На початку 2021 року отця В’ячеслава Гриневича SAC обрали Делегатом Провінціала паллотинів в Україні. Під час інтерв’ю з отцем В’ячеславом говорили про його шлях покликання до паллотинської чернечої родини, його служіння у «Карітас-Спес-Україна», а також про служіння на посаді керівника паллотинської спільноти в Україні.
Отче, якщо чоловік відчуває покликання до виняткового служіння Богу, то є вибір: стати дієцезіальним священиком або бути монахом. Чому Ваш вибір пав саме на Згромадження паллотинів?Мені здається, що питання вибору – це досить делікатна і особиста справа кожного. Так, на вибір можуть впливати: твої спостереження за священиками, з якими спілкуєшся, особисті знайомства та відносини. У моєму випадку, то – це була складова дієцезіальної парафії, тому що я походжу з конкафедрального храму святої Софії в Житомирі. Але, насправді, з паллотинами я познайомився набагато пізніше, під час навчання в Польщі. Мені припав до душі їхній стиль спілкування, зацікавленість, турбота – я був просто зачарований такою відданістю Христу. Пізніше я більше дізнався про засновника і вирішив, що хочу жити так само – йти за Христом тим самим шляхом.
Що, на вашу думку, допомагає витривати у покликанні? Можливо, Ви б могли поділитись своїм досвідом, дати певні поради покликаним?
На мою думку, все залежить від практики віри. Віра є основою всього. Але для чоловіка і християнина важливим є правильне й раціональне розподілення свого часу, як на духовні речі, так і на працю з відпочинком. Це і дає силу у покликанні. Також, велику роль у покликанні відіграють наступні речі: спільнота, співбрати, бачення сенсу, того що робиш, почуття, що ти можеш бути корисним і потрібним. Але, ніщо тебе так не надихає, як розуміння того, що ти несеш Христа людям.
Вже майже рік як ви здійснюєте служіння генерального секретаря «Карітас-Спес Україна». Протягом цього часу здобуто новий досвід. У чому він полягає для вас? Які ваші обов’язки на щодень?
Це дуже різний досвід. По-перше – це типовий, інституційний досвід, який можна назвати одним терміном «церковний менеджмент».
Хтось колись висловився, що найскладнішою професією є управління людьми. Мабуть, я погоджуся із цим твердженням. Так, працюючи на цій посаді, важливо вміти знаходити компроміси й зважувати всі за і проти, перед тим, як прийняти якесь рішення.
І, звичайно, я отримую духовний досвід, який дає зрозуміти головне: що, без Бога я ніхто, і, насправді, Господь є Тим, хто здійснює це служіння й чинить добро. Бо я можу бути і слабким знаряддям – можу прийняти рішення, керуючись не розумом, а емоціями. З духовної точки зору, хочу сказати, що важливо молитися за тих людей, які є поруч, адже так легко можна втратити й без цього, ці тендітні відносини.
На початку 2021 року Вас призначили Делегатом Провінціала паллотинів в Україні. Це, напевно, вперше в історії Делегатури призначення такого молодого, 35-річного українця? Яким бачите своє подальше служіння?
Молодість – це те, що швидко проминає і швидко зміниться. Молодість – це додатковий бонус, який, в якісь мірі, дає право на помилку. Я молодий і, звичайно, можу помилятися. Але, знову ж таки, я вчуся на помилках і отримую певний досвід.
Виконувати обов’язки Делегата Провінціала паллотинів в Україні – досить відповідальне для мене служіння. Як я бачу своє подальше служіння? – З однієї сторони, мені б хотілося зберегти той досвід, який має делегатура, а саме досвід попередників, а з іншої сторони – привнести щось нове і запалити спільноту прагненням змін. Хотілося би стати такою, так би мовити, ланкою єднання. Але, насправді, я думаю, що Господь краще знає за мене, що маю робити. Головне здійснювати своє служіння із відкритим серцем і нести харизму тут, на нашій українській землі.
Максим Железницький
Отець Рольф Шененбергер: «Я зрозумів, що без Богородиці мені нічого не вдасться»
Фінансовий звіт Апостольського Престолу за 2020 рік: ситуація краща, ніж прогноз
