Проповідь Папи в Софії: Бути християнином означає повірити в Божу любов

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

Психологія гробниці

Коментуючи євангельську розповідь про зустріч воскреслого Ісуса з учнями на березі Галилейського озера, Папа звернув увагу на те, що ця подія відбулася на тому самому місці, де на кілька років раніше Христос покликав Петра, заохотивши покинути ремесло рибалки, щоби стати «рибалкою людей». Попри зустріч зі вже воскреслим Ісусом, Петро повертається до попереднього життя: «Іду рибу ловити». Інші приєднують до нього.

«Здається, вони роблять крок назад; Петро бере в руки сіті, яких зрікся задля Ісуса. Тягар страждання, розчарування, навіть зради, перетворився на камінь, який важко усунути з серця учнів». Добра новина про Воскресіння ще не вкоренилася в їхніх серцях.

Господь знає, яка сильна в нас спокуса повернутися до попередніх справ. Ці Петрові сіті, як і «єгипетська цибуля», у Біблії є символом ностальгії. Коли справи йдуть не так, як ми сподівалися, виникає спокуса піддатися знеохоченню й опустити руки. Це «психологія гробниці», яка прив’язує нас до «солодкавого смутку, що, мов міль, нищить надію», а це загрожує спільноті «сірим прагматизмом».

Бог кличе, дивує і любить

«Але саме туди, в поразку Петра, приходить Ісус, розпочинає все наново й терпеливо виходить йому назустріч, кажучи: "Симоне". Це ім’я першого покликання. Господь не чекає на ідеальні ситуації чи настрої, а творить їх», – сказав Папа. Він наголосив, що Господь не втомлюється кликати і що в Ісусі «Бог намагається завжди дати новий шанс». «Коли Його приймаємо, то здіймаємося вгору, обіймаємо своє найкраще майбутнє не як можливість, а як реальність. Коли орієнтиром нашого життя є Ісусів поклик, тоді омолоджується серце».

Господь запрошує нас чинити дивовижні речі. Зустрівши учнів із порожніми сітями, Він спонукає «наново ризикнути». «Господь несподіваного розбиває параліч замкненості, повертаючи мужність, спроможну перемогти підозри, зневіру та страх, що ховаються за підходом "так завжди робилося"».

Бог кличе й дивує, бо любить. Його мова – любов, і Він просить Петра й нас налаштуватися на цю мову, запитуючи: «Чи любиш мене?» Петро прийняв запрошення та зрозумів, що «любити означає перестати ставити себе в центрі», а тому відповів: «Ти все знаєш». Він визнає себе слабким і покладається на Господа, на Його силу й любов.

«Господь нас любить: саме в цьому полягає наша сила, яку ми запрошені оновлювати щодня. Бути християнином – це покликання покладатися на те, що Божа любов більша за будь-які обмеження чи гріхи. Бог – це любов, яка любить, дарує себе, кличе й дивує», – наголосив Папа.