Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сестра Ліджі: потрібно мати час для Євхаристії
12:15 П'ятниця 0 732
20-12-2019, 12:15

Сестра Ліджі: потрібно мати час для Євхаристії

Про сестру Ліджі не чув, напевно, тільки лінивий. Просторами інтернету ширяють статті про тисячі чудес, які через неї зробив Бог. Нам вдалося поспілкуватись з сестрою, аби більше дізнатись про її звичне життя, поза молитвами заступництва. Розмова про приготування до Різдва, харизму згромадження а також про біль, який відчуває монахиня після чергових молитовних зустрічей.  
–Сестро, розкажіть про спільноту сестер Конгрегації св. Йосифа де Сен-Марка в Україні

–В Україні нас 18. Десять сестер перебувають на формації. Наша спільнота міжнародна – є сестри з трьох країн: Індії, Словаччини і з України. Тут маємо дві спільноти: головний дім делегатури – у с. Павшино (під Мукачевом), інші спільнота – у Львові (дім новіціату). У Павшино також є дім для осіб літнього віку (16 жінок). Сестри самі опікуються ними. Головне наше служіння – євангелізація. Наша опіка над бабусями –це євангелізація. Для мене служіння в домі милосердя, у садочку, в лікарні – це все євангелізація, бо через неї ми передаємо Божу любов, дозволяємо, щоб Господь діяв через нас.


–Чому саме дім для осіб літнього віку?

–Ми, сестри св. Йосифа, дуже віримо у Боже провидіння. Наш засновник П’єр Поль Бланк вчив нас довіряти Божому провидінню.
Коли я була в Києві, то поряд із нашим домом мешкала самотня бабуся. Ми бачили, як вона страждає. У мене в серці народилось бажання допомагати таким особам.

За часів СРСР вони не мали можливості ходити до храму, приймати таїнства. Починаючи проєкт із цим домом, я думала про те, щоби хоча б наприкінці життя допомогти їм приготуватись до таїнств, аби спасти їхні душі. Хочеться, аби вони хоча б останніми роками могли жити в спокої. Тоді мені здавалося, що це нереальна справа для нас. Ми думали про відповідне місце.

Одного дня єпископ Антал Майнек представив нам різні можливості служіння у Мукачівській дієцезії. Можна було працювати в парафії, вести дитсадок, також ми побували тут. Потрібно було обирати. Я молилась цілу ніч, просила Бога допомогти прийняти правильне рішення.
Наша харизма пов’язана з адорацією Пресвятих Дарів. Якщо ми були б у садочку чи у парафії, то не мали змоги мати адорацію протягом дня. Натомість тут, у домі для осіб літнього віку, це можливо. Тут є каплиця. Від ранку до вечора є адорація, також жінки можуть молитись протягом дня.


–Скільки часу протягом дня Ви присвячуєте молитві?

–О 7:30 ми маємо сніданок, з 8:00 до 9:00 – година медитації та ранкових молитов, а потім Свята Меса. Після цього до 12:00 триває адорація, яка продовжується потім від 13:00 до 18:00. О 19:00 маємо вечірні молитви. Ми також розраховуємо, що протягом щогодини дві сестри адорують у каплиці. Після обіду сюди приходять віряни, це час спільної молитви.

–В Інтернеті можна часто побачити оголошення про Ваш візит до тієї чи іншої парафії. Маєте конкретний графік виїздів?


–Щотижня в суботу ми маємо виїзд. З понеділка до четверга приймаємо людей тут. Щодня понад 300 вірян приїздять до нас. У п’ятницю їдемо до різних парафій, туди, куди нас запрошують. У нас є план виїздів на півроку наперед. Також нас запрошують за кордон, до Італії чи Іспанії (зазвичай їдемо туди взимку). Останні два роки взимку мало куди виїжджаємо через складні погодні умови. Крім того, в Україні мало великих храмів, які б могли вмістити всіх бажаючих, ми не хочемо, аби люди мерзли на вулиці.

–Скільки часу Ваше згромадження служить в Україні?

–21 рік.


–Тенденції у житті Церкви свідчать про кризу покликань, а до вас дівчата весь час приходять...

–Спочатку, коли наші сестри приїхали до України, вони вивчали медицину, але не займались справою покликань. У 2006 р. ми прийняли перших кандидаток.

Я також іноді дивуюсь цьому. Мені важко повірити, що дівчата приходять до нашого монастиря. Чому? Точно не скажу.


Можливо, частково це через те, що вони бачать, як постійно кудись їдемо. Ми також маємо музичний гурт, де сестри грають на різних музичних інструментах. Може, талановиті дівчата бачать, що можуть тут служити Богові своїми талантами. Як настоятелька я не є проти цього, лише за. Якщо сестри мають талант до музики, то хай його розвивають. Адже Бог не помиляється. Якщо він дав дівчині музичний талант, то значить, є змога прославляти Бога таким талантом. Одна наша постулантка любить фотографувати, ми її послали на курси, аби вона розвивала свій талант. Якщо Бог дав комусь талант – ним потрібно служити.


Це не значить, що той, хто має музичний талант, тільки ним служить. Сестри мають уміти робити все – і служити в домі для осіб літнього віку, і прибирати. Немає вищого чи нижчого служіння. Наші музиканти також прибирають, готують їсти, миють посуд, працюють на городі.

–Ви настоятелька сестер в Україні. Які риси ідеальної настоятельки? Знаємо, що ідеальних немає, але до чого ми маємо прагнути?

–Так, ідеальних не існує. Звісно ж, я теж можу помилятись. Настоятелька, на мою думку, повинна мати материнське серце. Це значить, що вона має бути готова жертвувати, страждати, служити, віддати себе, любити.


–Що Вам допомагає переживати Адвент?

–Пригадую, як моя мама готувала мене до Різдва. Вона хотіла піти до монастиря, але не мала змоги, бо після смерті своєї мами мала залишатись удома опікуватись меншими.

Коли я вчилась у школі, мені доводилося щодня долати дорогу від дому завдовжки 8 км. Під час Адвенту мама завжди казала: «Ісус хоче народитись у твоєму серці. Коли йдеш дорогою до школи – завжди молись». І також заохочувала робити добрі вчинки, шукати, кому допомогти.

Під час Адвенту намагаюся зробити так, щоб Ісус народився через мене – через мої думки, вчинки, щоб інші могли бачити Ісуса.
Ми приймаємо Причастя, приймаємо Ісуса, але часто про Нього забуваємо. Ми будемо блаженні, тобто щасливі, якщо дозволимо Ісусу жити в нас.

Щороку ми готуємо величезний вертеп у парафії. Потім щовечора маємо адорацію перед вертепом. Майже весь тиждень я веду молитви. Часто роздумуємо над таємницею Божого народження, збираючись перед вертепом. Кожна жінка похилого віку має можливість потримати фігурку Ісуса в руках. Це дуже зворушливо, вони від цього радіють. Різдво – це дуже радісний час для нас.

Часто ви є свідком того, як Господь дає комусь зцілення. Нормальною реакцією є радість із цього приводу. Але, може, часом туди закрадається якийсь смуток?

Я багато років в Україні. І можу сказати, що я українцям не вірю. На початку зустрічей, реколекцій я підкреслюю, що моя конференція, свідчення, молитва – це приготування до Літургії. Щоразу я це повторюю по кілька разів, перепитую, чи мене почули. Бо я знаю, що найважливішою є Літургія. Але люди все одно не чекають до Літургії, не мають для цього часу. Під час Святої Меси сам Ісус хоче прийти до людей. Але вони поспішають. Коли йде молитва, то у храмі немає вільних місць, а після молитви – багато. Мені просто хочеться плакати. Як ще я можу переконати вірян у важливості Літургії? Мені боляче, бо люди не цінують таїнств, не мають часу для Євхаристії...

Сестро, дякую Вам за розмову і бажаю всіх потрібних дарів Святого Духа на шляху Вашого служіння!  

Аліна Петраускайте, КМЦ 

Довідка: 
Конгрегація Сестер св. Йосифа де Сен-Марк була заснована в Ельзасі 3 березня 1845 року П’єр-Поль Бланком, який народився 11 жовтня 1809 році у Тюркхаймі. Покликані благодаттю Бога, сестри об’єднані в цій релігійній спільноті спрямовують свої сили на Адорацію Бога присутнього у Євхаристії та для служіння бідним. Сестри активно задіяні у служінні престарілим, бідним дітям та потребуючим. Виплекані Євхаристійним Ісусом, сестри підтримують бідних та нужденних. (Джерело: сторінка сестер на Фейсбуці)









Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий