24 липня – довільний спомин святого Шарбеля Маклюфа, пресвітера

Із родинного дому святий виніс глибоку віру. Навчався в місцевій невеличкій школі просто неба. У 14 років розпізнав покликання до чернечого життя, однак за Божим голосом пішов тільки пізніше, 1851 року, попри супротив матері. Вступивши до новіціату, узяв ім’я Шарбель на честь мученика з ІІ століття.

Після філософсько-теологічної освіти отримав свячення (1859) та 16 років долав дорогу до святості в Аннайському монастирі, розкриваючи дари, які отримав від Господа. Під час мусульманської агресії проти християн опікувався біженцями та посилив покутні практики й піст, молячись про переслідувачів і постраждалих. У спільнотному житті зростав у покорі й послуху, нічого не чинив без дозволу настоятеля, у мовчанні й тиші шукав єднання з Богом.

1875 року отримав дозвіл оселитися в пустельні, де перебував до кінця життя. Центром кожного дня для Шарбеля була Літургія, а улюбленою молитвою – адорація Пресвятих Дарів. Уже за життя пустельника вважали святим: багато людей приходило до нього з проханням про молитву та пораду. Його молитвою були врятовані поля від нашестя сарани, за його заступництвом ставалися різні чудеса й оздоровлення. Після смерті Шарбеля чудес іще побільшало. Протягом 45 ночей його могилу оточувало дивне сяйво. Коли гріб відкрили, тіло святого виявилося не просто нетлінне, а й єлеоточиве.

Папа Павло VI, який канонізував Шарбеля 1977 року, назвав його символом єдності Сходу й Заходу.

Зображають святого в чернечому вбранні, часто в капелюсі, із заплющеними очима. Використовують фотографії (Шарбель був зафіксований на світлині серед маронітських місіонерів, які 1950 року прибули помолитися біля його тіла).

Уклала Юлія Бойко