Василій (329–379) народився в Кесарії Каппадокійській (нині Туреччина), у глибоко побожній родині: його бабуся, мати, сестра і брати теж досягли слави вівтаря.
Отримав хорошу освіту в Кесарії, Константинополі й Афінах, де познайомився з Григорієм з Назіанзу. У рідному місті 356 року після свого отця обійняв кафедру риторики. Паломництво до східних пустельників (Єгипет, Палестина, Сирія) у 357–359 роках і приклад святого життя його сестри Макрини Молодшої наново відкрили Василієві глибину християнства.Повернувшись у рідні краї, заснував монастир на річці Іріс, де жив у молитві й аскезі, оплакуючи змарновані роки. Занурений у духовне життя, Василій не бажав шукати нічого іншого, крім Христа й виконання Його волі. Дороговказами для нього стали Святе Письмо й учення Отців Церкви, а способом буття – діяльна любов.
Написав устав для ченців, який був взірцем для всіх наступних (його згодом узяв за взірець святий Бенедикт із Нурсії). 360 року взяв участь у Константинопольському синоді, 364 отримав свячення, а 370 став єпископом. Мужньо боровся з аріанською єрессю, наполегливо, але ласкаво повертав вірних до правдивої віри в Христа, вказував на Святу Літургію як на джерело духовності, заохочував до частого Причастя, складав молитви, опрацював псалми та привчав простий люд молитися ними. Василій захищав Церкву: як від викривлення віри та світських втручань, так і від занедбань із боку кліру. Для вбогих і паломників побудував притулок, життям свідчив про Христа.
Як теолог, Василій не так навчав, як оспівував Божі таємниці. Доклався до формулювання тринітарної віри Церкви та прославляв дівоцтво Марії. Найвидатніші його праці – «Проти Євномія», «Про Святого Духа», «Моральні правила», «Чернечі правила»; також залишив по собі проповіді й листи. Його вважають одним із чотирьох великих східних Отців Церкви.
Зображають святого в єпископському або чернечому вбранні. Атрибути – Євангеліє, череп, голуб, паллій, модель храму.
Покровитель ордену василіян, літургістів, екзорцистів.
Уклала Юлія Бойко