Складні питання: чи існує схильність до гріха?

Хоч усі ми маємо однакову схильність до зла, безумовно всі ми різні. Ми відрізняємося один від одного фізично і своєю поведінкою. Так само і в моральному житті кожен із нас має певні схильності як до добра, так і до зла. 

Святий Тома Аквінський твердив, що відповідно до індивідуальної природи деякі більше чи менше схильні до певних чеснот на основі тілесної схильності, тобто силою факту, що потенціал органів чуттів – це повнота певних частин тіла, схильність яких допомагає чи перешкоджає діям. Тому одна людина має природну здатність до пізнання, друга – до твердості, третя – до поміркованості. У кожній людині є більша чи менша перешкода до вправляння у тій чи іншій чесноті, і, як наслідок, більша чи менша схильність до певних гріхів. 

Усі ми знаємо теорію класичних типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожен із цих типів має визначені схильності. Проте, сучасна психологія приділяє більше уваги не темпераментам, а факторам, які вплинули на життя і формування людини. І перший, і другий підхід до людини пояснюють різні схильності. І ці аспекти завжди слід приймати до уваги, коли говоримо про гріх. Оскільки, як відомо, гріх має не лише об’єктивну складову, так звану матерію гріха. Матерії, тобто об’єктивного зла, що є у вчинку людини, недостатньо для того, щоби вважати його гріхом. Гріх можна вміняти людині лише тоді, коли він вчинений свідомо та за згодою волі. 

Ціла низка факторів, про які ми говорили раніше, можуть послабити чи взагалі нівелювати вину людини. Ось чому завжди актуальний євангельський заклик: “Не судіть, і вас не судитимуть!”. Зазвичай ми дивимося саме на об'єктивну складову гріха, тому що бачимо лише її. Інші ж складові приховані від нашого погляду. Господня заборона судити іншу людину – це великий акт милосердя, що свідчить про велелюбну поблажливість Бога до людини, яка може бути схильною до зла не лише через свою зранену первородним гріхом природу, але і тому, що на неї впливають різноманітні фактори, які посилюють цю схильність у тих чи інших сферах її життя. Це стосується насамперед нашого судження про інших людей. Але коли мова йде про нас самих, про наш іспит сумління, ми покликані смиренно каятися у всіх гріхах, які ми усвідомлюємо як такі після іспиту совісті, визнавати їх у сповіді і з довірою віддавати їх Божому милосердю. Бо, без сумніву, Бог і лише Він знає, яке зло нам можна ставити за провину, а яке вчинене силою обставин і схильності, що не підвладна нам.

Джерело: Католицький оглядач