6 липня 1439 року підписано Флорентійську унію між Папою Римським Євгеном IV (1431-1447) і візантійським імператором Йоаном VIII Палеологом (1425-1448), яка призвела до об’єднання Католицької та Православної Церков.
У 30-х роках XV століття від колись могутньої Візантійської імперії залишався лише невеличкий клаптик землі з центром у столиці – Константинополі. З усіх боків його оточували володіння турків-османів. У цих умовах візантійський імператор Йоан VIII шукав союзу з Західною Європою, від якої сподівався отримати військову допомогу. Розпочинаючи переговори з Папою Євгеном IV, імператор прагнув переконати його скликати хрестовий похід проти турків. Натомість він обіцяв об’єднання Церков під керівництвом Папи Римського.Понтифік був зацікавлений в унії – і йшлося не лише про прагнення взяти під контроль Церкву на Сході. Таким кроком він сподівався підняти свій престиж та придушити опозицію всередині Католицької Церкви, сформовану на Базельському соборі, який розпочався 1431 року. На пропозицію Євгена IV більшість учасників цього Собору переїхали до Феррари, а потім до Флоренції, де зустрілися з візантійською делегацією, яка налічувала близько 700 осіб на чолі з імператором і Константинопольським Патріархом Йосипом ІІ. Останній був активним прихильником унії, але помер 10 червня 1439 року, не доживши до її укладання лічених днів. Місце Йосипа ІІ зайняв Митрофан ІІ, який також був налаштований позитивно.
Після запеклих диспутів, які тривали на засіданнях у Феррарі та Флоренції, 6 липня 1439 року було підписано Флорентійську унію, яка проголошувала об’єднання Церков. Православні пішли на серйозні поступки: Папа Римський визнавався головою об’єднаної Церкви, приймалися католицькі догмати про філіокве й чистилище. Не всі православні лідери підтримали унію. Серед її супротивників були Митрополит Марк Ефеський і ще чотири ієрархи Православної Церкви.
Флорентійська унія піднесла престиж Папи Римського на небувалу висоту, проте виявилася нестійкою. Уже 1443 року собор, який скликали православні ієрархи в Єрусалимі, піддав її анафемі. Це зашкодило й політичному союзу між Західною Європою та Візантією. Так і не дочекавшись суттєвої допомоги європейців, Візантійська імперія впала 1453 року, коли турки-османи захопили її столицю – Константинополь.
Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр
Як сформувався культ святого Олафа Король, воїн, лікар-цілитель, борець за християнську віру. Що ми знаємо про норвезького правителя, шанованого не лише у Скандинавії, але й за її межами.
7 цікавих фактів про блаженного Карла Акутіса
Цей день в історії Католицької Церкви: католицький флот подолав османів у битві під Лепанто
Цей день в історії Католицької Церкви: кардинала Кароля Войтилу обрали Папою РимськимСхожі новини
