Покладення до гробу

Серед численних шедеврів домініканського митця Джованні да Ф`єзоле (Фра Анджеліко), цього великого проповідника, чия проповідь безмовно звучить і сьогодні всюди, де можна побачити його живопис, важливе місце займає розпис головного вівтаря храму святого Марка у Флоренції, який ще донедавна належав конвенту Ордену Проповідників.

Розп’яття є фундаментальною складовою оздоблення вівтаря, оскільки воно представляє найістотнішу таємницю Меси – жертву Тіла і Крові Христа. Золотий фон, архаїчна фігура та позолочена рама Розп’яття із золотим фоном композиції виділяється на тлі вівтаря Сан-Марко і дає зрозуміти, що його слід розглядати як окрему композицію, яка несе інший, відмінний від основного зображення, зміст. Той факт, що ікона Розп’яття підсилює натуралізм твору, який розміщений за нею, через те, що є іншою, окремою картиною, а не фактичною частиною композиції, робить її прекрасним зразком trompe l’oeil*.

Окрім самого Розп’яття важливу роль відіграє його розміщення відносно малої панелі нижче на пределі**. Там Фра Анджеліко розмістив образ Покладення Христа до гробу – безпосередньо під Розп’яттям на головній панелі, що підкреслює євхаристійну функцію вівтаря. Позиціонування пов’язує образи розп’яття і поховання тематично та візуально, щоб одне слідувало за іншим. Крім того, Розп’яття пов’язує мучеництво святих Косми й Даміана, які теж були засуджені до хресної смерті, з самим Спасителем. Порівняння святих із Господом підносить їх на п’єдестал тих, кого Він сподобив такої ж участі у стражданнях, яку вибрав сам. Так, розп’яття святого апостола Петра свідчить про його винятковий зв’язок з Учителем. Ікона Розп’яття завдяки ефекту trompe l’oeil нагадує глядачеві, що реальність людини і Христа тотожна, хоча й зараз поки ще розділена.

Перейдімо до образу «Зняття з хреста і покладення до гробу». Він розміщений на маленькій панелі посередині предели, яка містить цикл зображень домініканських святих, а також мучеництва святих Косми і Даміана.

«Образ зняття з хреста представлений за Євангелієм від Марка. Подія відбувається увечері, коли сонце ще світить перед печерою гробниці Христа, куди Йосиф з Ариматеї намагається самотужки перенести Його тіло (Мк 15, 42-47). Ефектним є анатомічне «скорочення» ніг. З боків – дві постаті, сповнені болю, це Марія та Святий Йоан Євангелист. Вони тримають і цілують пробиті цвяхами руки Спаса, омиваючи їх своїми сльозами… Тіло Господа знаходиться в положенні, яке нагадує про розп’яття. Сцена прощання відбувається в саду, на лоні природи, багатої квітами й травами, що густо прикрашають як земне, так і небесне місце. Ліворуч зображена пальма – символ мучеництва. Прямокутна порожнеча відкритої могили виділяє тіло Христа, а саван знизу створює прямокутник у ракурсі, де складки плащаниці та ніжна тінь Христа досягають нової вершини вишуканого реалізму».

Ось стислий опис художніх критиків цієї прекрасної й таємничої ікони, яка спонукає глядача замислитись над таємницею життя і смерті, готовності страждати за віру, роздумів про таємницю Перемоги Переможеного.

Оточення Спасителя сповнене життя. Життя і смерть тут перебувають поряд, але на відміну від звичайного земного порядку, останнє слово буде за життям. Пригадуються слова з літургії годин: «Для тебе Я, Господь, прийняв вигляд слуги. Для тебе Я, котрий перебуваю над небесами, прийшов на землю і зійшов в її глибини. Для тебе, людини, я став безсилою людиною, але вільною серед померлих. Для тебе, котрий покинув райський сад, Я в оливковому саду був виданий юдеям і в саду розіп’ятий» (стародавня гомілія на Святу й Велику суботу).

Ось «зерно, яке впало на землю і завмерло» (Йн 12, 24) приносить плід, ось білі квіти, чисті, зодягнені красою (Мт 6, 26) – символ нового світу, омитого кров’ю і водою з пробитого боку Спасителя!

Сам же Христос виконує слова псалма: «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ліванський. Посаджені в Господнім домі, вони на дворах Бога нашого квітнутимуть, щоб возвістити, що Господь правий, –  моя скеля, –  і що нема неправди в ньому» (Пс 92, 13-14; 16). Пальма, що височіє з лівого боку, здається, виспівує нам ці слова і запрошує кожного, кому Господь Ісус дорогий, наслідувати красу його вчинків. За переконаннями людей Близького Сходу ця рослина розкриває багатство своїх достоїнств тільки тоді, коли буде розчавлена. Тому її вважали вірним знаком мучеництва, через яке людина, розчавлена та позбавлена життя, виявляє всю цінність своєї віри й любові до Бога. Такою була смерть Господа на хресті, такою є смерть його праведних, у даному разі йдеться про святих лікарів Косму й Даміана (сцена їхнього мучеництва зображена поряд на пределі).

Квіти й зелена трава наче земний престол – місце упокорення, на них розкладене полотно, в якому спочиватиме Тіло Христове. Ця проста композиція відсилає нас до таємниці Євхаристії, коли Господь сходить, щоби покірно спочити перед своїм людом на корпоралі – полотні, що використовується під час святої Меси, на якому розміщуються Святі Дари і, згодом, Найсвятіше Тіло Спасителя, Святеє святих. Марія, Мати Ісуса, Його улюблений учень Йоан, апостол і євангелист, та святий Йосиф Ариматейський не сміють торкнутися Святого безпосередньо своїми руками. Бачимо, що всі троє торкаються Його Тіла через тканину, як і священник під час євхаристійного благословення або процесії…

Ці деталі допомагають актуалізувати подію Великої П’ятниці на вівтарі, під час святої Меси. Постать святого Йосифа з Ариматеї тут багатопланова в сенсі духовних значень. Якщо придивитися до композиції, то можна помітити схожість жесту Йосифа Ариматейського із зображеннями Святої Трійці, де Небесний Отець тримає в своїх руках тіло замученого людьми Сина. Отже, Йосиф – це не тільки окреслена постать з євангельського оповідання, це також той, хто представляє когось іншого… Представляє Отця, який дає нам Сина, «щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але жив життям вічним» (Йн 3, 16). Він також певною мірою повторює слова Хрестителя (не вимовляючи їх, звісно, але поставою своєю пригадуючи їх самому священникові, який звершує таїнство): «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає!» (Йн 1, 29).

Ще одна важлива деталь: Йосиф докладає всіх зусиль, аби втримати Пречисте Тіло, і видно, що це не до снаги людині. Проте він продовжує тримати, бо підтримує його Хтось більший – Хтось, Кого ми не бачимо, але Який присутній в житті як Йосифа з Ариматеї, так і в нашому. Хтось, Хто покликав священника до того, щоби він переможно тримав і підносив Найсвятіше Тіло, промовляючи ті ж самі слова святого Йоана: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає!»

Переможений, але Переможець смерті й пекла, які вже не мають жодної влади над тими, хто поруч із Господом. Відкритий гріб, який має прийняти Тіло Спасителя, – це скеля спасіння (Пс 18, 3). Свідок перемоги над смертю, свідок сили життя й любові, яка перемогла смерть і пекло, а полум’ям своїм зігріла увесь світ (пор. Пісн 8, 6-7). Отець Джованні (фра Анджеліко) сам був священником, живо переживав тайну Євхаристії, яку звершував, дотримуючись правила «Сontemplare et contemplata aliis tradere», ділився своїм переживанням і плодами споглядання та осмислення з тими, які так само наближалися до таємниці Тіла і Крові, залишених нам Спасителем.

о. Павел Куніцкі ОР
_______________
*Тромплей (фр. trompe-l’oeil – «обман зору») – технічний прийом у мистецтві, що має на меті створення оптичної ілюзії об’ємності зображеного на двомірній площині об’єкта [прим. перекладача].

**Предела (іт. predella) – нижня панель вівтаря, над якою розміщується головна велика панель або вівтарний образ-поліптих.

Джерело: Домініканці в Україні