В сьогоднішньому Євангелії читаємо, як Ісус пояснює слухачам що то є – Царство Боже. Хоча і йдеться про дві окремі притчі, вони стверджують одну спільну і дуже важливу річ: діяння/слово Боже має свою особливу динаміку.
Читання святого Євангелія від Марка (4,26-34)Того часу Ісус промовляв до натовпів: «Таким є Царство Боже, як той чоловік, який посіє насіння в землю; і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, – він не знає. Сама по собі земля родить плід: спершу стебло, потім колос, а тоді – повно пшениці в колосі. Коли ж доспіє плід, він негайно посилає серп, бо настали жнива!».
І Він казав: «До чого уподібнимо Царство Боже? Або в яку притчу помістимо його? Воно – як зерно гірчиці; коли сіється в землю, воно є найменшим з усього насіння, що на землі, та коли посіяти, виростає і стає більшим від усякої городньої рослини, і пускає таке велике гілля, що в його затінку можуть гніздитися птахи небесні».
І багатьма подібними притчами Він говорив їм слово, наскільки його вони могли слухати; без притчі ж не говорив їм, а своїм учням окремо все пояснював.
В сьогоднішньому Євангелії читаємо, як Ісус (за допомогою двох невеличких притч про насіння й зерно гірчиці) пояснює слухачам що то є – Царство Боже. Хоча і йдеться про дві окремі притчі, вони стверджують одну спільну і дуже важливу річ: діяння/слово Боже має свою особливу динаміку. Тобто, раз посіяні, можуть зростати і розвиватися у непередабачуваний спосіб – визріваючи "до жнив" або ж виростаючи і стаючи "більшим від усякої городньої рослини", – як зазначає Ісус в притчі. Божі речі мають силу життя. Зерно кориться своїй власній внутрішній логіці, яка жодним чином не залежить від наших бажань – "чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте". Тому що іскра вічності, прихована в зерні, скеровує його до мети, встановленої Богом. І ця логіка діяння/слова Божого залишається поза межами нашого осягнення. Царство Боже керується своєю власною логікою та має свою власну силу – і нам належить це прийняти. Натомість те, що є в наших силах, і що від нас очікується – це поведінка сіяча, який сіє насіння в землю: маємо його зберігати і допомагати йому зростати, пам’ятаючи, що "Царство Боже наблизилося" (Мк 1,15), але йдеться власне про Царство Боже, а не наше.
Царство Боже не вписується в людську логіку. Так, друга притча наголошує на ще одному аспекті: на результаті Божих речей. Насіння має властивість розвиватися згідно з власними силами та власним розміром: "коли посіяти, виростає і стає більшим від усякої городньої рослини, і пускає таке велике гілля, що в його затінку можуть гніздитися птахи небесні". Наші уявлення про велике і маленьке, важливе і незначуще стають відносними в перспективі Царства Божого. Бо коли ми відкриваємо серце Богу і довіряємо Йому, навіть найменші речі, навіть те, що ми вважаємо власною слабкістю й недоліком, Він може перетворити на щось "більше від всякої городньої рослини". Тому що Бог послуговується навіть нашою малістю, аби зростити великі речі в Його задумі любові до кожного з нас.
Питання
Царство Боже нагадує насіння, що зростає і розвивається, – зазначає притча. Чи я допомагаю цьому зростанню? Яким чином?
Що в моєму житті може заважати цьому зростанню?
Ірина Кладій для КМЦ
Зображення: Cathopic
Схожі новини
