Цей день в історії Католицької Церкви: до Рима прибули перші швейцарські гвардійці

На початку XVI століття Понтифікам довелося замислитися про захист Папської держави від іноземних загарбників. Контролювати володіння Папи Римського або його самого прагнули королі могутніх держав, насамперед Франції, Іспанії та Свяшенної Римської імперії. Не варто було також забувати і про італійські міста-республіки на кшталт Флоренції чи Генуї, які були не проти посилити свій вплив, послабивши Папську державу. За таких умов Понтифікам довелося захищати себе і свої володіння не тільки молитвами, а вдатися до формування власних збройних сил.

Після трагічного понтифікату Олександра VI (1492–1503) і загадкової смерті Пія ІІІ (22 вересня – 18 жовтня 1503) Понтифіком став Юлій ІІ (1503–1513), який прославився як Папа-полководець, бо не раз очолював військо. Його войовнича зовнішня політика призвела до розширення меж Папської держави. Звісно, як і всі воєначальники того часу, він постійно потребував нових солдатів. Це не було проблемою – найняти можна було будь-кого. А особисту безпеку Папи мали забезпечити саме іноземці. В умовах постійних інтриг і боротьби за владу Юлій ІІ зовсім слушно не довіряв свого життя землякам-італійцям.

Чому його вибір зупинився на швейцарцях? Тут Папа не був оригінальний: знамениту боєздатністю швейцарську піхоту тоді наймали на службу численні правителі Європи. Швейцарців вирізняли відвага, дисципліна й відданість наймачам. Щоправда, варто згадати, що це були жорстокі воїни: під страхом смерті їм було заборонено брати полонених, тож переможеного ворога не рятували ні багатство, ні шляхетне походження. Лицарська кіннота в паніці відступала перед наїжаченою алебардами швейцарською фалангою. Такі бійці були потрібні тогочасним Понтифікам. Тож 22 січня 1506 року перші 150 швейцарських воїнів на чолі з капітаном Гаспаром фон Сілененом урочисто вступили до Рима, де присягнули на вірність Понтифікові й отримали папське благословення.

Павло Зінченко