1 листопада – урочистість Усіх Святих

З цього приводу неодноразово мусили терпіти випробовування та переслідування, тепер однак великою є їх нагорода в небі. Церква згадує не лише офіційно визнаних святих, тобто беатифікованих і канонізованих, але також всіх вірних померлих, які вже досягли спасіння і перебувають в небі. Вона бачить в них своїх заступників у Бога і приклади до наслідування.

У перших століттях християнства в Церкві не згадувалось жодних святих. Найраніше віддавалось пошану Божій Матері. Потім культом оточувалось мучеників, відвідуючи їх могили в день народження для неба, тобто в річницю смерті. У ІV столітті на Сході обходилось одного дня спомин всіх мучеників. З часом пам'яталось також про пап римських, ченців і діви. Більшого значення урочистість Всіх Святих набрала у VII столітті, за часів папи Боніфація ІV, який замінив язичницьку святиню, Пантеон, на храм Найсвятішої Марії Діви і Всіх Мучеників. Урочисте освячення святині разом з покладенням реліквій мучеників відбулося 13 травня 610 року. Річницю освячення святкувалось щороку з численною участю вірних, та самий папа римський брав участь в св. Месі. Вже близько 800 р. спомин Всіх Святих обходився в Ірландії і Баварії, але 1 листопада. За папи Григорія ІV, який жив у IX столітті, імператор Людовик розширив свято на всю свою державу, а у 935 р. Іван XІ - на всю Церкву. Таким чином локальне свято Риму і деяких Церков стало святом вселенської Церкви.
Сьогоднішня урочистість є немовби відповіддю, великим і гучним "Амінь" на слова з Визнання віри: «Вірую в спілкування святих». Про велич, силу, красу і тріумф святих говорить нам Літанія до Всіх Святих, якою Церква в особливо важливих подіях свого життя просить їх заступництва. Літанія до Всіх Святих належить до найстарших літанійних молитов Церкви і як єдина виступає в літургійних книгах. Найвищий Пастир своєю апостольською владою вписує до неї безперервно нових героїв віри, любові Бога і ближнього.

Урочистість Всіх Святих пригадує нам про наше майбутнє, про найбільш автентичне та загальне покликання людськості: творити велику родину Божих дітей у небі. Таку мету вказують нам своїм прикладом брати і сестри, яких Церква на протязі століть визнала святими та блаженними, щоб були для нас взірцями та провідниками.
Бог усіх нас кличе до святості. Дізнаємося про це з Його листа до людей, тобто зі Святого Письма: «Будьте святими, бо я святий» - говорить Господь. Покликання до святості є постійно актуальним, бо сьогодні Церква та світ потребують людей святих. Святість є плодом співпраці людини з Богом. В кожній людині Бог зроджує прагнення великого та шляхетного життя, життя автентично християнського, прагнення святості. Прикладами такого життя є для нас святі, які були вірні Богу та не боялися навіть страждати за віру в Нього. Скільки понад часової науки випливає наприклад з життя св. Перпетуї, яка жила в ІІІ столітті. Батько намовляв її, щоб відреклася віри. Хотів врятувати її життя для себе, для світу. Тоді вона запитала батька: - Чи бачиш цей глечик? - Бачу – відповів він. – Чи можна його назвати чимось іншим, ніж він є в дійсності? – Ні. – Так само і я не можу називатися інакше, як лише тою, ким я є, тобто християнкою.

Отже, бути святим – це бути правдивим християнином, це жити автентично християнським життям. Святість асоціюється нам неодноразово з чимось недосяжним, далеким, не призначеним для нас. Однак, власне нас, людей слабких та грішних, Господь кличе до прямування дорогою святості. Святість – це не лише мучеництво за віру чи героїчні подвиги, до яких Господь кличе деяких людей. Святість – це також щоденна вірність Господу, яка проявляється в почитанні Бога щирим серцем та виконуванні щоденних обов’язків з любові до Бога та ближнього. Одного разу Св. Йоан Боско запитав Домініка Савіо, чому він є сумний. – Переживаю неспокій, бо хочу бути святим, але не знаю, чи мені це вдасться – відповів Домінік. Тоді великий вихователь сказав йому: - Якщо хочеш бути святим, мусиш бути радісним та слухняним. Домінік з посмішкою відповів: - Це дуже легко, і я буду святим.
За прикладом святих стараймось як найкраще виконувати свої релігійні, професійні та пов’язані з нашим станом обов’язки, жертвуючи усе на Божу славу. До великої мети, якою є святість, дуже часто потрібні є щоденні малі кроки, щоденне свідчення життям про те, що ми є християнами, тобто Божими дітьми. Св. Йоан в І листі закликає нас, щоб ми придивилися своїй християнській гідності. «Любі, – пише він – ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо його як є» З вдячністю Богу за гідність Божих дітей, стараймось пізнавати та наслідувати приклади святих, щоб ми могли після закінчення нашого земного паломництва, зустрітися з ними у Небесному царстві.

Опрацював о. Олександр Зелінський ОМІ