27 вересня – обов’язковий спомин святого Вікентія де Поля, покровителя лікарень

Навчався у францисканській школі в Даксі, згодом в вивчав теологію в Тулузі. На пресвітера був висвячений 1600 року. Прагнув кар’єрного просування, тому намагався підтримувати контакти з людьми, наділеними майном і владою. 1604 року, невдовзі після отримання ліценціату з теології, потрапив у полон і був проданий в рабство. У Європу зміг повернутися лише 1607 року, коли навернув у християнство свого четвертого власника й разом із ним утік зі Стамбула.

1608–1620 роки стали часом формації Вікентія. На його духовне зростання вплинули святий П’єр де Берюль, отець Андре Дюваль і спостереження за людським горем. У той період майбутній святий був настоятелем у парафії під Парижем, наставником генеральської родини Ґонді й капеланом каторжан. 1617 рік став переломним для Вікентія: він дедалі глибше пізнавав свою вбогість і прагнув допомагати нужденним. Гурт священників, що його підтримував у цьому служінні, згодом став Згромадженням Отців Місіонерів (1625), а в 1633 році виникла жіноча гілка – Згромаждення Сестер Милосердя (шаритки).

Вікентій, вибравши бідність, зі своїми духовними дітьми піклувався про бідних, покинутих, калік і жебраків. Активно проповідував, щоб підвищити рівень духовності люду. Особливу увагу приділяв підготовці молодих кандидатів до священства. Під час громадянської війни у Франції (1648–1653) допомагав постраждалим. Багато років був членом Королівської ради.

Канонізований 1737 року. Його тіло нетлінне.

Зображають святого в чорному чернечому вбранні й у плащі. Атрибути – дитя на руках або поруч, ангел, розп’яття, полум’яне серце в руках.

Покровитель заснованих згромаджень, благодійних організацій, особливо католицьких, кліру, підкидьків, в’язнів, лікарень.

Уклала Юлія Бойко