Розмова з єпископом Едвардом Кавою

- Розкажіть, всім цікаву, історію свого покликання, адже колись серед Ваших друзів ніхто й не підозрював, що Ви оберете саме духовну стежку свого життя.
- Чесно кажучи, я сам ніколи про це не думав. Я завжди був близько костелу, був міністрантом та активно брав участь в житті парафії. На жаль, в мене не було зацікавлення в тому, щоб бути священиком чи монахом. Схожих планів теж не було. Я готувався до студентського життя. В мене було бажання навчатись і розвиватись. Незабаром я відчув неспокій в серці. Відвідавши свого брата в ордені у Кракові, я замітив табло з інформацією про мучеників з Перу. Я зрозумів, що теж б так хотів піти і віддати своє життя за віру та спільноту. Проте, я не був повністю переконаний, чи це дійсно моя дорога. В мене було чи то прохання, чи то договір з Богом, що я піду і спробую, а якщо під час формації в ордені розпізнаю, що це не моє – тоді з чистим серцем відійду і продовжуватиму навчання. Ось такими були початки мого покликання.
- Чи в роках свого дитинства Ви здогадувались, що Вас чекає велике майбутнє?
- Ні. Я ніколи про це навіть не мріяв, а також немав і найменших натяків. В мене було бажання мати спокійне, але в той же час цікаве життя. Я завжди був наповнений думками, ідеями, які завжди Бог реалізував в моєму житті. Я знав, що моє життя буде нескучним, але про те, що воно буде аж таким, я близько не підозрював.
- «Мостиська знаходяться в серці самого Бога» – Ваші слова, які ми почули сьогодні на проповіді. Недарма говорять, що наше місто – благословенне. З вісімнадцяти отців, які походять з цієї землі, Бог вибрав саме Вас, це Вам Найсвятіший довірив найбільш важливу місію. Як Ви ставитесь до цього?
- Рішення Папи Римського Франциска я прийняв з великою покорою. Правду кажучи, воно мене здивувало, тому що я був монахом і францисканцем, а мій спосіб та ритм життя цілком відрізняється від життя, яке ведуть священики нашої парафії. Наша францисканська духовність – енергічна і динамічна. Тобто я по всіх критеріях щодо поведінки єпископа зовсім не підходжу. Однак, це не був мій вибір. Я цього не шукав і навіть про таке не мріяв. Я добре знаю, яким довгим був процес розпізнавання та пошуку, тому для мене ще більшим здивуванням було те, що Папа обрав мене в такому молодому віці. Мені 39 років! Я, мабуть, наймолодший єпископ в Україні чи в світі. Безумовно, я довіряю Богові. Приймаю це, як завдання і як покликання до нового життя. Хочу бути єпископом всіх. Звісно, що серце більше лежить до дітей, до молоді, до парафіяльних груп. Хочу, щоб церква жила! Теж цілий час ношу в своєму серці хворих і старших. Молюся за них та прошу про молитву, тому що знаю, що завдяки ним ми маємо церкву таку, яку маємо. Зрештою, знаю, що Бог зараз дає нам не тільки нові можливості, але і нові завдання, тому хочу бути знаряддям в руках Божих, щоб виконати всі завдання та виповнити Його волю.
- Опишіть, що Ви відчували в момент, коли дізнались, що станете єпископом і які почуття були присутні 21 червня на свяченнях?
- В момент оголошення, я і духовно, і морально був до цього готовий, оскільки я вже швидше був проінформований. Однак, 13 травня під час Коронації Пресвятої Діви Марії з Фатіми в Крисовичах я відчував в серці тривогу. Я боявся не самого моменту оголошення, а реакції людей і священиків. Я не знав, як вони це сприймуть, маючи свідомість, що я ні віком, ні статусом, ні поведінкою не підходжу під єпископа. Тривога покинула мене під час однієї з Євхаристій. В той момент я почав відчувати спокій і промовив: «Боже, нехай буде Твоя воля! Нехай буде так, як Ти цього хочеш!». З таким миром я продовжував приготування до свячень, які відбулися 21 червня в катедральному храмі у Львові. Свячення були для мене надзвичайно великою радістю. Тобто, попри повагу до літургії і таїнства, яке звершувалось, в серці була радість. Хотілось дякувати Богові, бо це є для мене великим даром. Я відчував Божу присутність в момент таїнства.
Мої батьки, брати і сестра до сих пір дуже здивовані, тому що ніхто з нас не був готовий до такої події. Однак, мушу сказати, що багато підтримки, позитивного та дружнього супровіду отримав від співсвящеників з Мостиськ. Варто підкреслити, що вони одразу зателефонували та запевнили в допомозі щодо організаційних питань. Дійсно, багато справ, які я їм довірив, були виконані бездоганно. Велику допомогу отримав теж від єпископів, які з радістю прийняли мене як брата, адже деяким з них я годжуся в сини, чи навіть в онуки (сміється). За це дійсно Богові дякую.
- Які б Ви мали побажання для парафіян і, в першу чергу, для самого себе на цій Божій ниві? І як саме уявляєте своє майбутнє в даній діяльності?
- Майбутнє нашої церкви я бачу в спільнотах. Мені дуже хочеться, щоб моя рідна парафія, з якої я вийшов, а також і інші парафії, особливо нашої архідієцезії, були живими спільнотами. Хочу, щоб жили словом Божим та таїнствами, щоб незважаючи на всі труднощі, церква нас не ділила, а навпаки об’єднювала біля вівтаря, щоб зуміла нам допомогти відновити всі братерські відносини. Цілим серцем хочу прикласти всіх зусиль, щоб впровадити в життя моє надзвичайно велике прагнення. Насамперед буду прислуховуватись, ставитись зі зрозумінням та приймати священиків як своїх братів. Знаю, що нераз їм трапляються труднощі, тому хочу бути для них підтримкою та опорою. В парафіяльні спільноти хочу ввести, може не так як нове, але свіже бачення церкви. Власне саме це хочу підкреслити і своїм служінням акцентувати.
- Щиро дякую за те, що приділили час та охоче порозмовляли зі мною. Майбутнє церкви в Ваших руках. Обіцяємо нашу молитву!
Ілона Острікова
Джерело - mosciska.eu

По темі:
Буду намагатися виходити до всіх, шукати шляхів зцілення й примирення, — єпископ-номінант Едвард Кава
21 червня у Львові відбудеться архієрейська хіротонія наймолодшого з католицьких єпископів - Едварда Кави