Єпископ Микола Лучок ОР про те, з чого починається справжня любов

Святий Августин говорить: «Люби, а тоді роби, що хочеш».

Якщо ти насправді любиш, то це ніколи не нанесе шкоди: ні тобі, ні іншій людині. Якщо наносиш шкоду, кривдиш цей світ – то там, напевне, нема любові.  

Якщо поставити собі ціль: буду любити Бога всією думкою, силою, душею, – то цей підхід може призвести до знеохочення, фрустрації та почуття, що це неможливо і нереально. Я цього зробити не можу. Я – грішний, слабкий.

І на чому тоді зосереджуємося? Будемо любити ближнього! І тоді людина починає любити ближнього. Часто це може бути пов’язане із служінням, служінням, служінням… І це може привести до питання: скільки ж того ближнього можна любити? Це – бочка без дна. Скільки хворих людей, скільки потребуючих, зранених, неєвангелізованих? Скільки ближніх потребують, і друзі, і родина … і всіх любити? Ця заповідь, якщо не правильно її зрозуміти, призводить до випалення.

Третій момент: люби ближнього, як самого себе. З цією любов’ю до самого себе може бути одна з найбільших труднощів. Часто людина, яка заявляє : «я люблю себе», розуміє, що її можуть засудити, що вона – егоїстична і зосереджена на собі. Якщо подивимось на цю заповідь, то вона говорить: люби ближнього, як самого себе. А якщо я не вмію любити себе, і не знаю, що значить любити себе, то як я можу любити ближнього?

Знецінюючи самого себе – знецінюю ближнього.

Якщо дивитись на цю заповідь, то тут є одна несамовита річ, яка найчастіше пропускається. І тут – ключ до всієї заповіді.

Ісус говорить: «Слухай, Ізраїлю!» , і далі - «наш Господь Бог, Бог єдиний...» Тут не можна перескакувати. Потрібно іти від початку, стратегічно, розвиваючи цю заповідь. Не можна піти далі, поки я не навчусь слухати.

Перша заповідь починається зі слова: «Слухай!», а не «Роби!». Це – ключ! «Слухай, Ізраїлю», а не «дій», не «давай». Що значить «Слухай»?

«Слухай» – це значить «приймай».

Бог говорить: «слухай мене» , «слухай мене, Ізраїлю». Уже в слові «Ізраїль» може бути відповідь, така підказка, бо Ізраїль – це вибраний народ, це – улюблений Богом народ. «Слухай ти, улюблений Мною народе».

Заповідь життя починається із прийняття у повноті. Із прийняття, а не з давання. З прийняття Слова Божого. А Слово Боже це завжди дія. Воно ніколи не пусте. Це – дія Божої любові. І цією дією, центром, серцем, є Слово, яке стає Тілом – це Ісус Христос. Він стає діючою любов’ю, яка для нас, людей, є найбільш доступна, після того, як ми розірвали близькі стосунки з Богом.

Наскількимоє серце є наповнене любов'ю – настільки я люблю. Це – досвід життя. Наскільки моє життя наповнене любов'ю, настільки воно і буде життям у любові. 

Бог в стосунку до кожної людини постійно діє у своїй любові. У Бога немає такої миті, коли би Він перестав любити людину. Якщо би була хоч одна мить, коли би Він мене перестав любити, або будь-яку людину у світі – то ця людина би зникла. Тому що любов, яку дає Бог – діюча. Вона утримує кожну людину.

Якби Бог перестав любити мене, або будь-яку іншу людину, або і цей світ хоч на одну мить – Він би заперечив самому собі. Він би сам зник. Він би перестав бути Богом. Його любов – вона постійна до кожної людини, і Його природа, визначення Бога – Він є любов. І не перестає бути любов'ю. Тому і я, і кожен з нас, якщо хочемо жити в повноті любові, маємо навчитись слухати, тобто приймати Божу любов. 

Завдання до всіх: як ми приймаємо на щодень Божу любов? І що ми можемо робити, щоб покращити прийняття Божої Любові? Читання Святого Писання, Євхаристія, Причастя, Таїнство Сповіді, дар Духа Святого, який ми отримали – це все прояв Божої любові, яка безустанно виливається з Божого серця до нас.

Задумаймось над тим: не як я люблю Бога, а як я приймаю Його любов?

Тільки той може любити, хто сам переживає себе улюбленим.

… А найбільш улюбленим можна пережити себе тільки у стосунках з Богом.

Джерело: Veritas