Розвиваюся, бо працюю

2. Розвиток людини через працю

Сучасність внесла у цей початковий християнський та біблійний синтез нові акценти та потребу нового світла у багатьох важливих галузях. Необхідність деталізації вчення на тему праці мала своє коріння у протиріччі між капіталом і працею, яке в ці часи наростало.

Ця напруга, описана Йоаном Павлом II як «великий конфлікт між світом капіталу та світом праці» (LE 11), мала дуже негативні наслідки для духовності праці. Її розуміння у християнському сенсі, у світлі слова Божого і Традиції Церкви, було серйозно утруднене. Велику роль тут відіграли трагічні у своїх історичних наслідках спроби нехристиянського, і навіть антихристиянського вирішення цього конфлікту. Політичні та соціальні системи, похідні від марксизму не визнали істинними надприродну цінність людського життя і намагались дати власну, лише матеріалістичну інтерпретацію праці[3].

а) Праця сприяє людському розвитку

Для багатьох християн щоденна професійна праця перестала сприйматися як завдання, поставлене Богом і як засіб самореалізації. Часто вона відчувається як «відчужувальна» праця, це внаслідок її монотонності, особливо обтяжливого чи примусового характеру. Несправедливо низька заробітна платня також є причиною відкинення християнського бачення робочого місця в житті людини (див. LE 13). Звідси виникла необхідність підтвердження наново такого погляду на працю, який спирався би на Божественне Одкровення та повернув їй належне місце в християнському житті. Потрібно було відновити таке бачення праці, щоб у ньому могла би віддзеркалюватись Божа воля щодо людини, яка повинна бути постійним образом Творця.

Другий Ватиканський собор пригадує нам біблійну правду про співучасть людини у справі творення:

«Чоловіки та жінки, які заробляють гроші на власне утримання та сім'ї, слушно можуть вважати, що своєю працею розвивають діло Творця і спричиняються до виконання Божого плану в історії» (KDK 34).

Прибуткова робота має характер не лише чисто природний і обмежений до порядку цього світу, але для віруючого вона завжди відкриває перспективи Божої дії у світі, продовжуючи Його творчий акт.

Для духовності праці надзвичайно важливе значення має ще й інша її риса. Отже, через свою працю людина впливає не лише на форму світу, що лежить поза нею. Творчий аспект праці сягає самого нутра працюючої людини:

«Людина, працюючи, не тільки перетворює речі та суспільство, але і вдосконалює себе» (KDK 35).

Якість праці певним чином відбивається і на духовній якості кожного, хто її виконує.

Можна звідси зробити далекосяжні висновки про конструктивний характер сумлінної та професійно виконаної праці, яка залишає позитивний слід у нутрі християнського працівника. Також можна зробити висновок про руйнівний характер ліні, марнування часу, а також про руйнуючий духовність вплив некваліфікованої, також оманливої праці. Це відбувається не тільки через предмет цієї праці, а, можливо, ще більше через її об'єкт. Погано працюючи людина руйнує сама себе, свою найглибшу духовну сутність.

Праця як християнське покликання виявляється не лише покликанням до відповідного формування зовнішнього світу, а й до продовження творчої діяльності Бога у нутрі людської особи.

б) Робота сприяє людській спільноті

Йоан Павло II пишучи про особливе покликання мирян до повернення створінню його первісної цінності додає, що «вони повинні прагнути, щоб новизна Євангелія сяяла в їхньому повсякденному, сімейному і суспільному життя» (ChL 14). Суспільний вимір праці проявляється вже навіть у «підпорядкуванні собі землі», що не може відбутися без турботи про благо майбутніх поколінь. Людина розпоряджається Божим даром, природою, але зобов'язана її передавати, покращеною і переображеною, майбутнім поколінням (див. ChL 43). Захист навколишнього середовища для збереження обличчя природи повинен постійно товаришувати господарському та економічному життю.

Більше того, людська праця має ще більш безпосереднє відношення до іншої людину. Це через неї людина перетворює не лише матеріальний світ навколо себе, не тільки бере участь у творенні власної особистості та духовності, але також сприяє формуванню інших. Це служіння для людського суспільства виражається насамперед у створенні та передачі культури (див. ChL 44).

Тому християнин входить з притаманною собі духовністю праці також у ті сфери діяльності, які визначають побудову суспільної свідомості та сприяють зміцненню братніх відносин між людьми:

«Церква закликає мирян, аби з мужністю і творчою інтелігенцією були присутні в упривілейованих місцях культури, якими є школи та університети, науково-дослідні та технічні центри, мистецькі середовища та середовища гуманістичних роздумів» (ChL 44) [4].

Таким чином, стає зрозуміло, що такі якості як професіоналізм, ретельність, добра освіта, або відданість справі праці не є в жодному випадку байдужими до духовності християнської праці. Саме в них виражається належне релігійне ставлення до Бога через творче та активне віднесення до основного покликання даної людини – до праці.

Оскільки людська праця таким безпосереднім чином стосується побудови братерського суспільства, і, особливим чином, стосується побудови християнського суспільства, тому Божий закон також входить до сфери праці, регулюючи її умови та обставини. Книга Одкровення ясно говорять про те, що плоди праці є даром Бога (пор. Пс 128,2), що за працю повинна бути відповідна платня (пор. Єр 22,13; Втор 24,14), а сама праця завжди є служінням Богу (пор. Кол 3,23).

Святе Письмо не оминає також деяких духовних небезпек, що супроводжують надмірну турботу про матеріальні блага, що винагороджують, без сумніву, зусилля праці. Заняття для заробітку не можуть поглинути увесь час людини (пор. Вих 20,10), ані стати єдиним об'єктом людського інтересу, вони не повинні затуляти духовну перспективу життя і понадземний вимір його існування (пор. Лк 12,15-20), не можуть також затуляти християнину свідомість постійної турботи Божого провидіння.

Закон Божий, який показує нам відповідне ставлення до праці як до служби Богові, а також певні небезпеки для духовності, що виникають внаслідок однобічного зловживання, захищає її суспільний вимір. Йоан Павло ІІ додає, що зв'язок між людьми народжений з потреб праці, є конструктивним чинником суспільного порядку: «Праця пов'язана з тим, що вона перш за все з'єднує людей - і в цьому полягає її суспільна сила: сила побудови спільноти» (LE 20).

Якщо кожна праця також має і цей соціальний аспект, то особливим чином цього мають бути свідомі християни, які працюють у сфері освіти, культури, політики чи іншої роботи на користь суспільства. У галузях праці, які безпосередньо впливають на людський розум, і особливо на розум підростаючого покоління, свідомість Божого покликання до участі в Його творчій справі повинна бути присутньою особливим чином.

Праця, поруч з творчим виміром як в об'єктивному так і суб'єктивному сенсі, має важливий сотеріологічний вимір, бо не лише бере участь у справі творіння, а й участь у справі відкуплення.

Далі буде.

Частина 1 - Праця: творчість чи покарання?

LE - Енцикліка Laborem Exercens (“Працюючи”) Йоана Павла ІІ від 14 вересня 1981 року присвячена соціальному вченню Церкви з питань найманої праці та капіталу.

KDK – пастирська конституція Gaudium et Spes (лат. Радість і надія) Другого Ватиканського собору затверджена 7 грудня 1965.

ChL - Christifideles Laici, апостольське повчання папи Йоана Павла ІІ про місію мирян, видана 1988 року.

[3] - O wzajemnej relacji materialistycznych interpretacji pracy i nauki społecznej Kościoła zob.: J.N. Schasching, Dalla Lotta di Classe alla cultura della Solidarietà, [w:] Vaticano II — bilancio e prospettive, red. R. Latourelle, Assisi 1988, vol. 2, s. 1454-1467.

[4] - Пор. R. Buttiglione, Zadanie świeckich w ewangelizacji kultury, WD 17(1989) nr 2, s. 40-48.

о.Анджей Шемєнєвскі

Джерело - Малі сестри Непорочного Серця Марії