Формаційна зустріч у Вищій духовній семінарії у Ворзелі

Про це повідомляє Київсько-Житомирська дієцезія.

Перша стосувалася нещодавнього переживання свят Воскресіння Христового. Владика говорив про те, що сьогодні людям варто спитати себе: «Моє ходіння до храму – це "поп-культура" чи прагненням зустрітися з Живим Богом?» Адже найважливіше під час свят – саме зустріч із Живим, Воскреслим Господом, а не чудові декорації чи досконало організовані процесії й обряди. Після свят варто проаналізувати, що було доброго, а що можна наступного разу покращити.

Другу тему можна сформулювати так: «Ми розвиваємося згідно з тим, що (або кого) споглядаємо». Чи не є образ священика, який я маю в своїй свідомості, найважливішою метою, яка стала моїм ідолом? Чи не є день отримання свячень найважливішою метою? Насправді він має бути лише точкою «нуль», початком нової дороги.

Єпископ говорив про ціннісні орієнтири. Короткочасна мета (чи то будівництво храму, чи щось інше) не може стати головною, а священик – перетворитися на служителя будівництва, доходів, автомобіля... Не можна дозволити більшого прив’язання до місця чи людей, ніж до Ісуса, Який може покликати до чогось іншого. Служачи, священик покликаний будувати на тому місці, де він є, Царство Боже, а не своє. Тому необхідно час від часу переглядати свої ціннісні орієнтири й записувати себе, які вони на цей момент. Це завдання на все життя.

Його Ексцеленція наголосив, що свідчення священика буде автентичним і по-справжньому плідним лише тоді, коли він сам особисто глибоко переживатиме те, що проповідує, і матиме власний досвід цього, а не лише переказуватиме досвід інших. У наш час люди особливо потребують пастирів «із суттю», а не лише формальних урядовців. Сама ж форма без суті нічого не варта.

Центром контемпляції має бути Бог: Він Той, Кого потрібно споглядати, Той, на кого необхідно орієнтувати цінності, і Той, за ким я покликаний іти.