Народився Вікентій Феррер (1357–1419) у сім’ї нотаріуса в іспанському місті Валенсія. У 17 років вступив в Орден Проповідників, а через рік склав чернечі обіти.
Вивчав філософію, теологію, логіку й біблістику – спершу в рідній Валенсії, а згодом у Барселоні й Лериді, де отримав ступінь доктора. Деякий час викладав у Лериді. 1379 року отримав пресвітерські свячення з рук кардинала Педро де Луна (антипапа Бенедикт ХІІІ), а згодом став його сповідником. З 1391 року по духовне керівництво до Вікентія звертався й Хуан І, король Арагону й Валенсії. Як і більшість тамтешнього кліру, у час Великого західного розколу Вікентій підтримував авіньйонських пап; утім, коли антипапою став кардинал Педро, майбутній святий закликав його відмовитися від претензій на престол і повернутися до миру і єдності в Церкві.Вікентій жив аскетично, ревно проповідував і багато душ навернув на католицизм. Під час важкої хвороби 1398 року мав містичне видіння святого Домініка та святого Франциска, які його зцілили й закликали проповідувати по всьому світі. Отримавши дозвіл, став мандрівним проповідником, обійшов терени Іспанії, Франції, Італії, Англії, Ірландії й Шотландії. Улюбленими темами проповідей Вікентія були прихід Антихриста, наближення Останнього суду й заклик до покаяння, через що його називали Ангелом Одкровення. Залишив по собі чимало творів, найвідоміші з яких – «Про духовне життя», «Про нинішній розкол у Церкві» та збірки проповідей.
Відійшов до вічності у французькому місті Ванн. Канонізований 1455 року.
Зображають святого в домініканському чернечому вбранні, часто з ангельськими крилами. Атрибути – кінь, вогонь у руці, книга.
Покровитель будівників, ув’язнених, рибалок, доброї смерті. Захисник від головних болів, епілепсії, гарячки.
