Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Про що говорять календарі у манускриптах?
14:01 П'ятниця 0 590
6-08-2021, 14:01

Про що говорять календарі у манускриптах?

Коли на дворі спека, то думається лише про відпустку. Навіть тоді, коли вона зовсім не світить. Літо у нас тепер ніяк не асоціюється з сумлінною працею – і це зрозуміло, бо ми, здебільшого, відірвані від польових робіт. Середньостатистичного містянина збір врожаю цікавить лише в розрізі безперебійного постачання кавунами, динями та кукурудзою. Чи таким було середньовічне літо? Чи було у ньому місце відпочинку, чи усе займала робота? Роздивляємось сьогодні з #arthistorian_online найяскравіші літні образи пізнього середньовіччя!
Середньовічне мистецтво протягом довгого часу оминало природу, пильно вдивляючись лише у божественний, недоступний звичайним людям світ. Лише Ренесанс відродив зацікавленість в оточуючому світі і породив пейзаж як самостійний жанр. Однак не варто думати, що мистецтво середньовіччя зовсім позбавлене образів природи загалом і сезонів зокрема. Для них знаходилось місце на сторінках манускриптів, що часто вміщували календар перед своєю основною, молитовною частиною.


Середньовічні календарі дають нам можливість відчути ритм тодішнього життя, значно ближчого до природи, ніж теперішнє. Кожний з 12 місяців, представлених у цих календарях, ілюструється «роботами», активностями, які найбільше його характеризують. Традиція подібних напівалегоричних, напівреалістичних зображень дуже давня: ще в давньогрецькому мистецтві можна знайти образи богів з їх атрибутами як алегорій місяців, а в давньоримському – ще й до того ж буколічні сценки, натхнені повсякденним життям.


У пошуках літа та його занять неможливо обійти увагою творіння братів Лімбургів – «Розкішний часослов герцога Беррійського» (1412 – 1416). Хоча не всі мініатюри часослову належать пензлю братів, але три літні місяці атрибутують саме їм. Вони створили певний стандарт для відображення сезонних сценок: поєднання селянських робіт та розваг зі сценами з аристократичного життя. Так, в мініатюрі «Червень» на першому плані постає сінокіс, в якому беруть участь двоє жінок і троє чоловіків. Про спекотну погоду говорить украй лаконічний одяг чоловіків – на них лише спідня білизна (бре) та натільна сорочка-каміза. Жінкам же доводиться страждати, залишаючись при «повному параді». Важко повірити, але за селянами ми бачимо архітектуру Парижу: палац Нель герцогів Беррійських, палац Сіте та навіть відому своїми вітражами королівську капелу Сен-Шапель. А річечка, яка відділяє стіни міста від поля – це сама Сена.


А де ж літній відпочинок, спитаєте ви? Точно не на наступній мініатюрі «Липень», де на першому плані стрижуть овечок, а на другому – жнуть пшеницю. За працюючими селянами поважно височіє інший палац герцогів Беррійських – Пуатьє. Проте «Серпень» вже говорить нам про відпочинок і розваги, адже знать їде на соколине полювання, поки селяни віддаються менш витонченим радощам життя – скинувши нехитрий одяг плавають у прохолодній річці. За ними жнива тривають, але хто може відмовити їм у хвилинах чистого задоволення?


У мініатюрі «Червень» з Бревіарію Ізабелли Кастильської (1497) уважний читач окрім звичної сцені сінокосу помітить у правому куті селянина, який жадібно припав до фляжки: що може бути кращою ілюстрацією літньої спеки?! П’є він воду, пиво чи вино ж залишиться інтригою, проте саме в такі дні, як свідчать середньовічні «Regimen Sanitatis», можна було вдовольняти спрагу водою без шкоди для здоров’я.


Популярність манускриптів з витончено прикрашеними календарями не згасає навіть на початку XVI століття, яке стало часом тріумфу станкового живопису. Чи не найяскравіші образи нам подарував Сімон Бенінг, найвизначніший мініатюрист XVI століття. У манускрипті під умовною назвою «The Golf Book» (1540-ві, Британська бібліотека) перед нами проходить ціла вервичка розваг і робіт. Бенінг, продовжуючи традицію братів Лімбургів, співставляє, часто з іронією, літнє життя знаті і селян. На повносторінковій мініатюрі перед нами постає рицарській турнір, а під нею, на так званому bas-de-page розігрується не менш азартний поєдинок селян на іграшкових палицях-конячках, які тикають одне в одного вертушками, пародіюючи поважних рицарів зверху. У такому ж ключі мініатюрист представляє липневі роботи. На основній мініатюрі знатний чоловік від’їжджає на соколине полювання, поки за його спиною повним ходом йде сінокіс. На bas-de-page ми теж бачимо полювання, але тепер вже селян за метеликами, що змушують нас дивитись на серйозного лицаря з його конем та соколами з дрібкою іронії.


Найвиразнішою літньою мініатюрою «The Golf Book», на мою думку, є «Серпень». На першому плані відбуваються традиційні для цього місяця жнива. Біля пшениці перепочивають чоловік та жінка. Втома ясно проступає на обличчі селянки, яка майже меланхолійно дивиться на грушу у своїй руці тоді, як чоловік жадібно простягає миску до іншої жінки, яка несе глек з напоєм та кошик з їжею на голові. Поряд з нею пес не менш жадібно вгризається у кістку, нагадуючи того ж голодного селянина: мініатюрист і тут не без іронії порівнює вже не аристократа і селянина, але селянина та пса, чий голод робить подібними людину і тварину. На bas-de-page селяни грають у «закидай півня» – неприйнятну, як на сучасний погляд, але популярну тоді гру, у якій прив’язаного або іншим чином зафіксованого півня до смерті закидали спеціальними палицями.


Справжній спадкоємцем глибоких, соковитих літніх кольорів Бенінга та його спостережливості до деталей став Пітер Брейгель Старший (бл. 1525 – 1569). У своєму переосмисленні середньовічного календаря у станковому мистецтві він вийшов далеко за межі суми аристократичних та селянських активностей. Цикл місяців року художнику замовив його найбільш значний патрон Ніклас Йонгелінк (1517 – 1570). Картини мали прикрасити їдальню заміської резиденції антверпенського купця і банкіра. До нас дійшло п’ять з шести оригінальних картин циклу, написаних у 1565 році. Брейгель, замість того, щоб присвячувати окрему картину кожному місяцю, об’єднав у кожній по два: «Похмурий день» (лютий-березень), «Весна» (квітень-травень, втрачена), «Сінокіс» (червень-липень), «Жнива» (серпень-вересень), «Повернення стада» (жовтень-листопад) та, найвідоміша, «Мисливці на снігу» (грудень-січень).


Нас цікавитимуть «літні» картини «Сінокіс» та «Жнива». Колись, дуже давно – аж у грудні минулого року, я писала про «мозаїчність» Брейгеля (https://cutt.ly/RQzZ928), який складав свої монументальні образи з маленьких лего-цеглинок, інколи запозичених з реального життя, інколи – у колег-художники. Літні його образи так само дібрані обережно і вручну.


«Сінокіс» слідує стандарту, встановленому ще в середньовічних календарних мініатюрах, пов’язуючи початок літа із заготівлею сіна. Проте змінюється сам простір: смужками Брейгель формує тональну перспективу свого пейзажу із коливаннями від вохристих, теплих кольорів першого плану до синьо-зеленої прохолоди пагорбів з поодинокими будинками селян та далеких гір другого і третього плану. Ця пейзажна схема, вироблена ще у 1520-х років Йоахімом Патініром (бл. 1480 – 1524), надає колись буколічній сценці світових масштабів. Наш погляд ковзає від головного шляху, по якому йдуть завантажені кошиками з врожаєм фруктів та ягід на голові селяни. Оптимізм сцени задає молода дівчина, яка дивиться прямо на нас, запрошуючи долучитися до збору як до приємної розваги.


Якщо від «Сінокосу» віє теплим, але свіжим вітерцем, то у «Жнивах» ми відчуваємо справжню серпневу спеку з її млосним пообіддям. Створення світлоповітряного середовища, де замість пласкуватої зелені дерев чи трави і безкомпромісної блакиті неба Лімбургів відчувається дихання літа та тепло променів сонця, дозволило Брейгелю створити справжній літній пейзаж замість алегорії літа з відповідними атрибутами. Найвиразнішою, мабуть, є група селян, що відпочивають під деревом. Один вже спить, поки інші з апетитом обідають. Вміст мисок схожий на традиційну для Південних Нідерландів юшку waterzooi, яку варили з овочами, куркою або рибою із додаванням яєчного жовтка та вершків (звідси білий її колір). Одна селянка відрізає скибку від велетенського окрайця хліба, інший – жадібно п’є з немалого глека, поки старший селянин відрізає від сиру, який дістає з кошика. На білій скатертині, розстеленій прямо на землі, лежать груші, які тільки-но зірвали з дерева (збирачів груш та їх драбину ми помічаємо у верхньому правому куті).


Хоча групка селян і виглядає як замальовка з натури (і це не виключено), проте, водночас, нагадує нам про двох стомлених і голодних селян Сімона Бенінга. І справді, зв’язок цих двох «серпнів» підтверджує й інша деталь. Пам’ятаєте bas-de-pas з грою із забиттям півня Сімона Бенінга? Присутня вона і у Брейгеля, який розміщує гравців за золотавим полем, у зеленій прохолоді ґалявини. Важко сказати, чи бачив Брейгель мініатюру Бенінга, або схожу на неї, але схожий набір елементів прозоро натякає на пов’язаність «серпневої» теми у манускрипті та у картині.


Так, літо в нідерландському живописі пройшло довгий шлях від мініатюри, де «куртуазні» сюжети домінували над селянськими роботами, до станкового живопису з «перемогою» справжніх літніх робіт, не позбавлених, однак, моментів відпочинку та смачних трапез. Чому ж у цьому літі більше роботи, ніж відпочинку? Що ж, думаю, ми знайдемо те саме, якщо поглянемо на власний літній розпорядок, де розваги займають стільки ж місця, скільки плавання на мініатюрі з «Серпнем» братів Лімбургів. Воно відбувається десь там, на другому плані, триваючи п’ять чи десять хвилин, увірваних від жнив. Чи не так?


Джерело: Stefaniia Demchuk
Культура 10:00 Середа 0 1 009 Таємниця «Київської мадонни» з метро Цей образ «Київської мадонни» став яскравим і зворушливим уособленням українських матерів, які змушені сьогодні ховатися у бомбосховищах від «визвольної» російської армії. Стрімке поширення цього малюнка часто супроводжується питанням: «Хто автор?». Справді, кому вдалося так тонко відчути і передати безневинність українських матерів із дітьми, які страждають від тотальної світової «стурбованності» і безглуздої жорстокості рашистів по відношенню до українців?
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.