Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Про що мовчать наші підлітки у час пандемії?
12:23 Четвер 0 593
26-03-2020, 12:23

Про що мовчать наші підлітки у час пандемії?

Про що мовчать наші підлітки у час пандемії коронавірусу і про що з ними обов’язково треба поговорити, розповідає Наталія Сиротич, кандидат педагогічних наук, психолог БФ «Карітас-Київ».

– Пані Наталю, у мережі зараз багато статей про те, чим зайняти малих дітей під час карантину. І безліч порад, як дорослим з користю провести карантин, як дбати про ресурс і впоратися з тривогою й панікою… А як зараз підліткам? Які картинки й думки у їхніх головах? Що твориться на рівні їх почуттів?

– А підлітки багато мовчать… І ми, на жаль,  не завжди здогадуємося, про що. Вони ще не дорослі, але вже й не зовсім діти… Уже не сприймають нас, батьків, за аніматорів та режисерів розважальної програми на час карантину. Дивляться на ситуацію з пандемією майже дорослими очима, і, радше, зачиняться в своїй кімнаті й скажуть, що у них все ок. Та впоратися зі своїми емоціями так, як це вдається дорослим, вони теж ще не можуть. Хоча всіляко будуть  переконувати нас, що вже дорослі, і їм усе під силу. Навіть заспокоюватимуть батьків. Мовляв, послухайте мене – знаю краще.

– Ми з ними вдома тепер щодня. Але ж лише фізичної присутності недостатньо. Чого найбільше зараз потребують від нас?

– …особливого, цілковитого, безумовного прийняття, близької присутності (не лише фізичної), готовності їх вислухати! Прагнуть  відчувати 100% розуміння їхніх емоцій, потреб, мільйонних запитань… Бо «міцно триматися землі» їм важче, ніж нам. Вони ще таки трохи діти…

Є щось, на що зараз варто батькам звернути особливу увагу у стосунках з дітьми підліткового віку?

– Так! Підліткам зараз бракує спілкування з ровесниками і свободи й незалежності від батьків.
У їхньому віці важливо відчувати щоденне «звільнення» з-під опіки дорослих, боротися за свою незалежність, доводити дорослість своїми вчинками і ставати лідерами певних груп серед однолітків. Так вони вчаться жити, щось переосмислюють, міняють, усвідомлюють. Тому для них спілкування з однолітками й «здорова» дистанція з батьками – це щось надцінне!

Натомість, зараз у них лише онлайн-бесіди з друзями (якщо друзі є) і батьки поруч «24/7». В онлайн-групах за день у них до 2000 повідомлень, бо без спілкування їм «важко дихати».

Через це на сьогодні, можливо, варто трохи зменшити обмеження щодо ліміту користування гаджетами?

– Можливо. Адже зараз 90% світу для підлітка там – в Інтернеті. Плюс дистанційне навчання. Плюс їхнє таємне блукання статистикою про кількість смертей й пошук позитивних і світлих думок від авторитетів в соцмережах (навіть якщо ми про це не здогадуємося, вони все таки шукають рішення на рівні своїх сил та можливостей). Але! Постійне «життя» в телефоні ускладнить здорове проживання емоцій. Тож, тримаймо баланс в усьому.

Мабуть, їм також бракує часу тиші й усамітнення?

– На жаль, так.  Із превеличезною повагою маємо ставитися до цієї потреби. Дозволяти їм жити без шуму вічно ввімкненого телебачення, що транслює новини, без криків молодших братів і сестер. Якщо можливість усамітнитися в окремому приміщенні немає, це можуть бути, принаймні, навушники і час, коли ніхто їх не турбує.

Але також важливо пояснити їм: «Саме у щоденному тісному перебуванні один біля одного ми найкраще пізнаємо себе та інших. Бо дуже легко бути хорошим на відстані. Навіть закоханим радять перед одруженням піти в гори: де вони будуть лише вдвох з дня в день, долатимуть труднощі разом, пізнаватимуть одне одного по-новому, вирішуватимуть суперечки… Зараз ми проходимо екзамен на рівень поваги у нашій сім’ї. Чи вміємо помічати потреби й почуття інших? Чи, може, навіть відкриваємо для себе те, чого раніше не знали про своїх рідних? Бо нарешті нікуди не поспішаємо, і є справді поруч. Щоденні справи і плани нас не віддаляють… Навіть якщо виникне конфлікт і розмова піде «на підвищених тонах», втекти нікуди. Ми далі поруч. Тож, це добра нагода здобути навичку не втікати від труднощів, а вирішувати їх. Зрозумій, моя дорога дитино, що зараз маємо нагоду навчитися максимально «відчувати» й приймати одне одного у нашій сім’ї! І це прекрасно, бо такий час зміцнює нас, робить мудрішими.
Побачити Бога у ближньому можна лише тоді, коли ми по-справжньому бачимо ближнього: не лише очима, але й серцем».

Хоча спрямованість підлітків у майбутнє ще не така стала, як в юному чи дорослому віці, однак вони багато мріють, розмірковують,  шукають як реалізувати свої задуми. Мрії у них різні: від нового скейта до поїздки за кордон та успішної здачі ЗНО. Але про що вони мріють зараз?

– Поки що підлітки «поставили паузу» на свої мрії і думки про майбутнє! На сьогодні мрії про літній відпочинок і скейт «на паузі». Натомість, народилися нові, ціннісні мрії: здоров’я, життя, рятування планети…
Бо про який літній відпочинок можна мріяти, якщо щодня чуємо про тисячі смертей.

Їх це лякає?

– Звичайно! Тому особливу увагу варто звернути на те, щоби вчитися жити сьогоднішнім днем: тут і тепер (насправді дуже важливо жити щодня, але темп життя і наші очікування часто перешкоджають цьому)
Можна сказати нашому підлітку: «Це нормально, що усі ми мріємо про щось в майбутньому, ставимо цілі, досягаємо їх. Але інколи, думаючи лише про майбутнє, ми не бачимо того, що маємо зараз, сьогодні. Тому варто проживати кожну нашу хвилинку, кожен день з особливою вдячністю за те, що маємо. Зараз ти і всі навколо тебе здорові. Також, за статистикою, є багато тих, хто одужав. Сьогодні нам з тобою вдалося приготувати дуже смачний борщ. Надворі світить сонце. Ти сумлінно прибрав у своїй кімнаті, зробив домашку…».

Раджу батькам гарно оформити з дітьми якусь картонну коробку і щовечора класти у неї три картки із відповідями: за що я сьогодні вдячний Богові, людям (рідним, незнайомим) і собі.

Якщо у майбутнє дивитися важко, то, може, також варто проаналізувати наше минуле?

– Звичайно. Наприклад, думати з вдячністю про минуле. Дозволити нашим солодким спогадам наповнювати нас спокоєм. Часто переглядати сімейні фотоальбоми, відео…

…І все таки мріяти… Але про щось дуже реальне (як добре підготуватися до ЗНО) чи щось неглобальне, «дріб’язкове», але особливо тепле (наприклад, як знову підемо в улюблене кафе на вишневий коктейль чи про прогулянку в парку).

Дуже рекомендую запропонувати підліткам виготовити плакат «Мої досягнення й перемоги як на долоні». Ця вправа допоможе пригадати про сильні сторони дитини, про те, що у неї добре виходить, що їй подобається в собі, що іншим подобається в ній. Так дитина отримає більше довіри, безпеки, впевненості .

Як виготовити цей плакат?

– На великому аркуші кілька разів підлітку обмалювати фломастером свої долоні і на кожному пальці записати свої перемоги, успіхи, досягнення, сильні сторони. Мова не обов’язково про золоті медалі. Тут може бути вписана «перша самостійно приготована яєчня», «сміливий виступ перед публікою» тощо.

Долоні можна домальовувати щодня. Бо таких сильних сторін, як витривалість, суспільна відповідальність, терпеливість у дітей зараз додасться.

А взагалі краще замість мрій пишіть з дітьми плани на щодень. Бо, сидячи вдома, вони часом навіть не знають, який сьогодні день тижня. Наче губляться у часовому просторі. Тож розробляймо календарі справ, відзначаймо виконані справи, пишімо плани з датами. Усе це знижує рівень тривоги, повертає в «тут і зараз».

Ви сказали про зниження рівня тривоги. Можете про це трохи детальніше?

– Зараз емоції підлітків «виходять з берегів»…
Узагалі, підлітковий вік – завжди час посиленої емоційної чутливості. Та сьогодні рівень їхньої тривоги, роздратування, злості може ще стрімкіше зростати. Бо емоції та почуття займають мега-важливе місце в житті підлітка. Хоча ще нестійкі й нестабільні , як в дитини, але глибші й усвідомленіші, як в дорослого. Недооцінювати того, що підлітки відчувають, не можна!

Навіть у мирний, безхмарний час, для підлітків характерні різкі зміни настрою, надмірна вразливість, почуття «у квадраті» (коли з «мухи» робиться «слон»). Саме підліткам притаманне таке явище, як «афект неадекватності», коли емоції «вибухають» з іскри, якої наче й не було…

Бо їм хочеться, щоб усе бажане ставалося дуже швидко; швидше подорослішали й стали такими, як зірки в Інстаграмі; вже заробляли багато грошей і мали доступ до розваг; були крутими й належали до найкращого світу! Ну і щоб англійська вивчилася сама за тиждень…

– Так. І це, в принципі, нормально для їхнього підліткового максималізму.

Але сьогоднішня тривога й паніка ще трохи складні для їхнього усвідомлення. Зараз незрозуміло, що раптом твориться із тим «найкращим світом», на який вони мали стільки планів! Бачать вони усе, що відбувається, через свої «підліткові окуляри», чіткість зображення яких ще недосконала. Примружуються, протирають скельця, однак не даючи собі раду з усвідомленням всього, що бачать.

Вони дивляться на нас, батьків. І теж бачать тривогу. Але також бачать те, як ми даємо собі раду з нашими емоціями. Тому так важливо зараз бути поруч і говорити з ними. Навіть якщо слів для пояснень обмаль.

Чим тут, як батьки, можемо допомогти?

– По-перше, допомогти дітям назвати те, що вони відчувають. Словом. Якщо складно, можна через колір, погоду: «На яку погоду чи природнє явище схоже те, що твориться у тебе в серці та голові?» Намагаймося «перекладати» образи в слова, вивчаючи, як іноземну мову, термінологію зі сфери «Емоційний інтелект».

Я, зазвичай, пояснюю підліткам це так: «Уяви собі, що я ходжу поміж людей, стогну, нарікаю, плачу». Вони запитують: «Що трапилося?». А я кажу: «Нічого! Все нормально». І далі продовжую всіх «напрягати». Як буде цим іншим біля мене? Як думаєш?… А тепер все по-іншому! Уяви, що я зрозуміла й відчула: мене болить великий палець на лівій нозі! Знаю, що це ліва нога і великий палець! Всім навколо легше (передусім – мені). Бо тепер знаю, як дати собі з цим раду. І навіть, якщо доведеться звернутися до лікаря, то вже точно не піду до стоматолога. Та й усім навколо буде легше допомогти мені зменшити біль у пальці, якщо це в їхніх силах…Так само важливо зрозуміти, що саме зараз відчуваємо. Бо серед негативних відчуттів  це може бути тривога, страх, роздратування, жаль до себе, злість на інших, роздратування, втома , «все дістало»… Але озвучити варто, бо інакше «в напрязі» будеш не лише ти, але й усі навколо. Позитивні емоції також потребують «словесної озвучки».

По-друге, допомогти підліткам прийняти свої емоції і «винести» їх нагору. Я використовую слово «обійняти»: «Ти зрозумів, що це страх, назвав його. Страх за те, чи не помруть від вірусу твої рідні. А тепер уявно обійми свою емоцію, прийми її» (можна навіть реально написати емоцію на аркуші і притиснути до себе цей аркуш). Це нормально зараз відчувати страх за життя і здоров’я інших. Це нормально! Бо Господь створив нас зі здатністю відчувати різні емоції. Це Його дар.
Емоції мають виходити нагору, але так, щоб не шкодити ні тобі, ні іншим. Тому про способи давання собі ради з тривогою варто говорити не лише з дорослими, але й з підлітками. Можна сильно напружити своє тіло (як камінець), а тоді розслабити (як желе), можна по-особливому дихати… Способів безліч, і вони вже названі у численних статтях.

Однак найкраще відчуває і розуміє наші емоції Той, хто створив у нас здатність їх відчувати.

Так, ніхто нас так добре не вислухає і не заспокоїть, як Господь. Тому, думаю, варто допомогти підліткові також знайти якусь особливу молитву, з якою б він приходив до Бога у час «емоційної бурі».

– Так. Проте, це може бути дуже проста молитва, якої мене колись навчив мій духівник: "Слухай, Боже, я звідси не піду, поки ти мене не заспокоїш".
Також, коли підліток проговорить, що відчуває і «викладе» емоцію зі свого серця нагору, можемо запропонувати перетворити її (якщо це потрібно) у більш світлішу. Придумавши разом способи її перетворення», які, зазвичай, є нашими думками й діями.

Є ще якійсь ідеї чи вправи щодо «виходу емоцій»?

– Створюйте емоційні «термометри», на яких би підлітки позначали силу своїх емоцій. Зафарбовуйте релакс-картинки кольором тієї емоції, яка саме зараз живе в голові та серці. Слідкуйте за зміною кольорів.

Говоріть про це! Слухайте музику! Вона не лише змінює емоції, але навіть викликає в організмі позитивні фізіологічні зміни. Нехай підлітки підберуть собі ту музику, яка допоможе їм прийняти ті чи інші відчуття, створить настрій, налаштує на мужність та витривалість, народить прагнення вірити в найкраще, загасить їхні «афективні вибухи».

Дбаймо про фізичну активність, про рух! Танці і рух неабияк допоможуть знизити емоційну напругу й подолати неусвідомлені переживання. Якось почула від одного з лекторів-психологів: «Я ще не бачив жодного спортсмена-бігуна у важкій депресії». Фізичні нагрузки і «вивільнення» емоцій через рух дуже потрібні нашому мозку й серцю!

Як можливо забезпечити підліткам фізичні загрузки без прогулянок і в чотирьох стінах?

– Рух без виходу з дому можливий! Нехай кожен підліток підбере для себе те, що йому найбільш до душі і здоров’я: аеробні гімнастичні комплекси з ютубу, імпровізовані танці під улюблену музику, підтягування, присідання…

Мені особисто дуже подобається формат «домашньої прогулянки». Ми вмикаємо ритмічну музику для ходьби і упродовж 30-40 хвилин крокуємо на місці, спілкуючись «про життя». Так, це не прогулянка Майданом Незалежності. І свіже повітря з балкону трохи інше, ніж в парку. Та ми разом, розмовляємо і далі живемо. Ми в контакті один з одним.

Бо цілодобове лежання на дивані зі смартфоном в руках лише сприятиме підвищенню рівня тривоги й агресії.

А як із розвагами? Підлітки їх зараз дуже потребують?

– Зараз підлітки бачать смерть як крізь лупу: дуже реалістично. Тому маємо бути з ними особливо близькими. Допомагати їм давати собі раду зі страхом смерті. Дозволити співпереживати іншим, коли так часто вмикається емпатія. Дозволити їм горювати зі світом в унісон.

Не намагаймося усіляко розважити й відволікти. Водночас, дбаймо про те, щоб у них не почалося зниження оптимістичного сприймання майбутнього. Втішаймо, щоб вони не переживали постійного душевного дискомфорту. Бо вони ще ДІТИ з делікатною, «пластиліновою» психікою, тому не усі репортажі новин їм варто переглядати.

І все ж, на багато речей вони дивляться вже по-дорослому, тому навіть не особливо прагнуть розваг та сміху. Наприклад, не вважаю зараз доречним перегляд комедій, які навіть президент радить дивитися (хоча це цілковито моя людська та ціннісна, а не фахова позиція).

Зараз особливо важливо допомогти нашим дітям відчувати Божу долоню під ногами –  безумовну безпеку у Бозі, «ростити» й леліяти їхню віру.
Пандемія таки завершиться. Та чи не завершиться із нею наша віра? Якими будемо після? На скільки міцно й впевнено стоятимемо на Божій долоні? Чи не зійдемо «кудись» не туди?

– А про страх смерті із ними тільки розмовляти?

– Можна писати, малювати, ліпити. Бо через слова їм не завжди легко передати те, що відчувають. Пишіть листи: до страху, до Коронавірусу, лист самому собі. Нехай діти «виливають» усе на папір, а тоді озвучують вголос.

Ділімося також своїми, батьківськими, відчуттями і тим, як близько відчуваємо Божу присутність. Допоможімо їм відчути себе на Божій долоні!
Бо думки зараз так голосно рояться в наших головах, що Божий голос можна й не почути…

– Як дітям давати собі раду з цими тривожними думками, якщо це не завжди під силу дорослим?     

– Не боятися цих думок. Так, як і емоції, приймати, називати, «обіймати» їх. Однак часто пояснюю підліткам, що наші думки схожі на лелек, які летять над нашою хатою (головою). Можемо дозволити їм зробити гніздо у нашому дворі, а можемо сказати, щоб летіли далі. Так само з думками. Відпускати, як лелек. Бо ми, люди,  все таки маємо владу ними керувати.

Звичайно, це добре, якщо обмірковуємо якусь ситуацію, шукаємо виходу. Однак, важливо не почати надмірно «надумувати» собі багато всього, що нашкодить нам. Бо «думання» часто віддаляє нас від конкретних дій і Божого голосу.

Важливо спонукати дітей до корисного думання й аналізу – рефлексії. Запитувати щовечора: Що тобі сьогодні вдалося? Що було складно? Про що змінив свою думку? Що нове придумав? Що зрозумів? Про що хотів би у мене зараз запитати? Тощо…
Адже підлітки, на відміну від малих дітей, уже починають користуватись прийомами саморегуляції, самонаказу та самопереконання.

Також «надмірне думання» замінювати навчанням, і працювати над підвищенням успішності в школі.

Навчання у них зараз дистанційне. Як вони його сприймають?

– Чула дуже багато позитивних відгуків від підлітків. Кажуть, що значно легше, аніж в школі. Хоча домашнього задають більше і часу на навчання йде більше… Але простіше самим організовувати свій час.
Однак, сумують за спілкуванням з ровесниками.
Підліткам зараз катастрофічно не вистачає уваги!
Взагалі, вони ж потребують, щоб на них часто звертали увагу однолітки й дорослі. Саме в цьому віці закладається ставлення до себе й суспільства. Це період самоствердження. Науковці навіть приписують їм «синдром уявного натовпу». Це коли батьки кажуть своїй дитині, що усе гаразд з її зачіскою, і що після 2-годинного стояння перед дзеркалом голову перемивати не треба. Але для підлітка це не означає нічого. Бо ж надворі «уявний натовп», чисельністю у мінімум 1000 осіб, дивитиметься саме на його голову!

Та зараз вони не виходять у натовп, ходять в піжамах, зачісуються будь-як раз в день. Але потреба самоствердження також через зовнішній вигляд залишається…

Утім, так важливо пояснити їм, що серед натовпу ми часто губимося й не чуємо голосу свого серця. І що зараз важливо, щоб світ звернув на них увагу, як на дуже відповідальних людей!

Бо сидіти вдома, не гуляти, не грати футбол надворі, не їздити у громадському транспорті – це особлива відповідальність перед самим собою та перед усім світом!

І так важливо дякувати їм щодня за їхнє розуміння, витривалість, терпеливість! Захоплюватися їхньою відповідальністю! Колективною відповідальністю! Яка зараз гартується, як сталь, і стає «міцною» рисою їхнього характеру.

Бо можна усе життя жити, насолоджуючись увагою інших. А можна спробувати звернути увагу на себе самому. Яким мене бачить Бог? Як дивиться на мене своїми безмежно люблячими очима…

Це добрий час для наших дітей і нас. Щоб прийняти, усвідомити, полюбити себе. Бо любити себе означає любити Того, Хто мене створив…

– Дякуємо Вам за цінні поради! Наостанок: що б Ви ще порадили батькам підлітків?

– Багато спілкуватися! Хлопці це краще роблять в дії (коли разом готуємо салат, прибираємо у квартирі тощо). Дівчаткам потрібно створити особливу, довірливу атмосферу (можливо, з чаєм та трохи приглушеним світлом).

Не біймося говорити з дітьми про вічність та наше безсмертя у Бозі. Бо ці теми зараз дуже близькі і важливі для «проговорювання».

Читаймо Святе Письмо, обговорюймо прочитане. Дозвольмо їм говорити, дискутувати. Бо часто тільки так вони чують себе і прислухаються до інших.

Сімейна та приватна молитва допоможе нам бути в контакті з Богом. А відтак, нам, батькам, у контакті з дітьми, а дітям в контакті з нами, батьками.

Здоров’я нам усім! І глибокої віри!

Владислав Шелоков, директор з комунікацій Карітасу України.
Фото: EWTN

Джерело: Домашня Церква

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Інтерв'ю 10:09 П'ятниця 0 290 Міжрелігійна молитва в Єрусалимі за звільнення від спільного лиха Настоятель францисканської провінції, що опікується святими місцями у Святій Землі, розповів про міжрелігійну молитву в Єрусалимі за припинення пандемії та вказав на духовні аспекти приготування до Пасхи в цей непростий для всіх час.