Історія життя кармеліта босого, якого Бог вів дивовижними життєвими шляхами. Між іншим, через Україну також. У 1859 році в районі Конотопа він, ще як військовий інженер, брав участь у спеціальних роботах пов'язаних з будівництвом залізниці Київ-Курськ.
Дитинство і молодістьСвятий Рафаїл народився у Вільно, 1 вересня 1835р., в шляхетській польській сім’ї. Батьками його були Андрій Каліновський, професор математики в Шляхетському інституті та Юзефа Полонська. Малий Юзеф – таке ім’я отримав св. Рафаїл у день св. Хрещення – не побачив усмішки своєї матері, бо вона померла кілька тижнів після його народження.
Вихованням хлопця зайнялася його тітка Вікторія, яка стала другою дружиною професора Каліновського. Після дев’яти років старанної опіки над улюбленим племінником відійшла і вона до вічності. В цій ситуації овдовілий мужчина і батько п’яти дітей (двоє від першого, троє від другого шлюбу) змушений був одружитися втретє. Вибір впав на Софію Путкамер, дочку Марилі Верещак, яку увіковічнив у своїх поемах Адам Міцкевич. Святий Рафаїл охоче називав її мамою.
Хлопець перейняв від чудової, боголюбивої сім’ї побожність, ввічливість і елегантність. Він ніколи не забував про своїх рідних, тому що був дуже до них прив’язаний. У радощах і смутках, у піднесенях і на засланні "завжди про них пам ‘ятав і посилав їм квіти, які сам збирав на луці, як символ ніжної вдячності".
Перші роки навчання
Коли Юзефові виповнилось дев’ять років, він розпочав навчання в Шляхетському інституті у Вільно, де його батько був професором і директором. Хлопець відрізнявся інтелігенцією і зразковою поведінкою. Один з його шкільних друзів, Станіслав Славінський, розказує: "Юзеф Каліновський, мій приятель з Шляхетського інституту, був обдарованим учнем. Кожного року він блискуче здавав всі екзамени і отримував нагороди. Після закінчення навчання він отримав золоту медаль, а його прізвище викарбували на мармуровій таблиці, яка нагадує про його перебування в інституті". Єжи, наймолодший брат Юзефа, пригадує: "Мій батько, вимогливий педагог, сказав якось, що абсолютно нічого не може закинути Юзефові".
Від батька Юзеф успадкував любов до математики і інших точних наук, тому він стає студентом Миколаївської військової інженерної академії в Петербурзі. Йому дуже подобалось будівництво доріг і мостів,але на ці напрями студентів вже тоді не приймали.
Інженер і геометр
У 1859 р. Каліновський закінчив навчання і став поручником. Щоб залишити морально нездорове і релігійно байдуже середовище, він покинув Петербург і почав працювати при проекті залізничної дороги Курськ-Київ-Одеса. В цьому специфічному оточенні, подалі від шуму і галасу великого міста, він відчував себе ближче до Бога і переборов симптоми кризи віри. “При цій постійній самотності - пише він до своєї родини, - я вмів виробити в собі внутрішнє життя і скажу вам щиро, що ця постійна праця над собою і з собою, далеко від людей, зробила в мені велику зміну в кращу сторону. Я пізнав велику потребу закріплення релігійних понять і остаточно до них повернувся. "Одночасно зростає його пошана до Королеви Неба. В своїх "Спогадах" він розповідає нам як прокинулося в ньому "почуття віри в заступництво Діви Марії".
Капітан генерального штабу
На жаль, будівництво залізниці було перервано на невизначений термін. Юзеф залишає залізницю за власним бажанням і через те, що він не хотів поселитися в Петербурзі, його переводять у фортецю у Бресті Литовському на посаду керівника інженерних робіт. Каліновський прибуває туди у вересні 1860 р. Життя складається досить непогано – він стає капітаном генерального штабу. Та власне там Юзеф переживає час великих сумнівів, які штовхають його до висновку, що військова кар’єра не є його покликанням. У Бресті Литовському Юзеф Каліновський зрозумів, що професія військового в царській армії перечить його патріотичній поставі. Тому він просить відставки зі ступеня капітана і шукає інше місце праці.
Учасник Січневого повстання
Юзеф Калиновський, як мало хто, знав мілітарну силу царської армії і міг передбачити, що повстання було приречене на поразку. “Занадто ясно поставала перед душею суперечність беззахисного народу з суперечністю уряду, який володіє великою збройною силою. Святий Рафаїл так описує в "Спогадах" свою діяльність у повстанні: "Передусім я у своїй діяльності старався приносити допомогу, а там, де це було можливе, рятувати людське життя".
Він знав, що людина реалізує себе в служінні іншим людям. Цей принцип керував ним тоді, коли він приєднався до повстання, хоча й передбачав, що воно буде придушене. Мав він тільки одну мету: рятувати повстанців: "відмовляти інших від вчинення помилки".
Арешт і вирок
Після довгого і таємного шпіонажу в ніч з 24 на 25 березня 1864р. росіяни арештували Юзефа Каліновського і ув’язнили в подомініканському монастирі, який став в’язницею для повстанців. Він був одним з останніх керівників повстання, що перебував на волі.
Його провина була особливо важкою: екс-капітан царського війська став Військовим Міністром у повстанні проти царя. Тому вирок, який видав військовий суд 2 червня того ж року, був найважчий: смертна кара! Численні прохання його родичів, загальна повага, а передусім лист який він сам написав до Муравйова, посприяли тому, щоб "Нерон поляків" змінив смертну кару на 10 років примусових робіт у Сибірі.
У дорозі на Сибір
Разом з іншими чисельними засланцями Каліновський вирушив у дорогу на Сибір. Ця подорож тривала дев’ять місяців з Вільно через Петербург, Москву, Перм, Тобольськ, Томськ, Красноярськ, Іркутськ аж до берегів озера Байкал. Подорожували залізницею, на човнах, заржавілих кібітках, на санях, а потім пішки через невивчені болота і лід, виставлені на хвороби і нескінченні марші. Каліновський зіткнувся з матеріальною і духовною убогістю мешканців тундри.
Багато його товаришів померло в дорозі. "Місто Перм було місцем збору, з якого засуджених розсилали на схід… "– згадує Каліновський. "Від самої Пермі включно до Далекого Сходу величезні простори перед Уралом і поза ним ставали безграничним кладовищем десятків тисяч жертв, викинутих назавжди з лона власного народу. Вони вже назавжди поглинуті".
"Архангел Товита”
Вдалу назву "Архангел Товита" має біографія святого Рафаїла авторства Ілсе Лейтенберга. І дійсно, святий Рафаїл був справжнім другом, товаришем в подорожі, схожим до архангела, який подорожував разом з Товитом у Старому Завіті. Особливо в дорозі на Сибір. У цей болісний час він завжди пам’ятав про інших, міг не тільки героїчно долати біль і терпіння, але також ділився всім, чим міг, всім, що мав: шматком хліба, сорочкою, усмішкою.
У Сибіру працював у соляній шахті в селі Усолі, що на острові річки Ангари поблизу Іркутська. Після амністії від примусових робіт Юзеф і надалі був змушений перебувати в околиці Іркутська. Там він присвячував свій час для навчання депортованих дітей і також допомагав отцю Кшиштофу Шверніцькому, пароху цілого Сибіру, готувати дітей до першого Святого Причастя. Дякуючи о. Кшиштофу, Юзеф вів багате духовне життя, заглиблювався в духовну літературу, часто приймав св. Тайни. Згідно його власних слів, все це він робив для того, щоб приготуватись до духовного стану, до якого давно відчував покликання.
Нарешті вільний
2 лютого 1874р. Каліновський знову став вільною людиною. Але в декреті про звільнення була дуже жорстока умова: влада забороняла йому поселятися у Литві. Він повернувся з сибірського вигнання з репутацією глибоко віруючої і морально дозрілої людини. Крім того, він був знаний як добрий вихователь молоді. Багато шляхетських сімей у Польщі пропонували зайнятися вихованням їхніх дітей; там він міг оселитися, так як заборона проживання стосувалась тільки Литви, а не Польського Королівства. Та він приймає пропозицію князя Владислава Чарторийського, який проживав у Парижі, займатися вихованням його сина Августа.
Біля ніг Ясногірської Мадонни
Зустріч з князем Августином Чарторийським була запланована на перші дні вересня 1874 року в Кракові. По дорозі до давньої столиці Польщі Каліновський затримався в Ченстохові, де "побачив силу-силенну людей, що заповнювали всі альтани костелу і монастиря з надією зблизитись до вівтаря Мадонни і віддати їй честь". Марії він довірив реалізацію свого покликання до монашого життя.
Біля князя
Після зустрічі зі своїм учнем та вихованцем Августом у Синяві – маєтку Чарторийських у південній Польщі і, провівши там кілька днів, вчитель і вихованець разом вирушили поїздом до Парижа. В колі видатних особистостей польської еміграції Юзеф Каліновський був знаний як хороший вчитель, вірний друг, часто як вихователь молодого князя, а передусім як його духовний наставник. Невдовзі князь захворів туберкульозом, і лікарі порадили йому змінити клімат. У пошуках лагідного клімату і здорового повітря Каліновський з вихованцем побував у Трувіль і Ментоньє, в Піренеях і Альпах, в Італії і Швейцарії. Ті подорожі тривали З роки. Даючи власний приклад глибокого духовного життя, Юзеф старався передати своєму підопічному найвищі ідеали святості. Кожного дня, звичайно разом з Августом, він брав участь у святій Літургії, часто приступав до святого Причастя. Часто його бачили глибоко заглибленого у молитву.
Покликання на Кармель
За час вчителювання і опіки над князем Каліновський добре познайомився з родиною Чарторийських і вважався за божу людину. Він привернув до себе особливу увагу тітки Августа, княгині Марії Ксавери Чарторийської, кармелітанки босої з Кракова, мрією якої було відновлення Кармелітанського Ордену в Польщі. З цією метою вона шукала відповідних людей і в Каліновському вона побачила посланця Божого Провидіння, якого, зрештою, разом зі своєю спільнотою, вимолила у Бога. Юзеф вирішує вступити до Ордену Кармелітів Босих. Покликання він почув у голосі, який кликав його на Кармель.
Новіціат у Граз і навчання в Рааб
26 листопада 1877 року Юзеф Каліновський одягає кармелітанський габіт і отримує нове монаше ім’я: брат Рафаїл від святого Юзефа. "Благословенний Бог”, пише сорокадвохрічний монах до своїх рідних у Вільно, який запровадив мене під гостинний дах братів святої Діви Марії. Тепер мені не залишається нічого іншого, як віддатися йому до кінця і ніколи вже від Нього не відходити".
І з цією молитвою вдячності на устах і минув перший рік новіціату: в тишині, самотності, зосередженості, в повному запалі вивчення кармелітської харизми. Читаючи твори святої Терези і святого Йоана від Хреста, він готувався до монаших обітів. Після складення перших монаших обітів брата Рафаїла скеровують до конвенту в Рааб в Угорщині з метою поповнення філософсько – теологічних знань. Там 27 листопада 1881 року він склав довічні монаші обіти, після чого прибув у Черну біля Кракова у єдиний вцілілий монастир Кармелітів Босих.
У польському Кармелі
15 січня 1882 року єпископ Альбін Дунаєвський висвячує брата Рафаїла від святого Юзефа на священника. Тепер наступає 25-літній період напруженої праці і зміцнений ласкою святих Тайн Отець Рафаїл вкладає в працю священника всю свою енергію і багатий життєвий досвід. Молитву, працю, навчання – все він присвячує іншим, для того, щоб служити допомогою в реалізації євангельських ідеалів. Впродовж періоду монашого життя він обіймав багато відповідальних посад у провінціях і в монастирях. Своєю самовідданою працею отець Рафаїл добився відродження Ордену Кармелітів Босих на польських землях. Він був справжнім учнем Христа, а для братів був прикладом для наслідування.
Духовність святого
Щоб ближче пізнати святого Рафаїла, слід зазначити, що він був людиною дії і ініціативи, шанованим сповідником і духовним провідником, апостолом єдності скандально поділених церков. Ще до вступу в орден, він був прекурсором апостольства мирян, а в ордені інтерпретатором теології монашого життя. Він не створював своїх теорій тільки на письмі, але жив ними. Святі ж бо не відділяють науки від життя, і він також навчав прикладом свого життя.
"Ходяча молитва"
Сучасники називали отця Рафаїла "ходячою молитвою". Він постійно нагадував своїм братам: "Нашим головним завданням у Кармелі є в усьому, що ми робимо, розмовляти з Богом". Тому прагнув власне через молитву розбудити життя Кармелю і зміцнити його суворістю, тишиною і зосередженістю – такими ідеалами жив він сам.
Людиною молитви Каліновський став вже на Сибірі, адже молитва дала йому силу, щоб пережити недолю вигнання: "Світ всього може мене позбавити, але залишиться одна недоступна для нього схованка: молитва". У важкі хвилини сибірського вигнання молитва була для нього всім: "Крім молитви, я не маю нічого, що б я міг пожертвувати: її можна вважати єдиною моєю лептою. Постити мені не можна, милостиню не має з чого давати, до праці немає сил. Залишається тільки терпіння і молитва. Особливих скарбів я не мав і не хочу мати".
Він прагнув бути тихою, непомітною людиною, старався не виділятися з натовпу. Але йому це не вдавалося, бо по натурі він був людиною, яка діяла на інших через молитву, через свою глибоку релігійність. Його молитва була молитвою правдивою, щирою і ніколи не була закрита на потреби інших. Навіть навпаки, вона вела його до альтруїстичної служби і допомоги ближнім.
Остання хвороба і свята смерть
Земне життя святого Рафаїла закінчилося восени 1907 р. у Вадовіцах. Останні місяці життя, виснажений працею і хворобами, він дуже страждав. В одному з листів до свого приятеля отця Вацлава Новаковського, капуцина, отець Рафаїл написав: “Завтра день всіх померлих. Будучи малим хлопцем, я мав сон-видіння, що у цей день помру. Можу померти, а можу і не померти, та висповідатись не зашкодить. Тому я сердечно тебе вітаю і прошу про “De profundis”.
Отець Рафаїл помер 15 листопада і той сон-видіння з дитячих років в якомусь сенсі сповнився, бо він вмирав як монах-кармеліт, а саме в кармелітському календарі 15 листопада згадуються покійні Ордену Кармелітів Босих.
За матеріалами Кармель
Зображення Karmel