Довга історія канонізації святого Яцека (Гіацинта) Одровонжа

Географія заснованих Гіацинтом монастирів та святинь у Східній Європі просто колосальна – кількадесят обителей у Польщі, Пруссії, Чехії, Моравії, Балтії, Русі, де жили й працювали сотні монахів-домініканців.
Ще більшої слави серед християнського люду брат Гіацинт зажив безліччю чудес, які через його молитви учиняв Бог. Та навіть після смерті він уславився чудесами, через що з 1268 року отці-домініканці почали записувати свідчення про них у спеціальній книзі, що мала назву «Liber Miraculirum» (Книга чудес).
Уперше про вшанування культу Гіацинта домініканці заговорили на Генеральному капітулі в Бордо 1277 року. Сталося це після звістки, що «у краківському монастирі почиває брат Гіацинт, на гробі якого воскресають померлі». Найдавніший запис про намір канонізувати його зберігся у документі з 1289 року, в якому описувалося одне з чудес у краківському монастирі. У цій легенді, записаній Лектором Станіславом, пізнішим агіографом Гіацинта Одровонжа, йшлося про злого духа, який перешкоджав справі канонізації. Лектор Станіслав згадує, що одного разу до краківського монастиря привели одержимого бісом, аби зцілити його заступництвом святого Гіацинта. Нечистий впирався й волав: «Заберіть мене звідси, заберіть, бо не хочу наближатися до гробу святого Гіацинта, бо ж він є нашим найбільшим ворогом, через нього маємо багато шкоди!» Почувши це, брат Богуслав, муж побожний і досвідчений, сказав: «Заклинаю тебе Пресвятою Трійцею, аби повідав нам правдиво, наскільки тобі Бог дав знати, чи брат наш Гіацинт, молитвами якого Бог вторить стільки чудес, буде канонізований?» На це біс розпачливо й жалібно відповів: «Оскільки заклинаєш мене, то мушу мовити правду: брат Гіацинт напевно буде канонізований, і канонізація його принесе нам більше шкоди, аніж канонізація святого Станіслава». А на запитання, коли ж відбудеться канонізація, брат Богуслав отримав таку відповідь: «Знаю, що станеться, але коли – не дано мені цього знати. Але знаком того, що канонізація станеться, буде чергове чудо – як тільки доторкнетеся до його гробу, то одразу я полишу цього одержимого».
Подальший перебіг канонізаційного процесу був дуже важкий. Спочатку на 40 років домініканці припинили записувати чудеса – «з недбальства, яке є поживою будь-якого забуття», як зауважив Лектор Станіслав, який з 1352 року поновив записи та уклав хроніку «De vita et miraculis sancti Hiacinthi» (Про життя та чудеса святого Гіацинта). Крім того, не останню роль відігравали політичні події у тогочасній Центральній Європі, в тому числі чеське правління у Малій Польщі. Не кращим було й становище в Римі, де папи намагалися протистояти політиці французьких королів. Авіньйонський полон папства (1306-1377 роки) взагалі призупинив процес майже на сто років – до 1494 року, коли на домініканський Генеральний капітул у Феррарі польські монахи привезли перелік чудес, укладений та впорядкований Лектором Станіславом. Саме ця хроніка і стала офіційним документом Домініканського Ордену, на підставі якого протягом наступного століття тривали інші процедури проголошення Гіацинта Одровонжа святим.
Важливою подією в канонізаційних процедурах стало звернення польського короля Сигізмунда І Старого до Папи Льва, датоване 31 травня 1518 року. У листі король писав: «Отче Святий і Найласкавіший пане, до твоїх ніг припадаю! Прошу Вашу Святість про початок процесу щодо справи канонізації благословенного Гіацинта, котрий походить зі шляхетного роду. Він ще за свого життя воскресив трьох померлих, а після його смерті й аж донині багато чудес сталося. Надсилаю Вашій Святості його життєпис». Папа Лев Х Медичі у декреті від 29 липня 1518 року затвердив комісарів канонізаційного процесу, але комісія розпочала роботу лише 1523 року. Здавалося, справа рушила з місця – вже 11 лютого 1527 року папа Климент VII Медичі дозволив домініканцям ушановувати культ блаженного Гіацинта Одровонжа у монастирях і храмах польської провінції Ордену Проповідників (тобто, відбулася процедура беатифікації) щорічно, на другий день після урочистості Успіння Пресвятої Богородиці. Але на заваді знов стала політика: 6 травня 1527 року Рим захопили війська імператора Карла V Габсбурга. Під час цих подій, відомих як «Sacco di Roma» (Римське мародерство), Вічне Місто було пограбовано й спалено імперськими вояками – й у вогні пожеж згоріли майже всі папські архіви, у тому числі й канонізаційні документи Гіацинта Одровонжа.
Десятиліття знадобилися, аби відновити втрачену інформацію. І от нарешті 24 березня 1594 року у Ватикані відкрилося засідання консисторії, на якій головував Папа Климент VIII. Після тижня засідань Папа оголосив, що зібраних свідчень достатньо і він не бачить перешкод, щоб проголосити Гіацинта Одровонжа святим. Церемонія канонізації відбулася 17 квітня 1594 року в щойно збудованій новій базиліці святого Петра у Ватикані. Її очолив особисто Папа Климент VIII. Нарешті, майже через триста п’ятдесят років після смерті, Гіацинт Одровонж приєднався до лику світих.
***
З канонізаційної булли Папи Климента VIII від 17 квітня 1594 року
«Станіслав, посол короля Сигізмунда, триразово звертався до Нас з проханням включити благословенного Гіацинта до лику святих… І нарешті Ми, порадившись з братами нашими, проголошуємо і встановлюємо, що блаженної пам’яті Гіацинт, поляк з Ордену Проповідників, є святим і має бути включений до лику святих, і це Ми ухвалюємо, повідомляємо і здійснюємо. Постановляємо також, щоб у всій Церкві щорічно у день 16 серпня* урочисто й побожно відзначалося його свято і відмовлялися відповідні молитви бревіарія. Понад це усім віруючим, які щорічно, у день згаданого свята побожно відвідують гріб, де спочиває тіло Гіацинта, або відвідують храми чи каплиці, зведені на його честь, надаємо ті самі індульгенції й відпущення гріхів, які вже було уділено іншим монастирям та храмам Ордену Проповідників у дні спомину домініканських святих»
* – Папа Пій Х переніс щорічний спомин святого Гіацинта на 17 серпня.
Матеріал підготував Олексій Браславець
«Парафіяльна Газета», № 16, 12 серпня 2007 року.