Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Салезіянський університет: на службі освіті та комунікації
14:22 Вівторок 0 313
31-07-2018, 14:22

Салезіянський університет: на службі освіті та комунікації

Італійське видання «La Stampa» публікує цикл статей, присвячених папським церковним університетам. Під час цієї дистанційної мандрівки коридорами вищих навчальних закладів Церкви журналісти досліджують впровадження в життя аспектів освітньої реформи, передбачених в Апостольській конституції Папи Франциска «Veritatis Gaudium». Пропонуємо читачам КМЦ переклад статті про Салезіянський університет.
Дон Мауро Мантовані перебуває на посаді ректора Папського салезіянського університету з 2015 року. Йому 52, він вивчав філософію та богослов’я, і його можна вважати уособленням того нового й зацікавленого покоління церковних керівників, яке має делікатне завдання провести папські університети до нових берегів, керуючись рішучими вказівками, які Папа Франциск дав у нещодавній Апостольській конституції «Veritatis Gaudium». Ці зміни знаменують переосмислення моделі та змісту церковної освіти, покликане спрямувати наукові знання й дослідження до однієї мети: блага людини у світі, який живе без Бога, але невпинно Його шукає. «Як у спадкоємців Дона Боско, – каже Мантовані, – наше служіння полягає в інтегральному розвитку молодих людей. Ми відчуваємо покликання дати відповідь на їхні очікування, супроводжувати їх у цілісному зростанні й готувати до виконання обов’язків щодо інших».

Заснований у 1940-х роках у Турині, де, незважаючи на війну, були відкриті кілька інститутів релігійної формації, майбутній Салезіянський університет з 1956 року із завзятістю першовідкривача започаткував вивчення педагогіки. Перенесений до Рима, університет 1973 року отримав від Папи Павла VI титул Папського й оселився у північному передмісті столиці, у Нуово Саларіо. Нині у стінах великого комплексу, збудованого в дуже стриманому стилі, вже багато місяців триває перегляд статутів і правил, оновлення навчальних програм, вичищення застарілих методик й розробка деяких курсів, особливо тих, які стосуються салезіянської ідентичності: освіти й комунікацій, душпастирської діяльності серед молоді та простого люду.

«Виховання й освіта – це специфічна сфера нашої діяльності, подібно як у Латерані юриспруденція, в Урбаніані – місії, а в Анджелікумі – філософія святого Томи. Факультет педагогічних наук, який надає з науковий ступінь з психології, – це флагман Салезіянського університету як за покликанням, так і за результатами». З 2068 студентів (дані за 2017 рік), які навчаються тут загалом, 1167 вивчають педагогічні науки; здебільшого це італійські миряни. Цей університет – реальна альтернатива італійським державним університетам, адже навчання тут коштує значно менше (дві тисячі євро на рік) і відбувається в умовах «сприятливішого» середовища. Тут можна отримати диплом бакалавра або магістра з титулом Папських студій від Святого Престолу – він прирівняний до іноземної освіти, а тому його не визнають у разі конкурсного відбору до державних структур, але в інших випадках оцінюють нарівні з подібними кваліфікаційними ступенями й титулами, отриманими за кордоном.

Теологію в Салезіяні вивчають 466 студентів, філософію – 112, правові науки (каноністику) – лише 23 студенти, і їхня подальша доля нині перебуває у стані стабільної невизначеності. Поціновувачів приваблює факультет «Latinitas», де вивчають християнські та класичні твори (76 студентів). Влітку, коли закінчуються заняття основних курсів, сюди приїздять студенти з континентального Китаю, щоб вивчати латинську та грецьку мови й пізнавати історію західного світу через дослідження самого кореня західної культури. На цих студіях навчаються 20 осіб. «Це маленький факультет, – коментує ректор університету, – але ми дуже пишаємося ним». Розуміти й коментувати тексти класичної давнини, археології й епіграфіки – це, звісно, рідкісна можливість, але тут не ставляться до неї як до чогось елітарного й ексклюзивного.

Іще один факультет – наук про комунікації – має 150 студентів, тож не пасе задніх, але показники його коливаються протягом останніх років. Сьогодні він втратив ауру новаторства 1980-х років, коли салезіянська концепція формації медійників для служіння спільноті була на часі, тому потребує перезапуску. Тут планують запровадити нову навчальну програму, яка – якщо її затвердить Конгрегація католицької освіти (своєрідне ватиканське Міністерство освіти і науки) – набуде чинності наступного року та стосуватиметься цифрових комунікацій, наукових досліджень і розробок у цій сфері та передбачатиме діяльність лабораторії передового досвіду, де італійська й закордонна молодь (здебільшого з Африки та Азії – індійці, корейці, в’єтнамці) працюватиме над проектами продюсерських центрів, веб-сайтів, невеликих локальних теле- і радіостанцій.

Завдяки балансу між тими факультетами, які приваблюють нових студентів, і тими, де студентів меншає, кількість вступників, попри всі негативні пророцтва й віщування, загалом залишається стабільне, і навіть якщо падає, то хіба трохи. Якщо Захід переживає кризу покликань, то буйне цвітіння покликань можна спостерігати на глобальному півдні, що врівноважує ситуацію – принаймні наразі. Криза радше вражає дієцезіальні бюджети тих країн, і вартість освіти не завжди дозволяє посилати перспективних молодих людей, священиків і мирян, до університетів у Римі – цих престижних освітніх центрів, вишкіл у яких необхідний для побудови блискучої церковної кар’єри (серед випускників Салезіянського університету – Хуан Пабло Сабала Торрес, ректор Салезіянського університету Болівії; отець Річард Нґоно, декан філософського факультету в Католицькому університеті Центральної Африки в Яунде, Камерун; отець Паулін Нґа, декан Інституту філософії «Сент-Джозеф Мукаса», Камерун).

Але є ще дещо важливе. У цих країнах Інститути духовних наук виникають із надзвичайною швидкістю й у не дуже далекому майбутньому можуть стати дешевшою альтернативою закордонним університетам. «Або ми змінимося, або станеться катастрофа, – визнає Дон Мантовані. – Нам потрібне розширення перспектив, конвергенція, інтеграція знань. У цю епоху, для якої характерний занепад мислення й думання, папські університети можуть дати ефективну відповідь, заповнивши культурну порожнечу, але це вимагає зближення різних сфер знань, встановлення міждисциплінарних зв’язків».

У Папському салезіянському університеті, попри чималу кількість італійців, 800 студентів зі 102 країн світу створюють інтернаціональну атмосферу, характерну для всіх папських університетів, які, неначе перехрестя різних світів і культур, об’єднані тим самим глибоким відчуттям. Щоб закордонні студенти могли навчатись у Римі, крім Конгрегації, яка їх туди відрядила, підтримку надають в основному міжнародні фонди, пов’язані з церковним середовищем: Папський фонд «Допомога Церкві в потребі», «Кардинальський фонд» тощо.

«Ми намагаємося утримувати плату за навчання на відносно низькому рівні, це наш культурний вибір, – говорить ректор. – Очевидно, що ми не можемо бути зовсім автономні, але нам не доводиться клопотатися проблемами університетських рейтингів, боротися за місце в них – і це дозволяє почуватися вільніше». Щоб покрити дефіцит бюджету Папського салезіянського університету, Салезіянське Товариство щороку надає дотації; інший внесок походить від ста салезіянських працівників, зокрема викладачів (які мають високу репутацію в академічному світі й наукові ступені) та допоміжного персоналу, що безоплатно працюють в університеті. Ще одна група працює тут не на основі сталого контракту, а на умовах тимчасового – з погодинною оплатою.

Але якщо раніше викладачів відбирали та призначали самі факультети, узгоджуючи їх із Ватиканом, то з 2019 року ситуація зміниться: тепер викладачів і їхні показники науково-академічної діяльності буде оцінювати Агентство Святого Престолу з оцінки та сприяння якості освіти (AVEPRO), яке створив Папа Бенедикт XVI. Агентству присвячений один із розділів нової Конституції. І хоча це викликає похмурі настрої, такі академічні правила діють у всьому світі; насамперед це передумова для укладення міжнародних угод і конвенцій, до яких приєднався Святий Престол.

Інститути й атенеуми зокрема доволі численні й поширені по всьому світі. Університети, які мають привілей послуговуватися титулом Папських – сім, і всі вони розташовані в Римі*. Кожен із цих університетів має принаймні чотири факультети, трьом із яких – теології, філософії та канонічного права – необхідне визнання Святого Престолу. Не завжди виправдана й дуже розгалужена мережа церковних університетів іноді призводить до мультиплікації академічних дисциплін, фрагментації знання в ім’я інтересів «сім’ї», до якої належить університет, заради престижу, влади, а часто й заради перебування у своєму егоїстичному всесвіті, який дозволяє лише себе вважати власником коштовного й незаперечного знання, роздавати яке іншим можна скупо й вибірково. У самих університетах помітні скептичні настрої, у тому числі сумніви й запитання щодо ефективності «мужньої революції» Папи Франциска, але, можливо, найвиразніші тут сила й визначеність жесту Його Святості: церковна освіта потребує реформування.

У наші часи університети покликані стати місцем зустрічі, обміну, налагодження зв’язків для сприяння діалогу з іншими академічними установами й іншими знаннями, з християнами інших Церков і церковних спільнот, а також із нехристиянами. І хто, як не церковні академічні інституції, міг би запропонувати академічному світові іншу, цілісну точку зору Церкви, надати науково-методологічний інструментарій і вказати на «реалістичні шляхи розв’язання проблеми», «нову модель зростання», аби вистояти на цій новій стадії вибоїстого шляху євангелізації, якої так потребує наша епоха, де занепад довкілля йде нога в ногу з соціальною, антропологічною й культурною кризами? Шлях долається в Бозі. Зробити все, аби Бог був помітний – ця нова роль, яку мають на себе взяти церковні університети, може змінити ситуацію.

Сільвана Пепе

* Тут автор статті помиляється: з 2009 року такий титул був наданий також колишній Папській теологічній академії, а нині – Папському університету Йоана Павла ІІ у Кракові (Польща).

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Культура 11:14 Субота 0 191 «Космічна трилогія». Алегорична апологетика К. С. Льюїса Коли Клайв Льюїс став християнином, він найперше написав апологетичний художній твір. Оповідання «Повернення паломника» («The Pilgrim's Regress») сам автор охарактеризував як «алегоричну апологію християнства, розуму й романтизму». Це був знаковий початок: Льюїс присвятив алегоричній апологетиці все подальше життя.