Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Як діти, але не по-дитячому
17:01 Субота 0 140
18-09-2021, 17:01

Як діти, але не по-дитячому

Чи варто докладати зусиль і прагнути праведності? Звертаючись до книги Мудрості та Євангелія від Марка, о. Джон Патрік Кенрік ОР застерігає від оманливого суперництва за скороминущі речі цього світу, натомість закликає змагатись у праведності та зростати в зрілості, довірі до Бога і служінні ближнім.
Читання з другого розділу Книги Мудрості* дуже доречне для того часу, в якому ми живемо, коли секуляризований світ часто насміхається над вірою та християнськими цінностями, а деякі християни навіть змушені просити вибачення за те, що багато хто вважає невіглаством.

Помилка, якої припускаються «безбожні» у цьому фрагменті, надто очевидна – вони вважають, що мають усі необхідні докази для висловлення обґрунтованого судження. «Погляньмо, як усе скінчиться для праведника», – кажуть вони. Навіть невіруючі погодяться, що це звучить надміру самовпевнено. Бо якщо ми робимо висновки тільки на підставі наших спостережень лише в цьому житті, то повністю ігноруємо можливість того, що для нас все виглядатиме зовсім по-іншому після смерті, коли ми побачимо речі з абсолютно іншого ракурсу – неба або чистилища. Про пекло я тут не згадую тільки тому, що ті, які там перебуватимуть, також бачитимуть все чіткіше, та водночас не визнаватимуть цього.

Християни вірять, що ми побачимо речі в правдивому світлі лише після смерті. Чимало з наших секуляризованих сучасників припускаються такої ж помилки, як і «безбожні» з Книги Мудрості. Вони виходять з переконання, що не існує остаточного суду, пекла чи неба, що страждання є цілковито безглуздими, а коли йдеться про несправедливість, то найважливіше – це відплата, отримання сатисфакції тепер, у цьому житті. Тому наше суспільство загрузло в позовах, підвищуючи вимоги фінансової компенсації за завдані збитки.

Велика надія християн насправді полягає в тому, що ми знаємо: Бог буде судити кожну людину з погляду милосердя, та водночас згідно з абсолютним стандартом, і що нерозкаяних чекатиме покарання, а милосердні зазнають милосердя. Христос – очевидний приклад цієї божественної справедливості. Він зазнав знущання і був розіп’ятий на хресті за свою вірність Богові, але згодом був реабілітований, воскреснувши з мертвих і зайнявши належне Йому місце Верховного Судді.

Протилежні позиції праведників і безбожних у цьому фрагменті Книги Мудрості переходять зі зміщенням акцентів у Євангелії від Марка** до суперництва безпосередньо між тими, які вважають себе праведними. Це «зміщення» необхідне, адже, якщо ми чесні самі з собою, то зазвичай не сприймаємо світ настільки чітко розділеним на добро та зло, і здатні бачити й визнавати недоліки в собі та в наших братах і сестрах. Святий Яків чимало проблем пов’язує з ревнощами та честолюбством. І це лише дві з різноманітних спокус, які нам доводиться долати, щоб жити у злагоді з Божим Духом.

Євангеліє від Марка нагадує нам, що подібні спокуси мали місце у християнській спільноті від самого початку. З тих пір історія християнства виглядає як низка моральних падінь – одного за іншим. При цьому в кожну епоху з’являлися святі, які нагадували про те, що досягнення праведності, безумовно, можливе, однак шанси на успіх значно знижують такі чинники, як багатство і влада.

У докладанні зусиль на шляху до праведності – та навіть у змаганні за нагороду за вірність та уважність до Божого Слова – немає нічого поганого, з цим усе гаразд. Проблема учнів, на думку святого Марка, полягає в тому, що конкуренція між ними набула переважно світського характеру. Вони сперечаються, «хто з них більший», маючи на думці зовсім не велич у праведності. Як і сини Зеведеєві в Євангелії від Матея, вони змагаються за посади.

У цьому неприхованому змаганні за престиж є щось цілком «невинне». Один французький священник, проповідуючи в англійській церкві, якось неправильно переклав ці слова з французької, зауваживши, що «вони сперечалися, хто з них найвищий»! Це була «щаслива» помилка, адже тільки діти сперечаються про те, хто з них найвищий, і ми бачимо, що в цій ситуації учні так само поводяться по-дитячому.

Можливо, саме тому Ісус наводить за приклад дитину, яку ставить перед ними. Безумовно, цей «урок» викладений у делікатний спосіб. Він розуміє їх і любить, вони – Його родина. Саме в служінні одне одному і ставленні одне до одного як до «родини» ми не лише отримуємо виправдання в нашій довірі до Бога, але насправді стаємо руками, долонями, самим серцем вселюблячого та всемилосердного Отця.

о. Джон Патрік Кенрік ОР

Джерело: Домініканці в Україні 
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.