Отець Павло Вишковський ОМІ: «Під час зйомок особливо відчувалась допомога тих, хто страждав за віру»

Отче, Ви є автором сценарію до фільму «Вірити», що торкається теми переслідувань за віру в Україні в 20-тих, 30-тих і 50-тих роках ХХ ст. Головним виробником фільму виступає католицьке телебачення EWTN Україна на чолі з його директором о. Олександром Зелінським ОМІ. Як зародилась ідея написання цього сценарію?

Сценарій був написаний вже давно, ще у 2008 році. Так, після написання сценарію, я надіслав його різним кінорежисерам із надією якнайшвидше розпочати роботу над фільмом. Серед кінорежисерів з якими я спілкувався були: Мел Ґібсон, Етторе Бернабеі, брати Тавіані, Кшиштоф Зануссі та інші. Мені випала гарна нагода побувати у пана Зануссі у Варшаві, а він був у нас в офісі Католицького Медіа-Центру у Києві.

За його рекомендаціями, щоб знайти режисера, який дійсно був би зацікавлений у зніманні такого формату фільму, я зустрічався з українськими кіностудіями, а також їздив на переговори до Берліну. Усі, майже одноголосно, казали мені, що це занадто коштовна задумка, а також, що практично неможливо знайти фінансування на реалізацію такого фільму.

Так, через 10 років, у 2018 році, коли до студії телебачення EWTN Україна прийшов режисер документальних фільмів Володимир Качур, я знову із ним підняв тему створення фільму «Вірити». Пан Володимир, незважаючи на те, що вже створив понад сотню документальних фільмів для національного телебачення, будь-яким способом намагався відмовити мене від цього коштовного задуму.

Але, в команді разом із паном Володимиром працював молодий режисер Артем Шемет, який після короткого часу на роздуми, погодився взятися за режисерування фільму «Вірити». Так, міжконфесійна і міжнародна команда з України: римсько-католицький священик, греко-католицький продюсер і православний режисер розпочали підготовчі роботи над таким довгоочікуваним проєктом.


Зараз я розумію, що Бог хотів, аби над фільмом працювали наші співгромадяни, з тієї землі, на котрій полягло велика кількість мучеників за віру, а не закордонні кінодраматурги.

Продюсер фільму Ігор Качур заявив, що фільм стане даниною пам’яті тим, хто віддав своє власне життя за віру. Які моменти чи сцени зі зйомок фільму запам’ятались Вам найбільше?

Хочу сказати, що протягом усього часу роботи над фільмом і його реалізації, досить сильно відчувалась допомога тих, хто страждав за віру. Робота над фільмом проходила в дуже важкі для нас часи: часи різних обмежень і пандемії. На деякі дозволи від Міністерства, аби ми могли відзняти певні сцени з фільму, ми чекали близько 7 місяців. Також, інші сцени, в певних місцевостях, ми змогли зняти лише з третього разу, причиною цього стали карантині обмеження, введені державою у зв’язку із пандемією.


Однак, Господь Бог, в усьому нам товаришував, і врешті-решт все вдалося відзняти. Зйомки планувались за місяць наперед, але, оскільки, практично зйомки усіх сцен мали проходити назовні, для нас дуже важливою була сприятлива погода, яку, як відомо, не можна було передбачити місяць наперед. І, як говорили самі актори й кінооператори, вони не один раз переривали зйомки через дощі чи інші невідповідні погодні умови. Проте, під час зйомок нашого фільму, чогось такого подібного, дякувати Богу, не трапилося. Навпаки, ми часто ставали свідками того, наче хтось руками тримав небо, і дощу не було до кінця зйомок, які ми планували відзняти того чи іншого дня. Прагну зазначити, що під час зйомок багато людей за нас молилися. Ми також, кожну знімальну зміну розпочинали із молитви.

Одним із героїв фільму є Слуга Божий о. Людвік Вродарчик ОМІ. Чи могли б Ви відкрити секрет і розповісти нашим читачам, що буде показано у сценах, де з’являється постать цього місіонера?

Загалом, про о. Людвіка розповідає одна сцена у фільмі. Ця сцена повністю показує його життя і якою він був людиною. Так, він завжди намагався бути поруч людей, займався лікуванням їхніх тіл і душ. У нашому фільмі о. Людвік показаний, як справжній Місіонер Облат Марії Непорочної, що ніс Добру Новину аж на край землі, цим самим рятуючи життя людей. До речі, у фільмі Ви зможете побачити, як він врятував життя головної героїні пані Галини, яку сильно побили під час молитви на цвинтарі за визнання нею своєї віри.

Розкажіть, будь ласка, як проходив кастинг і чому саме на роль о. Людвіка Вродарчика ОМІ був вибраний Віталій Анжов. Якими критеріями вибору ви керувались? І якими рисами мав бути наділений актор, який, власне, і грає роль цього облата?

Пан Віталій відомий актор театру ім. Івана Франка у Києві. Незважаючи на молодий вік, він зіграв уже в багатьох фільмах. Коли ми переглядали різні зіграні ним ролі, звернули увагу на те, що під час своєї гри, він дуже схожий на о. Людвіка Вродарчика ОМІ. До того ж, його добре знав режисер Артем Шемет, який сам запропонував його кандидатуру на цю роль. Пан Анжов, перед тим, як зіграти у нашому фільмі, прочитав дуже багато різної інформації – усе, що можна було знайти про о. Людвіка, аби якнайкраще його зіграти.


Єдиним недоліком було його довге волосся, яке він не міг обстригти через підписаний ним контракт на зйомки іншого фільму, в якому мав грати роль із довгим волоссям. Але нам слід пам’ятати, що у нашому фільмі пан Анжов грає отця Вродарчика, який протягом кількох тижнів, на возі діставався до Житомирщини; до людей, які багато років не бачили священика, тому о. Людвік не мав нагоди ані голитись, ані відвідати перукаря, звідси й трохи довше волосся пана Анжова є виправданим. Окрім цього, світлини о. Людвіка, які у нас збереглися, говорять лише про часи його навчання у семінарії і перші роки священства. Так, ми не знаємо, як він виглядав, в момент, коли протягом кількох днів намагався дістатися до вмираючих без Таїнств людей.

Oстаннім часом, Ви також працювали над новим фільмом, що пов’язаний із історією життя радзьонківянина під назвою «Священик Людвік Вродарчик: щоб увійти до неба святим». Що так міцно захопило Вас у постаті цього мученика, що він став натхненням до створення чергового фільму?

Нам усім чудово знайомий фільм «З Радзьонкова на вівтарі». У ньому дуже добре і детально показано початок дороги покликання отця Людвіка, починаючи від шкільних років, далі його доросле й свідоме життя, і аж до смерті.

EWTN Україна, вже протягом кількох років висвітлює постаті свідків віри ХХ століття в Україні. Дуже радіємо, що в цій серії із уже 9 реалізованих фільмів знайшовся і 30-ти хвилинний фільм, що розкриває o. Людвіка в Окопах на основі розповідей наочних свідків тих часів, описаних у книзі пана Броніслава Яніка, «Незвичайний свідок віри на Волині», видавництва Місійні Дороги у 2018 році. Це вже третє видання, що, в досить цікавій формі, розповідає нам про служіння Слуги Божого о. Людвіка Вродарчика ОМІ, який загинув мученицькою смертю на Волині під час ІІ світової війни. Публікація входить в групу книжок, що стосуються важких моментів з історії Польщі та України, і саме на основі цієї книжки, відбулася реалізація нашого документального фільму.

В одному із листів до родини о. Людвік Вродарчик писав: «Мученики – це насіння християн, тому там, де місіонер зазнає мученицької смерті, там пізніше зерно Божого Слова, дає найщедріші плоди. Кажу ж Вам: «дають щедрі плоди, тому «жнива великі, а робітників мало». Ці останні слова – це слова самого нашого Спасителя. Далі Спаситель говорить: «Просіть, отже, Господаря жнив, аби послав робітників до свого виноградника». Це слова Господа Ісуса Христа, який передбачив своїм Божественним оком майбутнє розростання гірчичного зернятка, тобто Царства Божого. Так, Свята Церква до сьогоднішнього дня повторює ці слова Господа Ісуса, а робітниками у Господньому винограднику – є місіонери. Отже, бачимо, що Царство Боже розширилось би, якби було більше місіонерів». Про що сьогодні ми повинні просити у Бога, молячись в намірі місіонерів, працюючих у Господньому винограднику?

Потрібно, насамперед, просити Бога, згідно із заохоченням Господа Ісуса і отця Лювіка про нові покликання до священицького та чернечого життя. Сам Ісус говорв: «Просіть Гоподаря жнив, аби вислав працівників на жниво своє». Також, потрібно молитися і просити про місійного духа, аби зростала кількість тих, які підуть проголошувати Христа на край землі.

Сьогодні місія є всюди, де є ми, і як повторює папа Франциск: «Нехай молоді люди не бояться віддавати життя для місії і жити місією». Просімо Бога також про витривалість для місіонерів, адже о. Людвік Вродарчик, незважаючи на те, що багато хто боявся і втікав, залишився вірним Богу до кінця.


І, врешті, на кінець, хотів би побажати, аби в Радзьонкові, якнайшвидше відчинились кінотеатри, і кожен бажаючий міг би подивитися фільм про о. Людвіка.

Переклад Богдан Кузьменко ОМІ