25 січня – свято Навернення апостола Павла

Новий Завіт не раз подає опис події, що сталася з Савлом під Дамаском (Діян 9, 3-19; 22,3-21; 26 9-20). Із цієї історії християни пізнають, що не своєю силою, знаннями або вчинками спасається людина, що Боже Слово справді живе й діяльне, а Бог не дивиться на обличчя.

«Савло, дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів» (Діян 9, 1), був свідком каменування святого Стефана, схвалював це й сам долучився до ув’язнення багатьох християн. Фарисеєм він досконало виконував закон і був ревно відданий Господу Богові сил; це тільки зміцнилося після зустрічі з Христом. Павло завжди пам’ятав про своє життя до навернення, так само, як апостол Петро – про те, що тричі зрікся Ісуса: це було не так нагадування про грішність і невірність, як вказівка на Божу любов і Його милосердя.

Є різні думки щодо того, як називати цю подію: наверненням, покликанням чи зціленням. Найбільше питання – як Савло навернувся до Бога, якщо вже був побожним? Справжнє навернення – вихід із темряви до світла й зустріч із воскреслим Христом. Савла осліпило світло, що дало йому можливість побачити свою ницість, темряву незнання й пізнати справжнього Бога. Три дні молитви й посту, коли Савло нічого не бачив, нагадують про Йону, якого поглинув кит, і про Ісуса перед воскресінням. Світло воскреслого Христа доповнилося хрещенням, ученням апостолів і відкриттям покликання. Розпізнавши істину, Павло віддав себе в руки Того, Хто чинить значно більше, ніж людина може собі уявити, тому міг визнати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20).

До ІХ століття в літургії немає згадок про свято навернення апостола Павла. Записи свідчать, що його подекуди відзначали у Фраконії та Галлії, але під назвою Народження святого Павла.

Від 1908 року 25 січня вважають Днем молитви за єдність Церкви, яким від 1964 року завершується Тиждень молитов за єдність християн.

Уклала Юлія Бойко