Будуєш Царство Боже через свою працю?

Б. Участь у Хресті та Воскресінні Христа через працю
1. Аспект зусилля: Хрест
Найбільша таємниця християнської духовності, тобто включення у Пасхальну містерію Ісуса Христа, не залишає на узбіччі проблематику людської праці. Речення з Книги Буття, що залишається в контексті людської праці: «проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого» (Бут 3,17-19), насуває на думку «прокляття» людських страждань в цілому, і особливо страждання Христового Хреста. Пасхальна таємниця Христа є найважливішим фоном думки про працю для кожного християнина (пор. LE 27).
З огляду на це, розкривається правда про участь через працю у безпосередньому несінні справи спасіння:
«Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною» (Лк 9,23).
Терпеливість щодо зусиль, які докладаємо у праці, які в кінцевому рахунку викликані гріхом і непослухом людини, є завжди певною мірою формою співпраці з Сином Божим у відкупленні людства.Так як хрест Христа не є метою сам по собі, але може бути зрозумілий тільки в світлі любові, яка до нього привела, так само і зусилля людської праці не може бути повністю зрозуміле по-християнськи без посилання на покликання кожного віруючого до повноти любові і християнської досконалості.
2. Есхатологічний аспект: розповсюдження Царства Божого
а) включення у Воскресіння Христа
Хрест Христа незрозумілий без воскресіння, яке настає після нього. Аналогічно для християнина сенс зусиль праці, часто зусиль майже понад сили, виявляє в есхатологічному аспекті покликання кожного віруючого. Есхатологічна риса християнської духовності, найчастіше підкреслюється в контексті монашого життя, не може бути відсутня також і у внутрішньому житті мирянина. У Декреті про апостольство мирян ми читаємо: "[Миряни] великодушно цілковито присвячують себе поширенню Царства Божого та формуванню і вдосконаленню минаючих справ у християнському дусі" (DA 4).
Обтяжливі зусилля праці, таким чином, в той же час є внеском у будівництво майбутнього світового порядку, а участь в Хресті містить в собі обітницю участі також і у воскресінні. Саме це християнське розуміння страждання завжди в поєднанні з подальшим добром, що виникає з нього, дозволяє знайти «проблиск нового життя, нового добра, як ніби знамення нового неба і землі - які через зусилля праці стають часткою людини і світу» (LE 27). Людська праця, а особливо її аспект страждань і труднощів, є реальним внеском у зростання в серцях віруючих Царства Божого, есхатологічних «нового неба» і «нової землі».
б) будування Царства Божого через працю
Більше того, очікування спасіння і нової, переміненої дійсності має з особливою силою заохочувати віруючих до того, аби через працю сприяти, щоб це Царство Ісуса Христа дійсно надходило. Бо ж для євангелізації не байдуже, чи християнин своїм щоденним зусиллям може показати контур спасенного майбутнього. Тому, переконує нас Собор, “очікування нової землі має стимулювати передбачливість, щоб доглядати цю землю, на якій зростає тіло нової людської родини, яке може дати переконливе уявлення про новий світ”, а це тому, що “для Царства Божого не є байдуже, як далеко розвиток може сприяти кращому облаштуванню людського суспільства” (KDK 39) [5].
Не лише вражаючі маніфестації віри, а й щоденна праця рук або розуму чинить, що з силою розширюється в історії присутність Царства Божого (пор. ChL 17). Те, що зараз здається, що зростає повільно, серед багатьох протиріч і помилок, що обтяжують працю людини, увійде до складу остаточно відкупленої дійсності:
“Все добро природи, а також плоди нашого передбачення знайдемо знову, але очищені від усілякого бруду, світлі і перемінені, коли Христос віддасть Отцю “вічне і вселенське царство” (KDK 39).
Папа Йоан Павло ІІ підкреслює поєднання у внутрішньому житті віруючої людини двох безмірно важливих елементів. Один із них це духовність, що оживляється літургією Тіла і Крові Господніх, а другий - це постава щодо Бога, що спирається на християнській концепції праці:
“Добро цього світу і праця наших рук - хліб і вино - служать приходу остаточного царства, оскільки Бог, через свого Духа, приймає її до себе, щоб пожертвувати Богу себе і разом із собою пожертвувати нас у поновленні своєї єдиної жертви, яка випереджує Царство Боже і проголошує його остаточне пришестя” (SRS 48).
Без сумніву, саме у цьому пункті духовність праці знаходить свою кульмінацію, який має надавати сенс кожному її аспекту. Щоправда не має теологічного обгрунтування надто легке ототожнення земного прогресу з наближення Царства Божого. Не зважаючи на це творче зусилля як м’яза, так і розуму людини, як її наукових талантів, так і організаційних, є внеском у Царство, що надходить.
З факту, що праця має креаційно-сотеріологічний вимір виникає постулат властивого формування духовності праці, тобто таких постав щодо цієї цінності, якою є праця, щоб вона дійсно віддзеркалювала ці два основних виміри. Зразком для формування такої духовності праці є сам Ісус Христос, а також приклад апостолів.
Далі буде...
Джерело: honoratki.org

По темі:
Частина ІІ: Розвиваюся, бо працюю
Частина І: Праця: творчість чи покарання?