Найважливіше у питанні залежності – досягнути дна

Які побічні ефекти залежність від комп’ютерних ігор  мала на твоє життя?

Сергій: Це нездатність відмовитися від ігор, проведення за грою всього вільного часу протягом десятків років. Нездатність будувати кар’єру, родину, заробляти гроші, слідкувати за своїм здоров’ям. Як наслідок декілька хронічних захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату (грижі міжхребцевого диска). Поступова втрата інтересів у реальному світі та соціальних відносин, а також депресивний стан та втрата сенсу життя. Наслідком залежності теж була прогресуючий стан агресії та емоційні розлади.

Станіслав: Спочатку протягом багатьох років все було нормально. Батько купив комп’ютер, коли нам з братом було 13 років. І десь до 25 років я не відчував проблем, хоча час гри з часом постійно зростав. Головною проблемою спочатку була втрата часу, проте я не особливо відчував, що маю щось цінне і це витрачаю. Згодом виникли проблеми зі здоров’ям. Через довге перебування у непорушних позах тіла почала страждати спина, боліти шия, навіть розвинулися психосоматичні хвороби. Від емоцій, отриманих в іграх, у мене почали трястися руки. Був навіть період, коли виникали панічні атаки, що частково було пов’язано з комп’ютерними іграми. Соціальне життя відійшло на задній план, втрачалося усвідомлення реальності навколишнього світу. Ще одним негативним наслідком було розірвання відносин з іншими людьми та  відчуження  від реальності, адже весь мій інтерес був зосереджений на комп’ютерних іграх. Всі мої досягнення зводилися до прокачування власного акаунта у грі. Мені здавалося, що найважливіше отримати бали чи зірки. Але це виявилося порожнечею, яка в один момент зникла. Виявилося, що всі мої зусилля були марними, що, як наслідок, породило велике розчарування.

Чи на появу залежності впливає жанр та різновид гри чи навпаки звикання може  виникнути від будь-якої?

Станіслав: Я не спостерігав чи є  якась різниця. Мій досвід показує, що різним людям подобаються різні типи ігор. Комусь подобаються стрілялки, комусь стратегії… Це залежить від багатьох факторів. Але фактично залежність розвивається від всіх типів ігор.

Скільки часу треба грати, щоб людина стала залежною?  І які стадії хвороби ти  пройшов?

Станіслав: У всіх по різному. У мене це зайняло досить тривалий період. Я грав десь 15 років і не вбачав для себе шкоди. Втім проблеми виникли задовго до того, як я їх почав помічати. Залежність – це процес, який розвивається досить повільно. Головна стадія – це збільшення часу вживання. Треба було все більше і більше грати, щоб отримати розслаблення, відпочинок, задоволення. А потім ефект взагалі перестав приходити, скільки б не грав. Я довго заперечував, що маю залежність. Казав собі, що все нормально і граю задля свого задоволення. Наступна стадія заперечення, коли зрозумів, що це негативно на мене впливає, то почав брати під контроль та обмежувати час ігор. Але зриви траплялися все частіше. Потім ця стадія плавно переходить у третю, коли вже починаю розуміти, що не можу нічого зробити та повністю втратив контроль. І хоча весь період третьої стадії я ще намагався своїми силами це вирішити,  наприкінці все ж визнав, що залежний. І це спонукало мене звернутися за допомогою і прийти до товариства. 

Ти повністю відмовився від ігор чи все ж таки обмежив час гри?

Сергій: Я грав близько 30 років, тепер повністю відмовився від комп’ютерних та відеоігор.

Чи правда, що у гравців поступово зникає усвідомлення, що є реальне, а що віртуальне, а звідси  контакт з навколишнім світом?

Сергій: У будь-якого залежного порушується контакт з собою та навколишнім світом. Більш того, залежні втрачають інтерес до реальності. Складність виходу з залежності пов’язана зі зростаючим запереченням хвороби. Наприклад, я розумів, що моє життя зруйновано, але мені емоційно було все одно, навіть попри зрілий вік та здатність інтелекту і розуму оцінити наслідки. Найважливіше у питанні залежності – досягнути дно, щоб від нього хоча б трохи відчути, що з залежністю треба щось робити, що треба видужувати.

Станіслав: На якомусь етапі все зливається. Ігри та реальність все це змішується і здається, що це один процес. Не те щоб не розрівняв, де перебував, просто життя сприймалося, як додаток до гри, необхідний елемент, щоб я надалі міг продовжувати грати. Такий собі синдром звуженої свідомості, коли переставав помічати все навкруги, залишалися тільки думки про гру. Пам’ятаю, одного разу навесні йшов по одному прекрасному парку, все цвіло і пахло, під цими арками й квітучими деревами, при цьому я нічого не бачив, навіть не чув запахів. Йшов ніби у тунелі й нічого не відчував. Так повністю свідомість відсікається від реальності та втрачається контакт з навколишнім світом.

Чи має значення вік початку гри у комп’ютерні ігри чи все ж вирішальна роль належить схильності до узалежнення?

Сергій: Залежність не зводиться до психологічних чи генетичних питань. Анонімні комп’ютерні гравці не вдають із себе експертів у питаннях розвитку залежності. АКГ допомагає видужувати залежним, хто звичайно  цього хоче, інструментами 12 кроків, які перейняла з 12 кроків Анонімних Алкоголіків.

Станіслав: Можу поділитися лише своїм досвідом, адже не маю статистичних даних. Мій досвід показує, що чим раніше людина почала грати, тим ситуація буває гіршою. Тоді залежність є  сильнішою, а стадія тривалішою. Звичайно бувають виключення, коли люди не грали, а тут починають і стають залежними. У моєму випадку і психологічні, і генетичні фактори до узалежнення поєдналися. Вважаю, що маю вроджену схильність до комп’ютерних ігор чи інформації. Я байдужий до алкоголю. Були періоди, коли пив, але потім швидко це залишав і вже спокійно не приймаю спиртного. Пробував палити, але теж швидко кинув. А ось інформація, комп’ютерні ігри стали для мене залежністю. Тому тут є місце генетичній схильності, проте важко визначити, що було головним чинником. Думаю, все у цьому випадку склалося  разом.

Для багатьох інтернет ігри – це джерело доходу. Навіть проводяться міжнародні турніри з кіберспорту. За твоїми спостереженнями чи такий спорт може призвести до залежності та  чи  багато серед гравців залежних?

Сергій: Аналогічне питання про механізм залежності. Сам по собі об’єм ігор не робить людину залежною. Залежність виникає, коли людина не здатна контролювати кількість ігор, які вона вживає.

Станіслав: Як правило, серед професійних гравців-кіберспортсменів немає залежних. Вони вільно контролюють гру, потім встають і займаються іншими справами. Насправді коли виникає залежність, то людина не може бути професійним гравцем, бо хвороба руйнує: падають показники, досягнення, рейтинги. За деяким виключенням, певний час залежна людина може займатися цим видом спорту, але потім все одно йде з нього. Але серед тих, які прагнуть стати кіберспортсменами є багато залежних, які мають ілюзію, що можуть досягнути успіхів. Але залежність не дасть їм розвиватися.

Де знайти допомогу тим, які уже потрапили у тенета залежність від комп’ютерних ігор і де знайти контакт таких груп?

Станіслав: Головною  умовою допомоги для тих, які вже стали залежними від комп’ютерних ігор, як, втім і в решті 12 крокових спільнотах, є бажання самої людини перестати грати. Поки людина  сама не захоче кинути, поки вона не досвідчить стільки болю, який змусить її захотіти позбутися залежності, шанси на одужання є досить малими. Досвід показує, що правильна поведінка родичів залежного  також може допомогти йому усвідомити його проблеми. Але ефективність передусім залежить від готовності самого ігромана. 

Сергій: Ось номер телефону для зв’язку з учасником товариства, який на цей час несе служіння по контактах з громадськістю (89854514209). Крім того, ось наша пошта [email protected] та сайт https://www.cgaa.info/ru/online-meetings-ru/, де можна знайти детальну інформацію про залежність від комп’ютерних ігор. Маємо також чат у WhatsApp, куди мають доступ лише комп’ютерні ігромани, які стали членами товариства.

Джерело: Родина