Музично-літургійна програма в Інституті святого Томи: чому, для кого, навіщо?

– Як виникла ідея заочної музично-літургійної програми?
В Інституті про таку програму думали ще до того, як я туди прихав. Інститут святого Томи Аквінського – це навчальний заклад, метою якого є просвітницька діяльність. У центрі «Дерево життя» ми готуємо катехитів і подружніх консультантів, які будуть допомагати настоятелям у душпастирській роботі, але так само потрібні такі фахівці, як музиканти, органісти, диригенти, кантори – а в майбутньому, можливо, й міністранти та церемоніймейстери. Адже це канонічний обов’язок кожного настоятеля – піклуватися про храм і якість літургії: проповідь, жести, одяг, книги та музику, яка становить інтегральну частину Меси.

– Програма створена тільки для католиків чи вступити на неї можуть і люди інших віровизнань?
Передусім для католиків, хоча долучитися можуть і не католики, і невіруючі. Можливо, останні саме через музичне мистецтво знайдуть дорогу до віри й до Католицької Церкви. Для них передбачений статус вільних слухачів. Осіб інших віровизнань може зацікавити історія літургійної музики, її форма, призначення. Їх можуть привабити як органи, так і григоріанський хорал, який багато дослідників окреслює як досконалу гармонію слова й музики.
Однак наголошую, що пріоритетом цих курсів є католики, адже саме вони братимуть участь у Месах як кантори, органісти тощо, а також допомагатимуть співом під час Літургії годин, Таїнства Хрещення та інших богослужінь.

– Отче, за світською освітою Ви музикант. Як Ви оцінюєте стан музичної культури в Україні загалом і в Католицькій Церкві зокрема?
Музичне училище я закінчував у Тернополі, де дуже розвинута особиста музична культура, у багатьох родинах практикують гру на музичних інструментах або спів. У цьому місті вкрай мало людей без музичного слуху. Чимало мої однокурсників, які закінчили українські консерваторії, грає у відомих західних оркестрах. З того, що я знаю, майже сімдесят відсотків швейцарської філармонії – це українці. З іншого боку, ми живемо в пострадянському просторі, тож у багатьох наших консерваторіях квітне хабарництво, яке знеохочує не тільки до особистого розвитку, а й до високого мистецтва загалом.

Щодо церковного середовища, то, на жаль, здається, що деякі настоятелі упереджено ставляться до григоріанського співу й органного супроводу, віддаючи перевагу гітарі або синтезаторові, який не має автентичного органного звучання. Дуже шкода, бо тоді Меса втрачає велич. Причина такого стану речей, на мою думку, полягає в певному постмодернізмі, який закрався в католицькі душі, а також у недоліках формації в семінаріях, особистої духовної й інтелектуальної формації. Достатньо відкрити документи Католицької Церкви щодо літургійної музики, де чорним по білому написано, як має бути. Особисті ж музичні уподобання – це не предмет літургійної музики.

Іноді священикам хочеться привабити молодь до храму дешевою рекламою, як-от музикою під гітару. Проте це дорога в нікуди. Цим ми інфантилізуємо молодь – та й не лише її. Натомість варто запропонувати молодим людям високий рівень як літургійних жестів і проповіді, так і музики. Сакральна музика містить певний «генетичний код» – блиск Правди самого Бога, який ми в себе відбираємо, коли не розуміємо або неправильно розуміємо, що таке Літургія. Сакральна музика має привести людину не до «священика-зірки» чи «органіста-зірки», але – через блиск Божої Істини – до самого Бога.

Розмовляла Вікторія Семенова