Милосердя і повязана з ним чеснота терпеливості нерозривно звязані з Серцем Ісуса, Бога-Любові. Більшість євангельських розповідей безпосередньо чи посередньо вказують на милосердя і терпеливість Ісуса до людей, яких зустрічав під час свого земного життя.
Терпеливість - це недостигла прикмета Бога. Люди грішать, ображають Його, вчиняють святотатства, забувають про Нього, а Він… мовчить. Деякі люди навіть згіршені цією терпеливістю та Божим милосердям. Хотіли б, щоб Він реагував, зсилав кару, кидав блискавки… терпеливість Бога до людини є на-стільки велика, що часом здається, що Бог лише для того створив людину, аби мати нагоду об'явити свою терпеливість та милосердя.Яке величезне терпіння Ісус виявляв хоча б до сво-їх апостолів, які часом зовсім Його не розуміли! Своїми вадами та недовірою вони завдавали Йому чимало клопотів. Ісус все терпів та виправляв з батьківською добротою. Навіть тоді, коли Юда привітав Господа зрадливим поцілунком, Ісус назвав його приятелем.
А що вже казати про юрби, що кожного дня оточували Ісуса, не дозволяючи Йому спокійно поїсти та відпочити? Євангелісти не занотували жодної ситуації, коли Ісус виявив би найменшу ознаку нетерпеливості. Його лагідність та терпіння під час муки на Голгофі навернули сотника. Господь не промовив тоді жодного слова обурення чи скарги.
Однією з найбільш зворушливих та досконало ілюструючих Боже милосердя притч у Євангелії є при-тча про блудного сина, хоча краще її назвати притчею про милосердного отця. Коментуючи цю притчу, св. Йоан Павло ІІ у енцикліці “Dives in misericordia” говорить, що в ній жодного разу не вжито слово милосердя. Однак уся притча просякнута милосердям. Це похвала Божого милосердя. Зазначмо, що Ісус увесь час говорив притчами. Деякі зних було важко зрозуміти і апостоли просили Ісуса пояснити їх. Однак притчу про милосердного отця Ісусрозповів з подробицями, так, що всі її одразу зрозуміли і не потрібно було пояснень. З цього помітно, наскільки сильно Спаситель хотів, щоб всі її відповідно зрозуміли.
Ісус милосердився над людьми, коли вони мали рі-зні потреби, як фізичні, так і духовні. Про це свідчать численні зцілення та навернення: “Бо Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (пор. Лк 19,10). Ісус не відкидає Марії Магдалини, прощає їй гріхи, чим викликає згіршення у фарисеїв. Захищає жінку- чужоложницю, засоромлюючи тих, які хотіли її каменувати. Коли св. Петро запитав Його, скільки разів треба пробачати, якщо хтось перед ним завинить, Ісус відповів: “Не кажу, що аж сім разів, але сімдесят сім разів” (пор. Мт 18, 22). У єврейський традиції це означало, що треба пробачати завжди.
Милосердя Христа не припинилось із завершенням Його земного паломництва. Повернувшись до Свого царства в небі, Спаситель й надалі піклується про тих, хто потребує Його милосердя. Підтвердив це, являючись св. сестрі Фаустині Ковальській. На іконі, яку наказав написати, з Його Серця виходять два промені – символ Його милосердя.
Під час об᾿явлень Господь Ісус говорив цій простій монахині про своє живе та постійне милосердя, бажаючи переконати сучасних людей, що далі гаряче прагне спасіння всіх, навіть найбільших грішників, просив молитись в їхньому намірі повторенням молитовного заклику: “Ісусе, довіряю Тобі”.
Завершмо ці роздуми молитвою св. сестри Фаустини: “Найсолодше Серце мого Господа, повне змилування та милосердя, благаємо Тебе за бідних грішників. Не дозволь, щоб гинули душі, відкуплені Твоєю Дорогоцінною Кров'ю. Прийми тих, які змарнували Твої блага, щоб і вони разом з нами навіки прославляли Твоє милосердя”.
Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ
Зображення: Catholic News Agency