Вийти з тенет нашого серця. І неділя Адвенту

Читання святого Євангелія від Луки (21, 25-28. 34-36)

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Будуть знамення на сонці, і місяці, і зорях, а на землі тривога народів у сум’ятті морського реву та розбурханих хвиль, коли люди ціпенітимуть від страху та очікування того, що надходить на цілий світ, бо сили небесні захитаються. І тоді побачать Сина Людського, який гряде на хмарі зі силою і великою славою. Коли ж почне це збуватися, випростайтеся і підійміть свої голови, бо наближається ваше викуплення.

Вважайте на самих себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненаситністю, пияцтвом, і життєвими клопотами, і щоб не надійшов на вас той день несподівано, наче пастка, бо прийде він на всіх, хто проживає на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте, молячись, у кожному часі, щоби змогли ви уникнути всього того, що має відбутися, – і стати перед Сином Людським»

Розпочинаємо цей період Адвенту сторінкою, що має есхатологічне забарвлення. Господь Ісус говорить про космічні потрясіння: про знамення на сонці, місяці, зорях, про зміни на суші і на воді, які викликатимуть страждання й неспокій такі сильні, що "люди ціпенітимуть від страху та очікування того, що надходить на цілий світ". Текст є настільки моторошним, що повністю привертає на себе увагу читача, і ми вже не помічаємо, що подальші слова сповіщають не жах, а надію. Дійсно, текст проголошує, що, після цих катастрофічних подій, "побачать Сина Людського, який гряде на хмарі зі силою і великою славою" і те, що "наближається викуплення".

Євангеліє не лише запевняє нас в тому, що Бог не залишає людей у час, коли реальність цього світу добігає кінця, і не тільки спонукає покладатися на Господа, який залишається вірним своїм обітницям, але й фокусує увагу на поведінці людини. Так, насправді, Бог приходить, аби нас визволити, але правдою є й те, що ми – не просто спостерігачі того, що відбувається в нашому житті. Від нас очікується певна поведінка, певне ставлення до того, що нас оточує, до тих, хто навколо нас – аби ми були готові, коли настане час зустрічі з Господом. Говорить текст: "вважайте на самих себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненаситністю, пияцтвом, і життєвими клопотами".

Не йдеться тут про емоційний вимір. В давній традиції, серце – осередок людського існування. Те, що в ньому зрощуємо, позначає наше життя, вибір, який ми робимо. Якщо поступаємося ненаситності, тобто, коли наповнюємо серце безліччю другорядних речей і втрачаємо найважливіше, коли "упиваємося" прагненням і пошуком того, що не живить і не робить насправді щасливими, коли губимося в численних проблемах і турботах – не можемо бути вільними. Перебуваємо в тенетах власного серця, безлад якого не залишає місця для Бога. Але Господь надходить, і час очікування – це слушний момент, аби упорядкувати власне серце, бо саме там відбувається зустріч Бога з людиною.

Питання

Бог промовляє до людини в серці. Чи моє серце до цього готове?

Що обтяжує моє серце? Чи я молюся про те, щоб Господь допоміг мені його звільнити?

Ірина Кладій для КМЦ