрічі чи молитву, нагодою євангелізації.

Також наголосили на важливості проведення днів зосередження для родин у парафіях, в дієцезії, що можуть складатися з катехез, зустрічей в групах, Святої Меси, агапи або адорації, свідчення інших сімей. Навіть просто в неділю, після Святої Літургії, можна провести зустріч, агапу – окремо для дорослих і окремо для дітей, можна запросити якусь родину для свідчення. Треба заохочувати до діалогу, ділення своїми проблемами, труднощами, щоб долати їх спільними силами. Такі зустрічі особливо потрібні для тих, хто не може поїхати кудись і матиме таку можливість на місці. Подружжя Мединських обіцяли свою допомогу в організуванні подібних заходів.

Після адорації Пресвятих Дарів відбувся кульмінаційний момент дня зосередження – Свята Меса під головуванням Єпископа Віталія Скомаровського.

У проповіді о. Артур Стемпєнь підкреслив важливість щомісячних днів зосередження у дієцезії, котрі зокрема дуже сприяють творенню спільноти.

Звертаючись до Євангелія дня, коли учні чекають нагороди за те, що залишили усе і пішли за Господом, роздумував над тим, що означають слова «віддати Богові все». Коли вважаємо, що даємо щось Богові, то ми ще не зрілі, а дозріємо тоді, коли збагнемо, що все, що маємо, походить від Бога. І лише тоді будемо готові усе Йому віддати. Петро, кажучи, що віддав усе, почувається так, наче вже всі питання вирішені. Це спокуса багатьох християн. Та ми до кінця життя несемо знак страждань, хрест. Коли обираємо якесь покликання, то до кінця не знаємо його ціни, лише коли трохи поживемо ним. Складаємо перед вівтарем обітниці, але прийде час, коли треба буде їх підтвердити ще раз, у повній свідомості того, що нас може очікувати. Щоб віддати все, треба відкритися на страждання, вмерти для себе. Це — найважче в житті. Проявляється в тому, що ми залишаємо свою волю, плани, свою думку, а це несе з собою хрест. Коли журналісти запитували матір бл. Єжи Попелушко як вона виховувала свого сина, вона казала, що намагалася передати йому, що людини без хреста нема. Нам треба бути свідками Воскреслого Ісуса, який допускає страждання, але тільки для того, щоб воно допомогло увійти нам в справжнє життя.

Після Святої Меси єпископ освятив ікони для перегринації. Зустріч завершилася спільним обідом та спілкуванням.

Щиро дякуємо настоятелю парафії св. Терези від Дитятка Ісуса о. Адаму Боґушу SAC та парафіянам за їхню відкритість, гостинність, жертовність. Нехай Господь огорне їх своєю благодаттю і наповнить своїми дарами.