Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сестра Лідія Зембович: «Для мене життя у монастирі — це щоденна пригода з Богом»
12:01 П'ятниця 0 208
5-03-2021, 12:01

Сестра Лідія Зембович: «Для мене життя у монастирі — це щоденна пригода з Богом»

«Покликання  — вимагає вибору», – у цьому переконана сестра Лідія Зембович із Згромадження Сестер Францисканок Родини Марії яка живе у монастирі вже тривалий час.
Попри те, що чимало людей ХХ століття вважають монастир більше даниною минулому, а не сучасним стилем життя, с. Лідія Зембович розбиває стереотипи і своїм радісним непересічним прикладом показує, що монастир — це місце, де людина може почуватися щасливою, перебувати наодинці з Богом і водночас у гармонії зі своєю спільнотою, яка духовно збагачує, а не обтяжує. Як це – відмовитися від кар’єри, престижного навчання в університеті і піти у монастир, склавши такі непрості обіти послуху, убожества та чистоти? Про це та більше говоримо із сестрою Лідією.


Сестро, пригадайте, будь ласка, скільки років тому Ви вирішили стати на шлях богопосвяченого життя. Як це було?

Думки про життя у монастирі деколи появлялись в дитинстві, але я не зосереджувалась на них, у монастирі я дякуючи Богу вже 14 років. Коли Ви запропонували інтерв’ю на тему про покликання, мені прийшли думки: що Бог з терпеливістю відносився і запрошував мене від дитячих років на дорогу служіння. І все це відбувалося у великій любові і вільності. Якщо пригадувати про перші кроки, то, напевно, я не відрізнялася від інших дівчат якоюсь надзвичайною побожністю, однак народилась у добрій сім’ї, яка допомогла мені відкрити світ віри і її поглибити. З перспективи часу бачу як Бог послуговувався різними людьми, та і до сьогодні це бачу коли “підштовхує” когось до покликання. От, наприклад, отець з парафії любив мені “підкинути” якусь відповідну книжку. Наша парафія була активною, до нас часто приїздили священики, найчастіше з Польщі. І, як молодь, ми мали зустрічі, де багато роздумували також і про священицьке, богопосвячене життя. Звісно, я бувала також з друзями і на веселих зустрічах, дискотеках, і інколи мені не вистачало відваги бути доброю всюди, але сумління допомагало мені обирати те, що краще, цінності вищі та глибші.

Тому запрошення Ісуса було часте, але не звучало так різко, що “от, я завтра мушу йти до монастиря”. Ні, у тому запрошенні до богопосвяченого життя виявлялася терпеливість Божа. Бог дуже делікатно мене десь запитував. Втім, моя відвага була невеликою. Тому, деякі мої друзі і знайомі досі кажуть, що не можуть повірити у те, що я пішла у монастир.


Сестро, коли все ж вирішили конкретно стати на шлях богопосвяченого життя?

У моєму житті був такий період, коли хотіла трішки підзаробити і на той час я знайшла роботу – офіціантом. І пригадую такі моменти, коли подумувала і про подружжя. Але водночас відчувала голос – прагнення, який підказував, що: “це не твоє”.  Це був дуже тонкий делікатний голос, я вагалася. Бувало їздила і на реколекції, але мир серця не приходив. Бувало, що у мене були і робота, і люди, яких ти любиш. Здавалося все, що хочеш до щастя – втім, не було такого миру. І тоді починали часто появлятись думки: що треба щось змінити, чи не маю зробити крок у сторону монашества? Але не мала відваги, натомість був якийсь страх: “Як я це зроблю?”. Тоді появилась думка, що мені треба виїхати, думка про навчання у Польщі. І я пішла вчитися до Кракова у Яґелонський Університет на медсестру. Це був час дуже напруженого навчання. Але там я дуже наблизилася до Бога. Цікаво, як я зустріла наше Згромадження. На вулиці! Раніше читала про Франциска Ассізького, отця Піо і ця духовність була мені дуже близька. Але не чула про Сестер Францисканок, що вони не далеко моєї місцевості у Самборі, до якого я їздила, чи у Львові. Сьогодні я у цьому бачу велике Провидіння Боже. Одного разу, мої однокурсниці розповідали, що біля нас живуть Сестри Францисканки із фіолетовим поясом. І це мені запам’яталося. Зрештою, настав такий день, коли я побачила сестер у середмісті Кракова і прямо запитала у них, чи проводять вони якісь реколекції для дівчат. Тоді мені відповіли, що мають реколекції для дівчат у січні. То був час екзаменів, пар вже не було і мені вдалося до них потрапити. Після тих реколекцій я спитала їх, чи можу залишитися трошки більше і придивитися до їхнього життя, яке вони ведуть. Сестри дозволили.


Ці реколекції стали своєрідною відправною точкою?

Так можна сказати! Після тих реколекцій, і на розмові з настоятелькою я мала таке відчуття, немов, коли камінь падає з душі. Це той мир, якого я шукала. Коли я попросила у сестер залишитися на певний час, то вони мені кажуть: “Як хочеш, лишайся”. Але я розуміла у той момент, що якщо не залишуся, то більше не приїду. Це у мене було відчуття духовної боротьби. Пригадую, це був лютий 2007 року. Батькам, тоді нічого не говорила про це. Іноді, звісно, я казала їм, що піду до монастиря, але мама з татом сміялися, бо я була дуже енергійною дівчиною, і вони не могли у це повірити. Втім, мама мені завжди казала пізніше, що я мала добре серце і зі мною можна було якось інакше поговорити. Мої батьки не були дуже задоволеними, що я піду у монастир. Тато на початку сказав, що мене не пустить. Але це лише на початку, знаю, що з любові. Пізніше, він сказав мені такі слова: “Пам’ятай, двері завжди для тебе відчинені”. Ці слова були сказані з великою любов’ю. Я досі зберігаю їх у серці, ніколи татові про це не казала, але вони мені дуже допомогли. 


Якщо говорити про життя постулантки, новіціат, чи важко Вам було до цього звикнути?

Коли я була постуланткою, аспіранткою — згадую його як радісний час, але також був це для мене час в якому я вчилася пізнавати Бога і відповідати на Його любов. Сестри старались мені у всьому допомагати, зрештою вони добре розуміли, що для мене це інша держава. Я там почувалася, як “у себе вдома”. Звісно, потрібно було звикнути до молитовного ритму у монастирі, але коли ти відкрита на це все, що Бог приготував, тоді Божа благодать діє з силою. На все також потрібен час.  

Мені не було важко, я не думаю, що це мої заслуги, а лише Божа благодать. Коли Бог дає завдання, то дає і знаряддя його виконати. Потім, у новіціаті виникали питання: “Чи це моє місце?”, “може я втікаю від світу?”, “може мені важко було у науці і своєму середовищі, тому я втекла?”. Це були питання може і спокуси. Дуже часто коли шукала відповіді я знаходила їх відповіді у Божому Слові у тиші. Наприклад такі слова: “Не Ви мене вибрали, але я вибрав Вас”. І ці рядки давали мені мир. Деколи, звісно, були труднощі. Наприклад, мовчання. Але сестри нас плавно вводили. Спочатку я одна була постулантка і сестра, яка мені товаришувала у цьому, старалася, щоб цей початковий шлях був гармонійним. Тому я дуже вдячна сестрам. У мене не було прив’язаності, наприклад, до телефону чи Інтернету, так як це був 2007 рік. Думаю, що сучасній молоді відмова від Інтернету дається набагато складніше. Утім, деяким дівчатам, як розказували на реколекціях, які ми організовували, говорили що непросто для них у монастирі, послух це складність. Послух, убогість і чистота – це три обіти, які ми складаємо у монашому житті. 


Стосовно трьох обітів, який на Вашу думку найважчий? 

Я думаю, що послух це дуже непростий обіт. Потрібно дуже багато смирення і покори. Деколи важко за людиною, яка тобою керує, настоятелькою, побачити Божу волю. Це факт. 

Сестро, якщо говорити про богопосвячене життя, то часто кажуть, що воно втрачає свою актуальність для молоді. Що думаєте про це?

Я думаю, що Бог цілий час кличе. Проблема у нас, які покликані. Іноді бракує живого і реального прикладу Божого.  А друге, що у молоді сьогодні недостатньо рішучості та відповідальності. Як у покликанні до монашого життя, так і до подружнього. Втім, я думаю, що монаше життя ніколи не втрачає своєї актуальності, яке б це не було століття. Просто сучасним людям бракує тиші, сповільнення. І особистих відносин з Богом. Навпаки, на паломництвах, чи коли я розмовляю з молоддю, то у кожному з них є потреба тиші, тільки за потребою часто не має відповіді. Тому, я думаю, що ми як Згромадження не втратили своєї актуальності.


Сестро, сьогодні, коли Ви тривалий час живете у монастирі, то на Ваш погляд, що потрібно людині для того, щоб бути вірним покликанню? Зробити вибір і втриматися у ньому?

Наше життя дуже потребує відносин з Богом. Коли людина молода, то вона потребує відносин, коли вони на початку не будуть збудовані з Богом, тоді наступне, що ми робимо воно є тільки людське.  Думаю, що силу нам дають саме відносини з Богом. А на них вже будуються наші відносини з людьми. Тому: слухання і шукання відповіді у Слові Божому, молитва, сила волі. Хоча, сила волі — це теж Божа благодать. Приходить мені на думку приклад брата Альберта Хмельовського, який заснував Згромадження Братів Альбертинців, які служать убогим. Він спершу пішов до єзуїтів, але у один момент він покинув їх після одного інциденту, який пізніше зрозумів. Бо казав, що надію поклав на себе і силу волі, не впускаючи туди Бога. Силу волі ми можемо зміцнювати, коли дисциплінуємо себе. Коли втишуємося, читаємо духовну літературу, ведемо духовні розмови. Це нерозривно.


Наш Засновник Зигмунт Щенсний Фелінський писав, що «для спасіння завжди потрібна наша співпраця». Відбиваючись від цієї думки бажаю нам усім, щоб Божу Волю бачити і її виконувати. Дякую.

Оксана Бабенко

Джерело: Духовна велич Львова
Інтерв'ю 14:01 Четвер 0 102 Перший Воскресенець з України отець Микола Ліпітак: «Життя для Бога —це щоденне Воскресіння» Настоятель парафії Матері Божої Неустанної Помочі РКЦ, що на Збоїщах у Львові, отець Микола Ліпітак є одним із перших
Отців Воскресенців з України. Раніше, до Другої Світової війни, це Згромадження активно працювало у Львові: займалися катехизаційною, виховною діяльністю, однак прихід радянської безбожної влади все обірвав. Десятки років за часів Незалежної України Отці Воскресенці працюють із молоддю, особами із особливими потребами, та й просто несуть світло віри і надії всім, хто цього потребує. Як пережити коронавірус двічі і не втратити оптимізму? Де шукати відповідь на покликання молодій людині? Про це та більше ексклюзивно “Духовній величі Львова” розповів отець Микола Ліпітак.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.