Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа: Бог захотів стати «нашим», про Його любов свідчать Христові рани
15:32 Неділя 0 143
8-04-2018, 15:32

Папа: Бог захотів стати «нашим», про Його любов свідчать Христові рани

«Незважаючи на його невірство, ми повинні бути вдячними святому Томі за те, що він не задовольнився почутим від інших про те, що Ісус був живим, ні тим, щоб Його побачити в тілі, але захотів заглянути всередину, руками доторкнутися до Його ран, знаків Його любові», – сказав Папа Франциск, проповідуючи під час Меси, яку він у неділю, 8 квітня 2018 року, очолив на площі святого Петра у Ватикані.
Про це повідомляє Радіо Ватикану.

Понтифік зазначив, що в євангельському уривку неодноразово звучало слово «бачити». Але Євангеліє не описує Воскреслого, звертаючи увагу лише на одну деталь: Ісус показав Свої руки та бік. Учні розпізнали Його через рани. Також і Тома хотів «побачити знаки від цвяхів на Його руках», аби повірити.

І за це, як зауважив проповідник, ми повинні бути вдячні Томі, якого Євангеліє називає «Близнюком». «У цьому, – додав Папа, – він дійсно наш брат-близнюк, адже й нам недостатньо знати, що Бог існує: нас не наповнює життям воскреслий, але далекий Бог, нас не притягує далекий Бог, Яким би святим і справедливим не був. Ні, ми теж потребуємо “побачити Бога”, торкнутися, щоб 3пквнитись, що Він воскрес задля нас».

А як можемо побачити Бога? Так, як і апостоли: через Його рани. Споглядаючи на них, учні зрозуміли, що Він любив їх по-справжньому і прощав. Це означає споглядати «безмежну любов, яка випливає з Його серця» та зрозуміти, що «Його серце б’ється за кожного з нас». «Дорогі брати й сестри, можемо вважати та називати себе християнами, говорити про численні цінності віри, але, як учні, ми потребуємо побачити Ісуса, доторкнувшись до Його любові», – наголосив Папа.

Побачивши Христові рани, святий Тома вигукнув: «Господь мій і Бог мій». Понтифік звернув особливу увагу на прикметник «мій». Він присвійний, і нам може здаватися невластивим застосовувати його щодо Бога, мовляв, як я можу називати своїм Всемогутнього. Однак, кажучи “мій”, «ми не профануємо Бога, але вшановуємо Його милосердя», бо це Він захотів «стати нашим».

«Бог не ображається бути “нашим”, бо любов вимагає близькості, милосердя вимагає довіри. Вже на початку десяти заповідей Бог казав: “Я – Господь, Бог твій”, – і наголошував: “Я, Господь, Бог твій – Бог ревнивий” (Вих 20, 5)», – нагадав Папа, додаючи: «Входячи сьогодні через рани в таємницю Бога, розуміємо, що милосердя не одна з Його якостей, а пульсування Його серця. Тому, як і Тома, ми вже не живемо як невпевнені учні, набожні, але нерішучі – ми самі стаємо по-справжньому закоханими в Господа».
Далі Папа звернув увагу на те, що являючись учням після воскресіння, Ісус дав Своїм апостолам дар Духа, аби прощати гріхи. І для того, щоби відчути цю любов, доторкнутися до Ісусового милосердя, необхідно розпочати саме з цього: дозволити себе простити. І подібно до того, як апостоли ховалися за замкненими дверима, так і в нашому житті зустрічаються двері, що стають на перешкоді прощенню.

Насамперед, ми боїмося приступати до сповіді «через сором відкритися та визнати гріхи». «Нехай же Господь дасть нам благодать зрозуміти сором, сприймати його не як зачинені двері, але як перший крок до зустрічі», – побажав Папа, підкресливши, що відчуття сорому це ознака того, що ми не приймаємо зло, і тому воно добре. Гірше, коли вже нічого не соромимося. Отже, не треба боятися сорому, важливо лише зробити наступний крок до прощення.

Ще одними дверима, «зачиненими перед Господнім прощенням», є покірливість. Після Христових страстей апостоли почувалися зневіреними, усе ніби повернулося до того, яким було перед зустріччю з Ісусом, нічого не змінилося. Також і ми можемо думати: «Я хоч і християнин віддавна, але нічого не змінилося, завжди грішу так само». І, зневірившись, «відмовляємося від милосердя». Однак, саме після кожного прощення «почуваємося підкріпленими», бо почуваємо себе «ще більше любленими». Тому треба збагнути, що «сила життя полягає в тому, щоб отримувати Боже прощення та прямувати вперед, від прощення до прощення».

Урешті, інші двері, «іноді броньовані» – це наш гріх. Коли скоїмо важкий гріх, який самі собі не хочемо простити, то чому Бог повинен це зробити? Але ці двері зачинені на замок «лише з нашого боку», і для Бога «вони ніколи не є неприступними». Він, як розповідає Євангеліє, «входить через замкнені двері». Він ніколи не хоче віддалитися від нас, це ми залишаємо Його назовні.

«Але коли ми сповідаємося, – підсумував Понтифік, – стається щось нечуване: ми відкриваємо, що саме цей гріх, який тримав нас віддаленими від Господа, стає місцем зустрічі з Ним. Там Бог, поранений любов’ю, виходить назустріч нашим ранам, уподібнюючи їх Своїм. Отже, як святий Тома, просімо сьогодні благодаті пізнати нашого Бога: знаходити в Його прощенні нашу радість, знаходити в Його милосерді – нашу надію».


За темою:
Папа Франциск: Людська історія може стати розквітом свободи, спасіння та любові
Папа: Щоб убогим не забракло духовної опіки
Папа Франциск представив молитовний намір на квітень

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Новини з Ватикану 17:46 Середа 0 70 Папа: Ми – Божі діти, а не раби В історії людини триває постійна боротьба щодо того, як сприймати Бога та Його заповіді: як наказ чи як слово любові. Яке наше ставлення до Бога? Як до пана чи як до батька? Ця тема була в центрі чергової катехизи Понтифіка.