Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Салезіянський університет: на службі освіті та комунікації
14:22 Вівторок 0 118
31-07-2018, 14:22

Салезіянський університет: на службі освіті та комунікації

Італійське видання «La Stampa» публікує цикл статей, присвячених папським церковним університетам. Під час цієї дистанційної мандрівки коридорами вищих навчальних закладів Церкви журналісти досліджують впровадження в життя аспектів освітньої реформи, передбачених в Апостольській конституції Папи Франциска «Veritatis Gaudium». Пропонуємо читачам КМЦ переклад статті про Салезіянський університет.
Дон Мауро Мантовані перебуває на посаді ректора Папського салезіянського університету з 2015 року. Йому 52, він вивчав філософію та богослов’я, і його можна вважати уособленням того нового й зацікавленого покоління церковних керівників, яке має делікатне завдання провести папські університети до нових берегів, керуючись рішучими вказівками, які Папа Франциск дав у нещодавній Апостольській конституції «Veritatis Gaudium». Ці зміни знаменують переосмислення моделі та змісту церковної освіти, покликане спрямувати наукові знання й дослідження до однієї мети: блага людини у світі, який живе без Бога, але невпинно Його шукає. «Як у спадкоємців Дона Боско, – каже Мантовані, – наше служіння полягає в інтегральному розвитку молодих людей. Ми відчуваємо покликання дати відповідь на їхні очікування, супроводжувати їх у цілісному зростанні й готувати до виконання обов’язків щодо інших».

Заснований у 1940-х роках у Турині, де, незважаючи на війну, були відкриті кілька інститутів релігійної формації, майбутній Салезіянський університет з 1956 року із завзятістю першовідкривача започаткував вивчення педагогіки. Перенесений до Рима, університет 1973 року отримав від Папи Павла VI титул Папського й оселився у північному передмісті столиці, у Нуово Саларіо. Нині у стінах великого комплексу, збудованого в дуже стриманому стилі, вже багато місяців триває перегляд статутів і правил, оновлення навчальних програм, вичищення застарілих методик й розробка деяких курсів, особливо тих, які стосуються салезіянської ідентичності: освіти й комунікацій, душпастирської діяльності серед молоді та простого люду.

«Виховання й освіта – це специфічна сфера нашої діяльності, подібно як у Латерані юриспруденція, в Урбаніані – місії, а в Анджелікумі – філософія святого Томи. Факультет педагогічних наук, який надає з науковий ступінь з психології, – це флагман Салезіянського університету як за покликанням, так і за результатами». З 2068 студентів (дані за 2017 рік), які навчаються тут загалом, 1167 вивчають педагогічні науки; здебільшого це італійські миряни. Цей університет – реальна альтернатива італійським державним університетам, адже навчання тут коштує значно менше (дві тисячі євро на рік) і відбувається в умовах «сприятливішого» середовища. Тут можна отримати диплом бакалавра або магістра з титулом Папських студій від Святого Престолу – він прирівняний до іноземної освіти, а тому його не визнають у разі конкурсного відбору до державних структур, але в інших випадках оцінюють нарівні з подібними кваліфікаційними ступенями й титулами, отриманими за кордоном.

Теологію в Салезіяні вивчають 466 студентів, філософію – 112, правові науки (каноністику) – лише 23 студенти, і їхня подальша доля нині перебуває у стані стабільної невизначеності. Поціновувачів приваблює факультет «Latinitas», де вивчають християнські та класичні твори (76 студентів). Влітку, коли закінчуються заняття основних курсів, сюди приїздять студенти з континентального Китаю, щоб вивчати латинську та грецьку мови й пізнавати історію західного світу через дослідження самого кореня західної культури. На цих студіях навчаються 20 осіб. «Це маленький факультет, – коментує ректор університету, – але ми дуже пишаємося ним». Розуміти й коментувати тексти класичної давнини, археології й епіграфіки – це, звісно, рідкісна можливість, але тут не ставляться до неї як до чогось елітарного й ексклюзивного.

Іще один факультет – наук про комунікації – має 150 студентів, тож не пасе задніх, але показники його коливаються протягом останніх років. Сьогодні він втратив ауру новаторства 1980-х років, коли салезіянська концепція формації медійників для служіння спільноті була на часі, тому потребує перезапуску. Тут планують запровадити нову навчальну програму, яка – якщо її затвердить Конгрегація католицької освіти (своєрідне ватиканське Міністерство освіти і науки) – набуде чинності наступного року та стосуватиметься цифрових комунікацій, наукових досліджень і розробок у цій сфері та передбачатиме діяльність лабораторії передового досвіду, де італійська й закордонна молодь (здебільшого з Африки та Азії – індійці, корейці, в’єтнамці) працюватиме над проектами продюсерських центрів, веб-сайтів, невеликих локальних теле- і радіостанцій.

Завдяки балансу між тими факультетами, які приваблюють нових студентів, і тими, де студентів меншає, кількість вступників, попри всі негативні пророцтва й віщування, загалом залишається стабільне, і навіть якщо падає, то хіба трохи. Якщо Захід переживає кризу покликань, то буйне цвітіння покликань можна спостерігати на глобальному півдні, що врівноважує ситуацію – принаймні наразі. Криза радше вражає дієцезіальні бюджети тих країн, і вартість освіти не завжди дозволяє посилати перспективних молодих людей, священиків і мирян, до університетів у Римі – цих престижних освітніх центрів, вишкіл у яких необхідний для побудови блискучої церковної кар’єри (серед випускників Салезіянського університету – Хуан Пабло Сабала Торрес, ректор Салезіянського університету Болівії; отець Річард Нґоно, декан філософського факультету в Католицькому університеті Центральної Африки в Яунде, Камерун; отець Паулін Нґа, декан Інституту філософії «Сент-Джозеф Мукаса», Камерун).

Але є ще дещо важливе. У цих країнах Інститути духовних наук виникають із надзвичайною швидкістю й у не дуже далекому майбутньому можуть стати дешевшою альтернативою закордонним університетам. «Або ми змінимося, або станеться катастрофа, – визнає Дон Мантовані. – Нам потрібне розширення перспектив, конвергенція, інтеграція знань. У цю епоху, для якої характерний занепад мислення й думання, папські університети можуть дати ефективну відповідь, заповнивши культурну порожнечу, але це вимагає зближення різних сфер знань, встановлення міждисциплінарних зв’язків».

У Папському салезіянському університеті, попри чималу кількість італійців, 800 студентів зі 102 країн світу створюють інтернаціональну атмосферу, характерну для всіх папських університетів, які, неначе перехрестя різних світів і культур, об’єднані тим самим глибоким відчуттям. Щоб закордонні студенти могли навчатись у Римі, крім Конгрегації, яка їх туди відрядила, підтримку надають в основному міжнародні фонди, пов’язані з церковним середовищем: Папський фонд «Допомога Церкві в потребі», «Кардинальський фонд» тощо.

«Ми намагаємося утримувати плату за навчання на відносно низькому рівні, це наш культурний вибір, – говорить ректор. – Очевидно, що ми не можемо бути зовсім автономні, але нам не доводиться клопотатися проблемами університетських рейтингів, боротися за місце в них – і це дозволяє почуватися вільніше». Щоб покрити дефіцит бюджету Папського салезіянського університету, Салезіянське Товариство щороку надає дотації; інший внесок походить від ста салезіянських працівників, зокрема викладачів (які мають високу репутацію в академічному світі й наукові ступені) та допоміжного персоналу, що безоплатно працюють в університеті. Ще одна група працює тут не на основі сталого контракту, а на умовах тимчасового – з погодинною оплатою.

Але якщо раніше викладачів відбирали та призначали самі факультети, узгоджуючи їх із Ватиканом, то з 2019 року ситуація зміниться: тепер викладачів і їхні показники науково-академічної діяльності буде оцінювати Агентство Святого Престолу з оцінки та сприяння якості освіти (AVEPRO), яке створив Папа Бенедикт XVI. Агентству присвячений один із розділів нової Конституції. І хоча це викликає похмурі настрої, такі академічні правила діють у всьому світі; насамперед це передумова для укладення міжнародних угод і конвенцій, до яких приєднався Святий Престол.

Інститути й атенеуми зокрема доволі численні й поширені по всьому світі. Університети, які мають привілей послуговуватися титулом Папських – сім, і всі вони розташовані в Римі*. Кожен із цих університетів має принаймні чотири факультети, трьом із яких – теології, філософії та канонічного права – необхідне визнання Святого Престолу. Не завжди виправдана й дуже розгалужена мережа церковних університетів іноді призводить до мультиплікації академічних дисциплін, фрагментації знання в ім’я інтересів «сім’ї», до якої належить університет, заради престижу, влади, а часто й заради перебування у своєму егоїстичному всесвіті, який дозволяє лише себе вважати власником коштовного й незаперечного знання, роздавати яке іншим можна скупо й вибірково. У самих університетах помітні скептичні настрої, у тому числі сумніви й запитання щодо ефективності «мужньої революції» Папи Франциска, але, можливо, найвиразніші тут сила й визначеність жесту Його Святості: церковна освіта потребує реформування.

У наші часи університети покликані стати місцем зустрічі, обміну, налагодження зв’язків для сприяння діалогу з іншими академічними установами й іншими знаннями, з християнами інших Церков і церковних спільнот, а також із нехристиянами. І хто, як не церковні академічні інституції, міг би запропонувати академічному світові іншу, цілісну точку зору Церкви, надати науково-методологічний інструментарій і вказати на «реалістичні шляхи розв’язання проблеми», «нову модель зростання», аби вистояти на цій новій стадії вибоїстого шляху євангелізації, якої так потребує наша епоха, де занепад довкілля йде нога в ногу з соціальною, антропологічною й культурною кризами? Шлях долається в Бозі. Зробити все, аби Бог був помітний – ця нова роль, яку мають на себе взяти церковні університети, може змінити ситуацію.

Сільвана Пепе

* Тут автор статті помиляється: з 2009 року такий титул був наданий також колишній Папській теологічній академії, а нині – Папському університету Йоана Павла ІІ у Кракові (Польща).

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Культура 16:14 Понеділок 0 1 086 «Володар світу» Роберта Г’ю Бенсона: сучасне майбутнє? Роберт Г’ю Бенсон – один із найвідоміших конвертитів ХХ ст. Він народився 1871 року в сім’ї англіканського священика, а пізніше – єпископа Кентерберійського. 1891 року Роберт розпочав теологічні студії, під час яких уперше зустрівся з католицизмом – щоправда, у вигляді спрямованих проти Римської Церкви книжок і розмов. Після тривалої внутрішньої боротьби Бенсон перейшов у католицизм і 1904 року отримав священицькі свячення в Римі. Попри те, що смерть забрала його дуже рано, 1914 року, він залишився в історії як видатний католицький письменник і теолог.