Дівчина, яка поширювала «запах Христа»

Марта Марія де Лос Ангелес народилася 1 березня 1969 р. у багатодітній сім’ї іспанських католиків з міста Ла-Коруньї і була другою з чотирьох сестер. Коли дівчинці виповнилося декілька місяців, родина переїхала до міста Бургос. Там Марта у віці 8 років приймає Перше Причастя. Її родина належала Opus Dei, тому дівчина сама деякий час відвідувала клуб для молоді. Марта нічим не відрізнялася від своїх однолітків: любила катання на лижах, плавання, займалася легкою атлетикою, де отримала свої перші нагороди. Бог обдарував її чудовим голосом та здібністю до гри на гітарі, з якою вона майже не розлучалася. За свідченням її друзів, вона була дуже турботливою і готовою завжди прийти на допомогу.

Попри те, що її сім’я жила глибоким духовним життям, це не вберегло Марту від підліткової кризи віри, яка проявлялася у певній байдужості до релігійних практик, хоча вона повністю ніколи не відмовлялася від участі у парафіяльній спільноті. Це також був час перших закоханостей та студентського навчання. Марта Марія вирішує обрати професію журналіста, а тому вивчає мови і вирушає до Великобританії, щоб вдосконалити свою англійську. У жовтні 1988 р. вступає на навчання до Мадридського університету на факультет журналістики, фотографії та звуку.

Переломним моментом у її житті стала поїздка разом з іншими парафіянами у 1990 році на зустріч Тезе. За свідченням друзів, там її доторкнув Христос і підхопив своєю любов’ю. В одному зі своїх листів вона описує цей досвід наступним чином: «Коли ти відкриваєш щось важливе у своєму житті і усвідомлюєш фундаментальні речі, які до того часу залишалися тобою непоміченими, ти справді відчуваєш себе у мирі…».

Повернувшись додому, вона вирішує змінити своє життя і нову сторінку розпочати з генеральної сповіді. Проте священик з сусідньої парафії, до якого вона звернулася, з невідомих нам причин не дає їй розгрішення і це стає причиною страждання та докорів сумління.

Вона навіть думала, що Бог її покинув. На що одна з подруг відповіла: «Бог любить тебе, що б ти не зробила» і поділилася власним досвідом спілкування з батьками. Адже Небесний Отець набагато кращий за наших земних батьків. Через кілька днів до сім’ї цієї подруги завітав священик з неокатехуменату, і на зустріч також запросили Марту. Після вечері священик пропонує відвести її назад додому і там у машині вона розповідає йому все, що тоді гнітило її серце. Та сповідь наповнює її радістю та дарує душевний мир. Дівчина хотіла більше дізнатися про Неокатехуменальну дорогу, адже досвід прощення гріхів спонукає її «віддати Богові все, як знак вдячності».

Цей досвід став революційним у житті дівчини, вона каже, що з Ісусом все стає легше, і всі виграють. У своєму духовному щоденнику вона записала, що «Бог змусив мене побачити свою Славу, захопив мене і захистив від спокус».

На весіллі своєї старшої сестри у вересні 1990 року Марта знайомиться зі своїм майбутнім хлопцем Хав’єром, з яким починає зустрічатися. Дівчина прагне, щоб у їхніх стосунках третьою і головною особою був Ісус Христос. Закінчивши у 1991 році з гарними результатами навчання, вона розпочинає відвідувати катехези Неокатехуменальної дороги наступного року. Зі спогадів її друзів, коли вони закінчилися, Марта повернулася повна радості та життя. Після цього розпочинає християнську формацію у неокатехуменальній спільноті парафії Санта-Марія-де-Монте-Кармело.

Про свій досвід безмежної любов Христа дівчина не соромиться розповідати своїм друзям та знайомим, а її невимовну радість помічають всі, хто її зустрічає. Вона стверджує: «Бог — найважливіша особа у моєму житті, Він моя єдина любов. І оскільки мені вдалося віднайти цю велику істину, я б ніколи не хотіла її втратити. (Я просто хочу йти за Тобою, Ісусе)».

Марта не боїться відстоювати свої християнські переконання і прямо говорити вчителям, що їхні антиклерикальні вислови та напади на Церкву, не мають нічого спільного з темою навчального предмету.

Оскільки її голос нагадував голос Барбари Стрейзанд, то їй пропонують виступати на радіо та записувати свої пісні. Проте через деякий час Марта відмовляється від співпраці, адже бачить, що ведучий, який запропонував цю роботу, починає проявляти до нею надмірну увагу та здається закохується.

У той самий період у пресі з’являються статті авторства Марти, де вона виступає на захист життя, збереження миру, утвердження християнських цінностей і також проти поширення наркотиків. Також юній репортерці було запропоновано стати ведучою шоу, яке б мало позитивно впливати на жіночу моду. Робота не заважала її духовному життю, навпаки на Літургіях Слова та Євхаристіях у Неокатехуменальних спільнотах, де вона служила кантором, майбутня слуга Божа черпала силу та світло для свого життя. У своєму щоденнику писала: «У тебе є історія кохання для мене, Господи. Я знаю. І я відкриваю це потроху».

Хав’єр з яким зустрічалася Марта, не був у Неокатехуменальній спільноті, але вона завжди запрошувала його на урочисті Євхаристії, адже «дівчину приваблювало життя, яке вона там бачила». На запитання, чому він вирішив припинити стосунки з нею в жовтні 1991 р., він відповів, що насправді не має логічного пояснення: «Можливо, в якийсь момент мене пригнітили інші речі. Можливо, це було Провидіння. Я пережив душевний стан, ніби хтось відкликав мою прихильність, щоб я міг краще перенести те, що наступило». Бог вів історію Марти, адже вона відчувала покликання бути сестрою на місії, щоби повністю належати Христу і йти туди, куди Він її посилає.

По ній було зрозуміло, що Бог відірвав її від усього: навчання, хлопця, проектів… Її спосіб буття, нагадував жінку, яка знайшла Бога, але продовжувала Його шукати все ближче та інтимніше. Протягом останніх місяців вона продовжувала ходити на Неокатехуменальну дорогу, де відчувала себе прийнятою і мала прагнення допомагати світу…  Водночас, хто з великою силою шукає Бога, той віддає себе іншим». У духовному щоденнику Марти є один запис, що свідчить про глибоке прагнення святості: «Не вистачає терпіння, щоб побачити Його волю. Якби я могла бути прикладом своїм життям!».

Ввечері 21 січня 1992 р. Марта, як завжди, проводила багато годин у студентському кампусі Бургоса, готуючись до лютневих екзаменів в університеті. Перед поверненням додому вона зупинилася для молитви у каплиці, де перед Євхаристією поклоняється єдиній Любові свого серця, Ісусу Христу. Останнім часом вона казала, що «тим більш відчувала себе вільнішою, чим більше довіряла Йому і віддавалася Йому». Це попри те, що Марта останнім часом помічала, що за нею слідкують. Своїм друзям вона повідомила, що «життя коротше, ніж ми думаємо».

Оскільки було холодно та випав сніг, подруга запропонувала підвезти її додому. Проте робить фатальну помилку, бо від’їхала, не дочекавшись, поки дівчина зайде до свого дому. Поки Марта відкривала двері, її силоміць затягнули у машину і відвезли у невідомому напрямку.

Батьки були занепокоєні тим, що вже десята, а її ще немає вдома. Сусіди ж повідомили, що вони чули крик перед будинком. На пошуки Марти знадобилося п’ять днів, поки 27 січня на узбіччі траси, за п’ять кілометрів від Бургосу, її закривавлене та все в синцях тіло  знаходить Хесус Ернандо. Вбивцею виявився Педро Луїс Гальєго, більш відомий, як «ліфтовий маніяк». Адже попередніх п’ятьох своїх жертв він зґвалтував у ліфті, проте нікого не вбиваючи. З Мартою Обергон все було по-іншому. Зі слідів на тілі було зрозуміло, що вона з усіх сил боролася за свою невинність і він завдав їй 14 ножових ударів, один з яких був у саме серце. Її хлопець написав у редакцію журналу, де вона працювала, через кілька днів після вбивства: «Марта перемогла там, де вона була: всі хотіли бути з нею, говорити, знати про неї… Це був запах Христа, який поширюється, коли дівчина була поряд».

Хоча минуло понад тридцять років від смерті Марти Обрегон, пам’ять про неї жива, а з усього світу надходять свідчення про чудеса та отримані благодаті за її заступництвом, зокрема примирення у сім’ях, зцілення від раку чи звільнення від залежностей.

Римсько-католицька дієцезія Бургоса вважає її смерть мучеництвом за чистоту, тому у 2007 році було розпочато беатифікаційний процес на місцевому рівні, який завершився у 2019 році і справу було передано на розгляд у Рим.

Джерело: Родина